Про переговори: публічні та непублічні цілі сторін
Переговори як процес тривають постійно (з окремих питань, гуманітарних, зокрема). Переговори ж саме як припинення війни (через небажання РФ) засвідчують різні цілі у сторін та учасників.
Україна хоче, насамперед, зупинки гарячої фази війни та гарантій безпеки, щоб мати можливості для відновлення, посилення зсередини, а також розуміти перспективу довгострокової архітектури безпеки з урахуванням постійного ризику з боку РФ. При цьому нам важливо показати, що не Україна, а саме Росія не хоче результату – тому ми беремо участь у переговорах навіть із завчасно відомою відсутністю результату щодо перемирʼя, як це було, приміром, у Стамбулі.
Росія використовує переговори щодо перемир'я для нав'язування капітулянтських вимог до України. Ну, тобто відмовитися від переговорів вона не може, але й не хоче відмовлятися від навʼязування так званих "першопричин". Тому затягування продовжуватиметься. Під обговоренням умов перемир'я РФ намагається замаскувати свої традиційні шантажистські вимоги. Питання буферної зони уже подається РФ як те, що Україна має вивести війська з наших же території, що є маячнею і що ми одразу відкинули. Також для РФ важливо продовжувати намагатися утримувати (через створення ілюзії щодо перемирʼя) Дональда Трампа не просто від нових санкцій, а й від жорстких формулювань у резолюціях/комюніке (G7 у тому числі) щодо РФ, щоб у такий спосіб намагатися стримувати і Європу.
США хочуть якщо вже не швидкого, то хоча б якогось результату, який можна подавати як рух до миру. Тому сам факт зустрічі російської і українських делегацій (розуміючи при цьому, що РФ надісла свідомо низький рівень представництва) уже подавався як крок у бік миру. Але це не знімає визначеності щодо двох питань: 1. чи будуть США продавати Україні зброю за посередництва Європи; 2. яким буде подальший підхід до Росії.
Європа розуміє ризики для себе, а відповідно – і необхідність довгострокового бачення та системних рішень, де Україна є частиною безпеки європейського регіону загалом. Саме тому в Європі так побоюються будь-яких капітулянтських для України варіантів. Тому що на наступному кроці це може призвести до підготовки можливої нової фази війни. Підходи США та Європи зараз відрізняються. Але, можливо, ситуація змінюватиметься. У цьому сенсі саміт НАТО в кінці червня буде показовим з точки зору єдності Альянсу і того, чи зближуватимуться США та Європа у баченні безпекових викликів та реагування на них.
Тому переговори триватимуть. Гуманітарні питання, обговорення лінії розмежування. Але паралельно будуть йти і інші пооцеси. І Україна (за підтримки Європи), і Росія (не збираючись згортати існуючі альянси) посилюватимуть свої оборонні складові. Думається, США теж займуть більш визначену позицію, з урахуванням того, що підхід американської адміністрації перших ста днів не призвів до зупинки військових дій.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
