13 серпня 2021, 15:29

Історія має властивість повторюватися, якщо її учасники не зробили висновки

Трохи більше ніж сто років тому на території України припинила своє існування Українська Народна Республіка. Це трапилось тому, що її керманичі, яким у 1917 році доля подарувала історичний шанс реалізувати споконвічну мрію багатьох поколінь українців про незалежність, безплідно гаяли час на сварки між собою, плели один проти одного інтриги, вели сепаратні переговори із зовнішніми "партнерами" та розвалили власні збройні сили. Цим скористалася запакована у більшовистську обгортку імперська Росія, яка вдерлася до українських домівок й поневолила українців на довгі десятиліття. Чим це обернулося добре відомо: репресії, Голодомор, винищення паростків української державності після Другої світової війни, психіатричні клініки та заслання у 70-80-х. Каток російської маніакальної ненависті до українців не оминав навіть місцевих малоросів-колаборантів, які хоч якось намагалися зберегти ті невеликі залишки українськості у вигляді мови, пісень та вишиванок. Доля секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста свідчить про це дуже яскраво.

І ось сьогодні, сто років потому, Українська держава знову стоїть на межі свого існування. Добре закамуфльована в популістські миролюбні гасла, фактично, капітулянтська антиукраїнська риторика, перманентний розклад з такими труднощами сформованих збройних сил, завершена "кейсом Чауса" деградація спецслужб, знищення податковим тиском та свавіллям фіскалів українського фермерства, вимирання внаслідок відсутності якісної доступної медицини населення, зникнення на мапі України сіл та вже навіть невеликих містечок, катастрофічна трудова міграція – перелік наслідків "державницького" правління Голобородьків можна продовжувати нескінченно.

Це свавілля накладається на руйнівну кадрову політику, коли за гаслами євроатлантичної інтеграції та готовності чинити опір Росії відбувається зачистка силових структур від тих, хто має хоч якусь власну думку та критичне мислення, хто відстоює реальні цілісні прагматичні та зрозумілі концепції розвитку тих чи інших сфер безпеки та оборони держави в умовах війни. Звісно, державна політика не може успішно реалізовуватися без оновлення кадрів, однак ніякі нові кадри нічого не зможуть зробити у випадку, якщо сама ця політика спрямована не на зміцнення державності, а на її демонтаж, якщо міністр оборони Таран під погрозою зняття з посади вимагає від командирів "просто перестать стрєлять" та виписує премії за відсутність вогню у відповідь.

Весь цей вбивчий внутрішній шабаш супроводжується адаптованою до сучасних реалій кучмівською багатовекторністю, коли за прозахідною риторикою відбуваються утаємничені від широкого загалу та підтримувані так званими "партнерами" з Німеччини сепаратні переговори з Кремлем про постачання води в Крим, введення до складу ТКГ представників ОРДЛО, імплементацію "формули Штайнмаєра", особливий статус Донбасу та подальше повернення до російського геополітичного патронату. До речі, те саме відбувалося й за часів Януковича, коли пафосно афішована риторика про впевнений рух до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом завершилася різким розворотом в бік Росії. Звісно, цілком можливо, що задіяний в той час на концертах та корпоративах в Російській Федерації президент Зеленський цього не відстежував, але принагідно йому нагадати про це не зайве. Як не зайве нагадати, що було далі.

Говорячи про наших західних партнерів, на прикладі Афганістану неважко переконатися в тому, що жодне партнерство ким би й у якому б обсязі воно не надавалось не замінить рішучості самих громадян відстоювати власні інтереси у тому числі й зі зброєю в руках. Тому західні партнери сприймають нас такими, якими ми є самі, й можуть як допомогти нам отримати перемогу та повернути окуповані території на наших умовах, так і красиво здатися якщо ми самі цього так прагнемо. Зрештою, якщо ми не готові воювати, якщо ми не готові жорстко розпрощатися з "братніми" обіймами Росії, то чому вони мають нас до цього спонукати? Для них буде цілком прийнятно, якщо ми будемо за власної ж волі жевріти під путінським управлінням, зняти санкції та нарешті повернутись до приємних та комфортних часів дегустації російських млинців на дачі в Ново-Огарьово. Ну а історія з "Північним потоком-2" яскраво свідчить, що наші вкрай стурбовані та перманентно схвильовані партнери готові заплющити очі на такі "дрібниці", як збиття літака MH17, політичні вбивства власних громадян та іноземців на своїй території, розгул російської енерго-політичної корупції, підриви складів в Чехії та інші "курйозні" випадковості. Зрештою, Дональд Трамп колись сказав приблизно так: "...Путін мене запевнив, що то не він, і я йому вірю більше ніж власній розвідці".

