Ready-made
Художник і скульптор Марсель Дюшан якось сказав, що одна з його ідей полягала у тому, "щоб вкласти мізки туди, де завжди були лише очі".
Щось подібне, в плані трансформацій (які десь уже почались, а десь лише визрівають), переживає зараз на рівні процесів міжнародна система взаємовідносин.
Я навмисне взяла приклад з мистецького простору та перенесла його на політику – бо інколи суміжні сфери, які мають активну та соціально чутливу складову, дозволяють краще описати процеси.
Так ось у Дюшана є кілька робіт у техніці ready-made (від ready "готовий" і made "зроблений") – "Велосипедне колесо" (1913), "Сушарка для пляшок" (1914), "Фонтан" (1917). Суть авторського погляду майстра – у переміщенні предмета з нехудожнього простору в художній, завдяки чому предмет відкривається з несподіваного боку, в ньому проступають властивості, що не помічалися поза художнім контекстом.
Ось і я перенесу: за останні роки багато процесів (через привнесений Росією "принцип гібридності", до якого Захід досить довгий час був лояльний) десь так напівхаотично й відбувалися. І Грузія 2008 року (яка ніби-то сама вирішила розпочати військові дії), і Україна 2014 року (з "зеленими чоловічками" у Криму та російськими військовими за спинами жінок та дітей на Донбасі), і далі вбивства/спроби вбивств російськими спецслужбами на території західних країн, і різноманітні міграційні кризи, і кібератаки, і тд – все це Захід бачив. Але вважав, що треба дотримуватися принципу "не дратувати Росію", продовжувати бізнес as usual, і все якось само минеться. В результаті, Росія повномасштабно вторглась в Україну, і далі, за гарячою війною на європейському континенті, почала вести ще й другу, гібридну, уже на просторах самого Заходу (перш за все, Європи). І тільки зараз, окрім "очей", починає виникати усвідомлення (тобто, на рівні "мізків") реальних ризиків і того, куди котиться вся міжнародна система, якщо не протидіяти.
У цьому сенсі саме найближчі півроку повинні стати періодом прискорення прояву та формування більш чіткої позиції у багатьох. Маю на увазі фактор виборів у США, період поствиборчої паузи (можливі судові позови за результат, формування нової адміністрації), в яку багато хто (з огляду на те, як цим може скористатися Росія, Іран чи Китай) не захоче втрапити. Більше того, я уже писала, що багато західних аналітиків сходяться на думці, що хто б не став президентом США, роль американського глобального лідерства буде скорочуватися – просто в силу появи і зростання потенціалу інших країн в різних регіонах. Але, безумовно, результат і політика майбутньої адміністрації США впливатимуть на темпи, масштаби та зміст трансформацій.
Є багато прикладів заяв/дій від лідерів країн, які можуть йти всупереч або мати неузгоджену позицію в принципових, міжнародних питаннях, з альянсами, куди входять ці країни. Два приклади.
Угорщина. Орбан так розійшовся, що від критики надання військової допомоги Україні та блокування нашого руху до ЄС та НАТО – дійшов і до фактично ворожих оцінок євроатлантичних альянсів та на адресу окремих країн. Врешті-решт, прозвучала пропозиція Орбану задуматись про вихід із організацій, цінності з яким у нього так розходяться.
Туреччина. Днями Ердоган заявив, що його країна може "увійти" до Ізраїлю, через "можливі дії щодо Палестини". Після чого МЗС Ізраїлю звернулось до НАТО з закликом виключити Туреччину з альянсу.
Це не зовсім співмірні приклади. Але я їх навела для того, щоб продемонструвати, що питання єдності всередині інколи можуть іди врізнобій – через особливі інтереси країни у тому чи іншому регіоні або через якісь персональні звʼязки. І можливе зменшення лідерства США в питаннях безпеки ці розходження може лише пришвидшити.
Тому абсолютно правильно, що багато країн, організацій та й самі США намагаються упередити багато політичних ризиків, укладаючи угоди (це добре видно уже навіть по азіатсько-тихоокеанському регіоні) або перепідпорядковуючи керівництво за окремими напрямками (зокрема, в питанні військової співпраці та допомоги Україні – від США до НАТО).
Хотілося б сподіватися, що буде більше визначеності й щодо підходів до війни Росії в Україні. Маю на увазі відхід від довгої війни, розтягнутої у часі, але рух до миру, який би передбачав справедливість; як мінімум – точно не односторонні поступки з боку України, що намагається навʼязати Росія. Ми докладаємо зусиль до напрацювання підходу справедливого миру, і абсолютно правильно робимо, що активізовуємо наші дії в рамках самміту миру.
Що стосується ж внутрішніх дій України і нашого ready-made, то я уже писала: у цей період робота в тилу є не менш важливою, ніж те, що відбувається на фронті. Політичний/суспільний фактор, на якому ззовні можна почати спекулювати, завжди залишається, поки ми не станемо невразливими зсередини. Тому тут, окрім співпраці всередині (за умов відсутності виборів, але наявності політичного процесу) важливо ще й перебудувати інформування та комунікацію (маю на увазі необхідність більшої кількості інформації щодо того, що відбувається у тилу – бо політична складова інтересів за умов недостатнього розуміння суспільством того, що відбувається в країні, не буде працювати на діалог; а нам всередині доведеться ще багато чого проговорювати в контексті необхідності здійснення трансформацій).
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
