Так хто порушив етичні норми?
07.06.2018 Дисциплінарна комісія не стала виносити рішення у справі Олександра Лінчевського, переклавши відповідальність за винесення рішення на експертів. Невідомо, що буде у висновку експертів, але зазначу свою думку як юриста і представника Лінчевського у даній дисциплінарній справі щодо фактичних обставин, які мала встановити Комісія і правових питань, які вона має вирішити.
1. Який контекстуальний зміст виступу Олександра Лінчевського на засіданні Рахункової палати 15.05.2018 р.
Доповідач від Рахункової палати Василь Невідомий в своєму виступі зазначив, що дана програма є нефективною. Як один із аргументів він навів високу смертність серед таких пацієнтів ("25 % померли під час операції або після неї").
Олександр Лінчевський заперечив йому, використовуючи в своїй промові непрямі форми мовленнєвого впливу, зокрема – риторичну фігуру апосіопезу (грец. aposiopesis – "мовчання") – це фігура "замовчування", коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі зрозуміють, про що він хотів повідомити. А також – такі риторичні фігури як гіпербола і риторичні питання.
****
"Щодо ефективності. Щодо нерезультативності і неекономності використання коштів.
В сухому залишку – 25 відсотків пацієнтів, власне, помирають. Тобто за вашою логікою кожний четвертий лікується за кордоном неефективно.
Друзі, колеги! Це рак. Вони всі помруть. Вони всі помруть рано чи пізно, без варіантів (зрештою ми всі помремо). За Вашою логікою виходить, ефективність цієї програми є нуль відсотків (навіть не 75 %, як зазначено у Вас в звіті].
Ті проблеми, тобто ті онкологічні захворювання, котрі, власне, потребують трансплантації кісткового мозку, вони закінчуються смертю. Рано чи пізно.
Трансплантація нирки, трансплантація серця, вона не продовжує життя невизначено довго.
Ми даємо шанс людині пожити ще трішки, пожити довше. А ви по суті пропонуєте лікувати тільки гарантовано виліковних пацієнтів і економити на безнадійно хворих.
75 відсотків пацієнтів прожили один рік, два роки, три роки, п'ять років. Дійсно, хто живе довше, хтось менше, в окремих випадках. Знов-таки, це питання не має красивого вирішення.
Боротьбою, трансплантацією кісткового мозку чи трансплантацією органів ми продовжуємо життя людині на деякий час. Ми не ліквідуємо проблему в принципі. (І не можемо цього зробити на даному етапі розвитку медицини) Але і кинути людей помирати ми теж не маємо права. Їх все одно потрібно лікувати.
Зрештою, а яка є мета лікування за кордоном? Яка мета аудиту чи яка мета нашої роботи в цій ситуації? Ми економимо кошти? Чи ми даємо шанс на виживання? – риторичні питання. Очевидно, що розуміється, що правильна відповідь, що мета лікування – шанс на виживання.
****
Тобто якщо виразити зазначені висловлювання в контексті розмови через пряму форму мовленнєвого впливу, зміст даних фраз Олександра Лінчевського зводиться до:
Заперечення неефективності програми лікування за кордоном. Заперечення оцінки ефективності лікування відсотком смертності хворих. Оскільки мова іде про найважчих онкохворих пацієнтів, рівень смертності яких на даному рівні розвитку медичної науки дуже високий, і метою лікування є подовження тривалості і якості життя. Відмовитись лікувати невиліковно хворих пацієнтів держава не має права. Хоч це болюче питання оскільки потрібно обирати кому саме виділяти гроші на лікування – тих кого можна вилікувати в Україні, чи тих, кому лікування за кордоном дає шанс
2. Чи вирвано поширені ЗМІ слова Олександра Лінчевського вирваними із контексту його виступу і всієї дискусії.
Оскільки контекстуальний зміст (зміст, обумовлений контекстом) вислову Олександра Лінчевського (див. п. 1) повністю протилежний тому що тиражувалося в ЗМІ, та, наприклад, ширилось в фб Ольги Богомолець то так, ці слова є вирваними з контексту. І поширення цієї окремої цитати спотворює зміст промови Олександра Лінчевського.
3. Чи порушують висловлювання заступника міністра охорони здоров'я України Лінчевського О.В. права людини на життя і здоров'я, честь і гідність, чи дотримано ним загальновизнаних етичних норм поведінки під час виступу на засіданні 15 травня 2018 року?
Висловлювання неможливо розглядати абстрактно. Публічне висловлювання – це одне. До них одні етичні вимоги. Висловлювання в ході закритої професійної чи ділової дискусії – це інше. І етичні вимоги також інші. Непублічне висловлювання – має конкретного адресата чи адресатів. І від того – хто є цими адресатами багато залежить.
Так, констатація вражаючої статистики смертності чи статистики тривалості життя від невиліковних форм онкологічних захворювань може зашкодити певним категоріям пацієнтів.
