ЯКУ МОДЕЛЬ РОЗБУДОВИ УКРАЇНИ ОБРАТИ?
Український народ зробив стратегічний вибір свого подальшого розвитку – це європейська демократична правова соціальна держава. Однак, питання наповнення цієї всеосяжної мети конкретним змістом і досі стоїть перед нашим суспільством. В Україні активно ведуться дискусії з приводу змін до Конституції та галузевих реформ. Численні спроби таких перетворень протягом двох десятиліть не дали помітних результатів. В чому ж причина цього "тупцювання на місті"?
На наше переконання, для здійснення докорінних реформ потрібно обрати комплексну модель, суспільно-політичну ідеологію, яка стане платформою для єдиних та узгоджених системних і галузевих перетворень. Таким чином, впроваджуватися мають лише ті зміни, які відповідають принципам і критеріям обраної моделі, а проекти реформ ще на стадії їх розроблення повинні адаптувалися до єдиної системи.
Розбудова України має базуватися на кращих вітчизняних досягненнях і традиціях з урахуванням успішних світових моделей розвитку. Для формулювання моделі розбудови України потрібно, враховуючи сучасні виклики, визначити критерії для її вибору. Такими критеріями в умовах постіндустріального інформаційного світу є конкурентоспроможність на міжнародних ринках товарів, послуг, праці і капіталів та органічність обраної моделі для жителів країни, враховуючи її культуру, релігію, історію, традиції.
Виклики сучасного етапу розвитку українського суспільства, яке стає все більш радикалізованим, яке розділене за своїми поглядами на протилежні групи, яке вже більше року живе в умовах неоголошеної війни, спонукають нас знайти консолідуючі цінності для розбудови майбутнього України.
Країні потрібна неконфліктна система цінностей, пріоритетом якої стануть ненасильницькі засоби розвитку. А людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека як це і проголошено в Конституції України стануть найвищою соціальною цінністю.
Суспільство потребує такої моделі розбудови України, яка буде ґрунтуватися на гуманістичних цінностях, на врахуванні та повазі до особливостей усіх регіонів, налаштовувати громадян на єднання країни, на подолання всіх розбіжностей шляхом діалогу та пошуку компромісів.
Історія свідчить: Київська Русь, що була першим державним утворенням на території України, прямим правонаступником якої є сучасна Українська держава, досягла свого розквіту після прийняття християнства як державної релігії у 988 році. Звід законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (ХІ ст.), удосконалений його нащадками, був укладений під значним впливом християнства і на багато століть став своєрідною конституцією наших предків, а християнські цінності стали основним джерелом права. З іншого боку, народне віче в Київській Русі, яке походить ще з дохристиянських часів, було інструментом демократичного управління і державними, і місцевими справами.
Запорізька Січ (ХV-XVIII ст.) мала всі основні ознаки демократичної християнської республіки: 1) розподіл влади (представницька, виконавча і судова); 2) козацька рада, на яку мали доступ всі козаки, була вищим органом управління; 3) усі посади були виборні на певний строк (як правило на 1 рік) – кошовий всієї Січі і курінні отамани, козацька старшина і судді всіх рівнів; 4) відповідальність і підзвітність посадових осіб, їх відкликання; 5) колегіальне прийняття рішень.
Конституція Пилипа Орлика 1710 року ґрунтується на поєднанні християнських цінностей, які втілювали прагнення наших предків до справедливого державного устрою з гарантованими правами громадян. Главою держави і очільником виконавчої влади був гетьман, який обирався довічно. Функції парламенту надавалися Генеральній Раді, до її складу включалися козацькі очільники за посадою і виборні делегати.
Конституція Української Народної Республіки 1918 року вперше проголосила створення демократичної держави в Україні. Так, у статтях 22-23 закріплено, що вся влада походить від народу, верховним органом влади є Всенародні Збори, які здійснюють вищу законодавчу владу та формують органи виконавчої і судової влади.
24 серпня 1991 року Український Парламент, "продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні" проголосив Україну незалежною демократичною державою, закріпивши демократичну форму державного устрою суспільства, в якій народ є джерелом влади.
Саме тому свідомо чи несвідомо, але зовсім не випадково, Верховна Рада України 28 червня 1996 року, приймаючи Конституцію України, в її преамбулі підкреслила – "усвідомлюючи відповідальність перед Богом".
Отже, для України є органічним поєднання християнської етики в усіх сферах життєдіяльності суспільства і демократичних засад функціонування держави.
Історія ХХ і ХХІ століть свідчить, що тільки країни з демократичним суспільно-політичним устроєм є конкурентоспроможними і успішними.
Для України сьогодні ключовими завданнями є відновлення і розвиток економіки на ринкових засадах вільного підприємництва, добросовісної конкуренції, гарантування права приватної власності, а також збереження і утвердження національної ідентичності.
