Курський бумеранг для Росії
Декілька висновків з прецеденту у Курській області.
1. Дії Сил оборони України у Курській області змінюють ситуацію військового статусу-кво (це зрозуміло, навіть, для невійськових) не стільки у кількісному, скільки у якісному вимірі. Тепер російська влада має обирати – продовжувати далі загарбницький наступ на територію України, "розмиваючи кордони", чи, все ж, думати про власний кордон. Якщо раніше мова йшла про те, що російська влада, витрачаючи всі кошти на війну, діє у збиток власній інфраструктурі (застарілій, яка потребує модернізації), то тепер – взагалі йдеться про фізичний контроль над прикордонними територіями.
2. Посил України (військове керівництво днями визнало дії ЗСУ у Курській області та заявило про контроль над 1000 км російської території) – чіткий і зрозумілий. Ми діємо не тому, що нам потрібні російські землі, а вирішуємо – військові та безпекові питання. Оскільки Росія: а). наносить удари по Україні з прикордонних територій; б). хоче створити так звану "сіру зону" між окупованими українськими територіями та українськими територіями, контрольованими Києвом, за рахунок українських же територій (попередньо зруйнованих та обезлюднених Росією).
3. Чітка позиція Заходу і навпаки бубоніння/мямлення Росії. Чи не вперше західні лідери/політики підтримали дії ЗСУ на території РФ, не ставлячи під сумнів доцільність таких дій і відзначаючи їх успішність. Це важливо, з огляду на присутність досить довгий час психологічного барʼєру на Заході щодо того, щоб вийти за межі стандартних оборонних дій, результатом чого стало обрання варіанту довгої війни, розтягнутої у часі (війни на виснаження). Нинішня ситуація говорить на користь того, що на Заході з'явилася підтримка розуміння того, що створити запит на реальний мирний переговорний процес у Росії можна лише через зміну військового статусу-кво, і це поза сумнівом – хороша тенденція.
І навпаки – реакція Росії свідчить про певну розгубленість і намагання "замилити" причини та наслідки, повʼязані саме з повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Показовою була розмова Путіна з в.о. Курської області Смирновим, коли він сказав, що "ситуація в регіоні вимагає від того мужності". Такі, ніби ця ситуація ("провокація", за словами Путіна) виникла сама по собі, безвідносно реалій і не як прямий наслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. А Смирнов, у свою чергу, завірив Путіна, що все типу норм, "евакуація населення триває, кількість ліжок у лікарнях збільшено". Так, ніби це якась "штатна ситуація", норма для повсякденності. Той випадок, коли ініціатори пропаганди стають її ж споживачами, займаючись двостороннім "аутотренінгом". По типу цитати із однієї стрічки: "Я спокоен, я удивительно спокоен, дух безмятежности наполняет меня, все мои мысли и заботы ушли, растворились". Сюди ж можна віднести інформацію про те, що Міноборони РФ видає старі відеоролики, які були зняті давно і в різних місцях, за записи "успішних ударів" по ЗСУ на курському напрямку. І це теж хороша ознака – те, що російська влада перебуває у певному ступорі (пропагандистська жуйка як реакція – сюди ж відноситься).
Як бачимо, "розмиті кордони" як свідома дія Росії можуть мати і зворотню дію, бумеранг, у вигляді "розмитості" у відповідь.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