Дійсно у розмові із пацієнтом лікар має бути дуже обережним із наданням інформації щодо ймовірного перебігу його хвороби.
У виступі, який може почути невизначене коло осіб, серед яких можуть бути і невиліковно онкохворі також потрібно обережно озвучувати відповідні дані. А можливо їх кращі і взагалі не озвучувати, принаймні лікарям.
Але. Констатація цієї самої статистики, наведення інших аргументів, ЧЕСНЕ пояснення мети лікування найважчих хворих – продовження життя, покращення якості життя, під час ЗАКРИТОЇ ПРОФЕСІЙНО-ДІЛОВОЇ дискусії (принаймні вона мала б такою бути) в колі осіб, серед яких не має невиліковно хворих – є абсолютно виправданим. Більше того – є НЕОБХІДНИМ. Оскільки метою відповіді було пояснення критеріїв ефективності лікування найважчих хворих. Пояснення того, що висока смертність не може бути критерієм неефективності фінансування лікування. Тому що саме такий підхід (сухі цифри замість живих людей) суперечить медичній етиці. Тому що в цих випадках лікарі і держава, яка фінансує лікування боряться за шанс хворого прожити довше, прожити краще.
В ширшому сенсі метою дискусії було (мало б бути) випрацювання принципів фінансування найважчих хворих. Принципу розподілення коштів між тими "хто у нас в Україні гарантовано помре", а за кордоном має шанс, і тими, кого можна порятувати в Україні. І це складне питання. Його вирішення неможливе без тверезої чесної оцінки всіх аргументів. І Олександр Лінчевський певно розраховував на порядність учасників засідання, коли наводив ЇМ свої аргументи. ЇМ, а не онкохворим. І саме в цьому помилився. І саме в цьому його вина. В тому, що він вважав учасників рахункової палати і інших присутніх більш порядними людьми, ніж вони є насправді. Які не будуть шкодити пацієнтам, навіть з такою "благою" метою як звільнити Лінчевського і знести всю команду МОЗ.
Але навіть якби він передбачив це – в нього не було іншого виходу. Оскільки фактично на одній чаші терезів було майбутнє фінансування лікування цих пацієнтів, а на іншій – їхнє сприйняття правдивої невтішної статистики. Чого він взагалі не міг передбачити – так це не просто поширення його висловлювань, а перекручення їх змісту на протилежний.
Очевидно, що у присутності важких онкохворих взагалі не етично вести дискусію щодо принципів виділення коштів, принципів фінансування. Тому що будь-які аргументи по суті питання, як би коректно вони не були висловлені можуть завдати болю онкохворій людині, позбавити її надії, погіршити її стан.
Чи не має порушення етики в виборі непрямої форми мовленнєвого впливу і застосування риторичних фігур мовлення?
- Ні не має. Використання виключно прямої форми мовленнєвого впливу є ефективним при ієрархічно структурованій комунікації, коли більш високий рівень ієрархії займає оратор. Саме за таких умов він може розраховувати на ефективність своєї промови, яка забезпечується здебільшого конвенційним характером ситуації спілкування. Інакше, з точки зору риторики, для досягнення ефективної комунікації рекомендується вкористовувати непрямі форми мовленнєвого впливу. В умовах засідання Рахункової палати 15.06.2018 р. Олександр Лінчевський не займав вище місце в ієрархії присутніх, його аудиторію складали особи, від яких в певному сенсі залежало майбутнє програми фінансування лікування онкохворих. Тому вибір непрямої форми мовленнєвого впливу був виправданим. Крім того, всі адресати промови мали щонайменше повну вищу освіту, що давало Лінчевському підстави розраховувати, що інтелектуальний рівень присутніх достатній щоб правильно сприйняти інформацію. Крім того попередній оратор Василь Невідомий також вживав риторичні фігури "Не в коня корм", тощо.
Таким чином, приходимо до наступних висновків:
1) УСНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ Лінчевського О.В. на закритому засіданні Рахункової палати від 15.05.2018 р. у ВІДСУТНІСТЬ будь-яких осіб, які б страждали на важкі онкологічні хвороби не порушували і не могли порушити права людини на життя і здоров'я, честь і гідність, а також не порушували етичних норм.
2) ПОШИРЕННЯ його висловлювань щодо статистики виживання важкохворих пацієнтів із онкологічними захворюваннями і передбачуваними термінами тривалості їх життя серед невизначеного кола осіб, серед яких могли бути і, очевидно, були такі пацієнти могли порушити права частини цих пацієнтів на життя і здоров'я.
3) ВИКРИВЛЕННЯ змісту висловлювань Лінчевського О.В. і поширення вирваних із контексту цитат "вони всі помруть" могли порушити і очевидно порушили права важких онкохворих пацієнтів на життя і здоров'я, честь і гідність, а також це є порушенням загально прийнятих етичних норм