Аналіз усталених демократичних суспільно-політичних ідеологій (ліберально-демократична, консервативно-демократична, національно-демократична, соціал-демократична, християнсько-демократична) переконує, що саме християнсько-демократична ідеологія є органічною для України, відповідає сформульованим нами критеріям та дозволить досягти окреслених вище завдань.
В подальшому, після подолання всеосяжної системної кризи та побудови основ інформаційного суспільства потрібно досягнути такого рівня розвитку культури в Україні (культури суспільних відносин, управління, виробництва, послуг, побуту, мистецтва, освіти, науки, технологій, інновацій тощо), щоб вона стала привабливою для жителів інших країн і притягувала в Україну людські та матеріальні ресурси, а культурні досягнення і модель розвитку запозичувалися в інші держави. Тобто культура України, привабливий спосіб життя стануть ключовим ресурсом конкурентоспроможності у світі.
Християнсько-демократична модель розбудови України сьогоднішньому етапів включає такі пріоритети:
1. Найвищу цінність для суспільства і держави має людина. У сімейних і суспільних відносинах дотримуються християнські морально-етичні цінності.
2. Суспільство і держава зберігають, удосконалюють і передають наступним поколінням культурне середовище, освітньо-виховні і моральні традиції, звичаї.
3. Забезпечується єдність суспільства, соціальна і політична стабільність, наступність держави, реформи здійснюються еволюційним шляхом на єдиній платформі. Ці пріоритети ґрунтуються на взаємній відповідальності людини, громади і суспільства, громадянина і держави.
4. Забезпечується пріоритет традиційної сім'ї як основи для виховання дітей та матеріального добробуту. Кожна людина і сім'я прагнуть до гармонії у духовному і культурному житті та самодостатності в матеріальному плані, але у критичних випадках можуть розраховувати на підтримку громади і держави.
5. В економічній і соціальній сферах:
• обмежується вплив і втручання держави;
• підтримується економічна і соціальна активність людей;
• створюються умови, щоб кожен міг забезпечити себе і свою сім'ю;
• суспільство стимулює людей ставати заможними;
• заохочуються приватні інвестиції шляхом звільнення їх від податків.
6. Гарантується приватна власність, вільне підприємництво, захист національного виробника на міжнародних ринках.
7. Територіальні громади є базовим і ключовим рівнем організації суспільства, на якому вирішуються всі питання, які тільки можуть бути на цьому рівні вирішені, тобто організація суспільства йтиме знизу – від людини через самодостатні громади до всеукраїнського рівня.
8. Сильні державні інституції створюють і підтримують "правила гри", не втручаються у нормальний перебіг подій, захищають людей у разі потреби.
9. Управління державними і суспільними справами здійснюють висококваліфіковані професійні кадри. Призначення на посади відбувається на виборних або конкурсних засадах.
10. Більшість адміністративних, регулюючих, контрольних та інших функцій делегуються громадам або саморегульованим професійним організаціям (адвокатів, нотаріусів, оцінщиків, лікарів тощо). Держава лише ухвалюватиме законодавство, яке формулює правила, і контролюватиме його виконання.
Таким чином, проаналізувавши традиції державотворення та розвитку культури і суспільства на території України, дослідивши різні політичні системи, вивчивши їх практичне функціонування, приходимо до висновку, що для України на сучасному етапі оптимальною та органічною буде християнсько-демократична суспільно-політична і економічна модель, в якій поєднаються загальнохристиянські морально-етичні цінності в їх широкому сенсі із принципами демократичної правової держави і конкурентної ринкової економіки.
Саме християнсько-демократична модель дозволить Україні зберегти і утвердити національну ідентичність, а також стати конкурентоспроможною в умовах викликів сучасного постіндустріального світу.
На моє переконання, вкрай потрібно, щоб парламентські коаліції та сформовані ними Уряди, а також політичні партії оголошували про суспільно-політичні ідеології, на базі яких вони розробляють свої програми, що додало б системності і легітимності реформам, які вони пропонують або проводять. Саме до такого підходу пропонується перейти в Україні, щоб дискусії навколо шляхів розвитку України носили змістовний і результативний характер.
У наступних статтях буде розкрито зміст запропонованих ідей, тез і пріоритетів, обґрунтовано ряд ключових позицій.
Запрошую і закликаю всіх бажаючих до обговорення і дискусії щодо викладеного бачення розбудови України. Буду радий почути як однодумців, так і опонентів.
Юрій Мірошниченко,
доктор юридичних наук
Електронна пошта для листування: press.miroshnychenko@gmail.com
ДЖЕРЕЛА
1. Конституція України. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
2. А к т проголошення Незалежності України, П о с т а н о в а Верховної Ради Української РСР про проголошення Незалежності України. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1427-12.
3. Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-18.
4. Конституція Пилипа Орлика 1710 року. – http://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
