25 квітня 2025, 14:51

Навіщо Кремль проштовхує прецедент легалізації окупації

От здавалося б, навіщо США вносять до обговорення тему Криму, якщо від України не вимагається юридичного визнання його російським, а таке визнання від себе, ніби, допускають США?

(Ніби, бо варто відзначити, що багато чого про пропозиції США ми читаємо в ЗМІ. Якщо говорити про конкретику, то вона не зовсім чітко звучить від офіційних осіб, коли йдеться про необхідність "територіальних компромісів" з боку України і Росії).

Але якщо Крим фігурує у переговорному процесі (саме як питання де-юре, а не де-факто для США), то тут є взаємоповязаність, і звинувачення, що Україна про щось говорить публічно, і одночасно тиск та намагання отримати від нас мовчазну згоду, видають тут прагнення в майбутньому зняти із себе відповідальність за рішення. Бо мова йде не лише про Крим, а про сам підхід.

В умовах зупинки війни і далі руху до миру (можливо, довгого, з урахування окупації Росією чотирьох областей плюс Крим), дуже важливі поствоєнні умови, геоекономічні у тому числі, в яких знаходитимуться як Україна, так і Росія. Бо від цього залежатиме перспектива та розвиток, а значить – більше чи менше шансів на повернення територій.

Якщо ж США визнають Крим "російським", знімають санкції, відкриваючи шлях до експорту російських ресурсів, то Росія, з окупацією окрім Криму ще чотирьох наших областей, буде рухатись до повернення у світову політику (через торгівлю). І скажуть: так які до нас претензії? Україна ж погодилась з угодою, де США визнають Крим "російським".

Це не значить, що не треба вести перемовин, які передбачають поступки. Як пропонують США. І, тим більше, – впадати в антиамериканізм. Але, все ж, згідно підходу, який озвучив раніше Марко Рубіо про два етапи плану (перемирʼя і рух до миру), поступки можуть стосуватися питань перемирʼя, тобто, щодо лінії розмежування де-факто, безпеки територій вздовж лінії і можливої взаємодії в рамках перемирʼя (перш за все, у морі).

Зняття ж санкцій за Крим і визнання його "російським" (якщо припустити, що така порозуміння реально обговорюється), по суті, закладає юридичний підхід на майбутнє щодо окупації Росією українських територій.

І не лише українських. А взагалі будь-чиїх і будь-кого, хто має військову перевагу.

Крім того. Нарешті, ми почули те, на які компроміси готова піти Росія. Не від Владіміра Путіна, а від Дональда Трампа. Відповідаючи на запитання, які поступки пропонує Росія, Трамп сказав, що це "не захоплення всієї країни", і це є "досить великою поступкою".

Певна неспівмірність. Адже, виходить, наш компроміс має стосуватись уже захоплених територій плюс геополітичних вимог щодо не членства в безпекових альянсах. А компроміс Росії – стосується ще не захоплених українських територій, і ще й можливої винагороди РФ за це у вигляді поступового зняття санкцій. Тобто, російський компроміс виходить не з прагнення зупинити війну, а з прагнення – шантажувати захопленням нових територій, щоб отримати легалізацію своєї присутності плюс подальше зняття санкцій та торгівлю.

Хоча, якщо мова йде про перемирʼя, то двосторонні компроміси мали б стосуватись лінії розмежування, можливої взаємодії та процедур забезпечення сталого перемирʼя. Тобто, діапазон компромісів має бути окресленим, щоб переговорники говорили в одних категоріях, а не про різнорівневі (за темпом та масштабом) речі.

Але якщо Росія таки продавить свій підхід, і США на це згодяться, то гонка ядерного озброєння точно наростатиме далі. І цифра у 9+ країн, які мають ядерну зброю/на межі її створення (5 офіційних ядерних країн, 4 неофіційні, що не приєдналися до ДНЯЗ, плюс Іран, який уже має ядерний матеріал і може стати десятою ядерною країною), отримає стимул до зростання. Бо тоді усім стане зрозуміло, що лише сила та шантаж є аргументом у переговорах.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...