Симоненко і повстання Спартака

Готовність комуністів будь-якої національності здавати національний суверенітет своєї країни давно не є новиною. Українські "червоні" вже зробили це раз в історії під час визвольної боротьби часів Громадянської війни.

Тому бажання комуністів, які об'єдналися з Віктором Медведчуком, здійснити відчайдушну спробу зупинити євроінтеграційний курс, так само слід розглядати в контексті їхньої історичної традиції встромляти ніж в спину власній країні.

Обрання місця проведення комуністичного зібрання також було для знаковим. Для лівих великі спортивні об'єкти завжди мали сакральне значення. Згадайте хоча б ідеологічне наповнення московської Олімпіади-80, яка мала продемонструвати світу людське обличчя СРСР, відмивши режим, який за рік до того здійснив незаконну інтервенцію в Афганістан.

Стадіон, та непростий, а який носить ім'я славетного героя античності і якого так любили всі ліві світу – Спартака – так само мав продемонструвати велику політичну потенцію союзу Симоненка-Медведчука.

Шкода, що ідеологи Митного союзу проігнорували інші важливі паралелі, якщо ми вдаємося до аналізу символів.

Чим закінчилося повстання Спартака, гадаю, нагадувати не треба, навіть Симоненку і Медведчуку.

І ще один нюанс, який варто було врахувати. Спартак – клуб московський, чи не так? А Україна вболіває за своїх.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.