Впевнено рухаючись шляхом все того ж Януковича, оточивши себе, як інший його попередник Кучма, людьми, які дискредитують його персонально, Зеленський стрімко втрачає довіру громадян України, а тому часу для реалізації злочинних задумів неомедведчуків стає все менше. Побоюючись повторення сценарію зими 2013-14 років, оточення Зеленського штовхає його на завчасне силове знищення націонал-патріотичних сил, наявність яких була і є головною перешкодою для остаточного перетворення України в Малоросійську губернію. І це антидержавницьке силове протистояння за свідомої ініціативи Банкової точно буде використано Путіним для надання допомоги "братньому" народу, про що він недвозначно повідомив у своїй нещодавній статті й нині розпочав нову хвилю концентрації військ вздовж кордону України. Водночас, граючи на світоглядних протиріччях, які існують в українському суспільстві, та занурюючи його у політичну апатію, влада змальовує патріотичні сили як звичайних вуличних бандитів, які заважають досягти такого бажаного всіма "простими українцями" миру за будь-яку ціну та отримати від Путіна ярлик на княжіння в Малоросії на другий термін. На який, як вже цілком зрозуміло, націлився "улюбленець мільйонів українців". При цьому, знов-таки, ці злочинні наміри маскуються за декораціями у вигляді санкцій РНБО, точковими атаками на психічно хворих кандидатів наук з ОПЗЖ та недолугими ультимативними вимогами взяти нас в НАТО. Водночас на догоду Москві обережно оминаються увагою обленерго Бабакова, інші російські бізнеси в Україні, та не робиться нічого, щоб позбутися, наприклад, залежності від постачання пального з Білорусі чи нарешті побудувати власний патронний завод. Принизливо запрошуючи іноземних лідерів взяти участь у "Кримській платформі" продовжує діяти угода про статус Азовського моря, яка дає можливість бойовим кораблям прикордонної служби ФСБ Росії вільно приходити навіть на пляж в Бердянську.

Одразу відповім всіляким диванним критикам та провладним глашатаям Подолякам, які неодмінно почнуть нагадувати про певні події, які мали місце в минулому. Так, помилки були й з боку українських патріотів, й ці помилки значною мірою призвели до того стану державності, який маємо на сьогодні. Однак, по-перше, ці помилки враховано, а, по-друге, помилки не робить лише той, хто нічого не робить. Тому сьогодні, коли мова йде про існування держави, довго розмірковувати над минулим та посипати голову попелом точно не на часі. На часі – консолідація зусиль, рішучість та готовність до самопожертви аби прийдешні покоління не згадували про нинішні патріотичні сили, як про тих недалекоглядних діячів, хто волею долі опинився на чолі України у 20-х роках минулого століття й змарнував вже згаданий шанс на побудову власної держави. Нагадаю, що на відміну від самозакоханих артистичних хлопчиків з Банкової та Грушевського, переважна більшість з яких була на фронті лише як на туристичній поїздці та під час війни готова кривлятися діджеєм на березі моря, ті, проти кого ви затіваєте цей антидержавний похід, давно зробили свій вибір, ніколи не ховалися від куль та до тієї самої самопожертви заради долі своєї багатостраждальної Батьківщини давно готові.

Окремо хочу сказати співробітникам силових органів, багато з яких пліч-о-пліч з добровольцями захищали нашу землю та звільняли її від ворога. Ми прийдемо на Банкову не для того, щоб руйнувати нашу державу, ми прийдемо, аби не допустити появи в Києві тих, проти кого ми разом воювали. Тому сподіваюсь, ви самі для себе, без зайвих підказок ухвалите вірне рішення коли прийде час робити вибір.

Наостанок, хочу процитувати слова ідеолога українського самостійництва, запеклого ворога Російської імперії Миколи Міхновського, які як ніколи актуальні в теперішній час й мають стати дороговказом для тих, хто вважає, що нічого змінити не можна, до тих, кому не є "какая разніца": "Ми сильні нашою любов'ю до України!".

Чекаю всіх в суботу, о 13:00 на Банковій.

Слава Україні!

powered by lun.ua

ДОЗ-2021: Рахункова палата проти Міністерства оборони

14 вересня Міністерство оборони України оприлюднило на своєму сайті заяву щодо інформаційної кампанії навколо виконання Державного оборонного замовлення...

"З бліднажа за ґрати": історія про тих, хто не зламався

Буває, на життя людини випадає важке випробування. Деяким "везе", і таких випробувань у їхньому житті декілька. Є чоловіки, яким у вік тіктоків, Грет Тунберг і всього "прогресивного" довелося пройти через вічні Війну і Тюрму...

Плазуни української влади

Сучасний стан української влади та її перспективи дуже влучно описуються короткою цитатою Оноре де Бальзака: "Брехня й підлабузництво не можуть продовжити життя поганої книжки"...

Смерть і Олімпіада

За інформацією українських військових керівників, на фронті відбувається перманентне загострення обстановки й зростання кількості жертв, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний говорить про те, що Збройні Cили готуються відбивати повномасштабний наступ ворога...

Постанова імені Януковича

На тлі яскравих картинок з параду та "Кримської платформи" майже непомітно для українців "офісом Єрмака" було впроваджено в життя документ, значення та вплив якого на подальший розвиток подій в державі буде дуже значним...

Для них війни немає

Вчора вранці з інтервалом у дві години відбулися потужні обстріли українського населеного пункту Авдіївка, поранено військових, зруйновано домівки місцевих мешканців та автомобілі, завдано шкоди інфраструктурі, змінено напрям руху поїздів...