Шпаргалка для пана Соболєва: з яких законопроектів НЕ треба вичищати корупцію
В своєму новому блозі Єгор Соболєв знову похвалився, як Комітет Верховної Ради із запобігання та протидії корупції бореться з корупцією в законопроектах. У дописі було представлено список із п'ятнадцяти "корупціогенних" законопроектів, який ще раз свідчить про відсутність будь-якого ретельного вивчення законопроектів та як результат неаргументоване та суб'єктивне оцінювання Комітетом законодавчих ініціатив.
У дописі не було надано жодного пояснення, чому певний законопроект вважається корупційним. Напевно, за задумом автора, читачів просто має вражати їх кількість.
Із часу сумнозвісного аналізу Комітетом законопроекту 1159 мені вдалось поспілкуватись із рядом народних депутатів, у тому числі членами антикорупційного комітету. На репрезентативність, безумовно, не претендую, але поки що нікого, хто вірить у професійність висновків Комітету, крім пана Соболєва, я не знайшов.
Справа в тому, що антикорупційний комітет проводить аналіз ВСІХ законопроектів, що розглядаються Верховною Радою. Це величезна праця, на яку в антикорупційному комітеті просто немає достатніх ресурсів.
Пан Соболєв, схоже, цього не розуміє і довіряє висновкам Секретаріату комітету, який, згідно даний сайту Комітету, налічує аж 11 осіб. Тобто на одного експерта комітету припадає по 149 законопроектів. Окрім цього, Секретаріат має ще й іншу роботу. В цілому, за даними Комітету, за першу сесію тривалістю у три місяці "загальний документообіг секретаріату Комітету становить 3429 документа", тобто 311 документів на особу. Очевидно, що про якісний аналіз та навіть вичитування усіх законопроектів мова навряд чи може йти.
У результаті не дивно, що антикорупційний комітет бачить корупцію там, де її, в принципі, навіть немає сенсу шукати. Це можна побачити на прикладі двох "корупціогенних" законопроектів з останнього допису Соболєва:
N2160 – Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оптимізації бази оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи);
N2160-1 – Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм стосовно сільгосптоваровиробників.
У даних законопроектах пропонується знизити розмір фіксованого податку, що платять аграрії, – з 116 грн. за га. до 17 грн. У 2014 році цей податок складав менше 6 грн. за га. Тобто, єдиний податок для аграріїв був збільшений в 2015 році в 20 раз.
Автори законопроекту пропонують "відіграти назад" частину росту податкового навантаження, відновивши розмір бази оподаткування, що діяла в 2014 році. Пов'язують такий крок автори з поганим фінансовим станом АПК та можливим ростом тіньового обробітку землі.
Зрозуміло, що для кращого стану місцевих бюджетів потрібна вища ставка податку. З іншого боку, надмірно висока ставка єдиного податку робить сплату податку на прибуток більш вигідною, що означає втрату коштів для місцевих бюджетів. Також розумію, що аграрії захищають свої інтереси. Тут потрібно шукати справедливий баланс. Але тут питання в іншому – ДО ЧОГО ТУТ КОРУПЦІЯ???
Я зрозумів би ситуацію, якщо б законопроект запроваджував новий дозвільний документ і встановлював обмежену кількість компаній для його видачі. Або якщо б законопроект встановлював способи отримання бюджетних коштів непрозорим способом. Тоді можна і варто однозначно говорити про корупціогенний фактор.
Але відколи це пропозиція щодо зниження податкового навантаження почала вважатись корупційною???!!! Ну, припустимо, знизили податки (що поки в нинішніх умовах виглядає нереальним). Хто в результаті зниження податків має почати носити хабарі і за що? Швидше навпаки – надмірні податки є причиною росту ухилення від сплати та/або контрабанди, що створює основу для процвітання корупції в державних органах.
На мою думку, уникати подібних абсурдних висновків Комітету насправді доволі легко.
По-перше, слід все-таки запрошувати авторів законопроекту на засідання Комітету. Це не просто ідея – це обов'язок Комітету відповідно до Закону України "Про комітети Верховної Ради України" (Стаття 48). До речі, із вищезгаданими законопроектами цього знову зроблено не було.
По-друге, було б корисно мати методологію встановлення наявності або відсутності корупціоннногенних факторів. Доволі пристойною є методологія виявлення корупціогенних факторів у законопроектах, розроблена Мінюстом, зокрема:
"1.9. Під час проведення експертизи здійснюються виявлення та оцінка таких корупціогенних факторів:
1) нечітке визначення функцій, прав, обов'язків і відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
2) створення надмірних обтяжень для одержувачів адміністративних послуг;
3) відсутність або нечіткість адміністративних процедур;
4) відсутність чи недоліки конкурсних (тендерних) процедур."
Також фаховою та виваженою є антикорупційно-дерегуляціна методологія, розроблена Групою з питань дерегуляції в МінАПК: http://minagro.gov.ua/themes/garland/pdf/2.1.%20Basic%20material%20UKR.pdf
По-третє, не слід продовжувати сліпо покладатись на висновки Секретаріату. В Україні діють сотні професійних асоціацій, які в українських умовах в основному займаються боротьбою з корупцією. Цілком можна офіційно звернутись до фахівців в окремих галузях та отримати відповідні висновки. Професійні асоціації будуть тільки раді надати свою допомогу у боротьбі із корупційними схемами.
На мою думку, заклик Соболєва писати на певний е-мейл щодо корупційності проектів у блозі – це дешевий піар псевдовідкритості. Якщо б у керівника Комітету було реальне бажання налагодити роботу якісним чином, то він мав би, принаймні, дотримуватися букви закону та слухати авторів законопроектів на Комітеті, а також залучати до роботи Комітету профільні організації. Наразі, висновки Комітету, на превеликий жаль, – профанація боротьби з корупцією.
