Хто зупинить генерального прокурора?

2010 – го року біля стін СБУ відбулася незвична акція. Журналісти вишикувалися в чергу із письмовими заявами. Вони хотіли з'ясувати, чи здійснювала стеження служба безпеки України за журналістами, чи прослуховувала їхні телефони.

Приводом став випадок, коли працівник СБУ прийшов в будинок, у якому проживала тоді директорка Інституту масової інформації Вікторія Сюмар, а нині народна депутатка. Працівник СБУ розпитував в консьєржки інформацію про мешканців квартири, де проживала Сюмар.

Також пригадую іншу картинку, коли папки з інформацією про журналістів та їхніми фотокартками знайшли просто в Межигір'ї- резиденції, яку поспіхом залишив Янукович, президент-втікач.

фото Віталія Уманця

Сьогодні – вже інший президент, який постійно згадує европейські цінності і колись навіть мріяв попрацювати депутатом европарламенту.

Утім, уже в наші дні журналісти знову збираються біля стін Генеральної прокуратури України. У них запитання до очільника ГПУ Луценка, донедавна керівника пропрезидентського фракції Петра Порошенка.

І знову – це питання, яке стосується збору інформації щодо журналістів. Як відомо, Печерський суд Києва на вимогу слідчого Генпрокуратури надав доступ до телефонних з'єднань, смс та місцеперебування журналісток Наталки Седлецької та Крістіна Бердинських.

Усе пов'язано начеб то із зустріччю "не для запису" чи "оф зе рекорс", яка імовірно могла мати місце між очільником НАБУ та журналістами.

Якщо це і справді так, навіщо генеральній прокуратурі доступ до інформації з телефону, наприклад, головного редактора СХЕМ Наталки Седлецької не за один день, а за півтора року?

Генпрокурор це пояснює, щоб лише встановити точну дату такої зустрічі завдяки геолокації і інша інформація їх не цікавить.

Чи можемо ми довіряти словам генпрокурора?

Тут можна звернутися до опитувань. За інформацією фонду демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва, найбільш негативний баланс довіри-недовіри саме у Юрія Луценка – 78%

Програма СХЕМИ зробила десятки розслідувань щодо високопосадовців.

Зокрема, про те, що святкування весілля сина генерального прокурора Юрія Луценка обслуговували службові автомобілі генеральної прокуратури.

Про відпочинок родини генпрокурора Луценка на Сейшелах, який орієнтовно коштував не менш ніж 50 тисяч євро.

Про Mr. Petro Incognito і Таємну відпустку президента Порошенка.

Про те, як Марина Порошенко очолила Український культурний фонд та як навчалася, щоб отримати диплом.

Про одного із очільників СБУ Павла Демчину "Вартовий корупції" в СБУ".

Про те, чому американські "Айленди" для українського флоту досі не в Україні.

У кожному із цих та інших сюжетів, які я не згадав головна редакторка могла зустрічатися із джерелами, які можливо ділилися суспільно важливою інформацією. Але ці люди очевидно прагнуть залишатися анонімними. Не виключено, що і також заради своєї безпеки.

Для журналіста джерела – це як, можливо, для священика таємниця сповіді.

Окрім потенційних проблем, які можуть з'явитися у людей, які погодилися поділитися важливою інформацією щодо високопосадовців, проблеми можуть з'явитися і у журналістів у спілкуванні із джерелами у майбутньому. Хто захоче інформувати про зловживання чи злочини, якщо людина буде знати, що про зустріч все одно дізнаються правоохоронці?

Як відомо, українські слідчі і суди у своїй практиці мають враховувати рішення европейського суду з прав людини. Утім, цей суд уже ухвалював своє рішення у схожій справі. Ось цитата із рішення: "захист журналістських джерел інформації є однією з основоположних умов свободи преси. За відсутності такого захисту джерела не передаватимуть інформацію у пресу, що може мати негативний вплив на здатність преси подавати точну та надійну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес. Як наслідок життєво важлива функція преси – вартового демократії – буде підірвана. Беручи до уваги значимість журналістських джерел для свободи преси у демократичному суспільстві, втручання може вважатися сумісним зі статтею 10 Конвенції лише у тому випадку, якщо воно виправдане більш важливою потребою суспільного інтересу".

За останні дні була низка заяв на підтримку журналістів, доступ до даних телефонів яких отримала генеральна прокуратура У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) закликають владу України гарантувати право журналістів-розслідувачів на конфіденційність своїх джерел.

Transparency International

Заяви медійних організацій

Керівник німецького представництва "Репортерів без кордонів" Крістіан Мір (Cristian Mihr) у коментарі DW наголосив, що отримання владою доступу до даних журналістів ставить під загрозу незалежну журналістику.

Утім, схоже прокуратура або вже виконала ухвалу суду щодо отримання доступу до телефонних з'єднань, смс та місцеперебування журналістів або робить це прямо зараз. Ухвалу суду, яка на думку багатьох порушує права журналісток.

Залишається питання- хто ж зупинить генерального прокурора Луценка?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.