Монстр ХХ століття...
26 квітня 1986 року і всі наступні вечори разом з усіма моїми однокурсницями – студентками 3-го курсу медичного університету – проводила на Хрещатику, відпрацьовуючи злагоджені кроки і художні рухи в святковій колоні, яка готувалась до проходу Хрещатиком 1 травня.
"Мір, труд і май" був у кожному подиху.
27 квітня моїх батьків – лікарів викликали до воєнкомату і вклеїли червоний вкладиш у військовий квиток, попередили про заборону виїзду з Києва та необхідність при першій потребі прибути на мобілізацію.
1 травня 1986 року після успішного художнього проходу святковим Хрещатиком та наступні два дні ми дружньо і патріотично садили картоплю в Київській області (куди нам дозволили виїхати)...
В цей час вокзали і аеропорти були переповнені людьми, які намагалися вивезти дітей подалі від небезпеки...
Наступний тиждень після свят разом з іншими студентами ми самовіддано і гордо працювали в лікарнях, переважно на митті машин швидкої допомоги, які поверталися з Чорнобильської зони...
В Чорнобильській зоні – в самому Чорнобилі та в Прип'яті вже після закінчення медичного інституту два роки я працювала волонтером, лейтенантом медичної служби Регістру МВС України. Періодично, вахтенним методом надавала дерматологічні консультації в складі медичних бригад. Це, мабуть, був мій перший свідомий волонтерський досвід – без думок про отримання посвідчення і про кар'єрний ріст...
Цьогоріч День пам'яті про чорнобильську катастрофу вперше відзначають у всьому світі.
Рівно 31 рік минув з того часу, як 26 квітня назавжди стало рубіконом для сотень тисяч сімей. І хоч Чорнобильська трагедія найбільше болить у людей, що проживають на пострадянському просторі, проте наслідки її і сьогодні відчуває все людство.
Міжнародний день пам'яті Чорнобиля для мене не просто чорна дата в календарі. Я мала за честь особисто бути знайомою із першими ліквідаторами техногенної катастрофи, що назавжди змінила світ і Україну. Герої, що гасили пожежу та долали її наслідки, йшли на цей подвиг за покликом серця, не думаючи про нагороди, відзнаки, пільги. Вони розуміли, що жертвують своїм здоров'ям, більшість з них вже пішли з життя. Гостру променеву хворобу майже ніхто з них не пережив.
В наступні роки після аварії, я особисто, неодноразово бувала в чорнобильській зоні. Вже не як волонтер, а як старший науковий співробітник Міністерства охорони здоров'я відповідала за аспекти досліджень морфологічних наслідків для шкіри від впливу радіологічного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи. А в інші дні – з концертами авторської пісні – лікувала і тіло і душу...
Дякую громаді міста за відзначення мене знаком почесного громадянина міста Славутич. Стільки всього пов'язано з тим часом і подіями!... Дякую і всім тим людям, які були поряд тоді, коли небезпека дихала в обличчя...
За офіційними сухими даними статистики – протягом перших трьох місяців після аварії загинула 31 людина, а променева хвороба вразила 134 мешканців, хоча в інших доповідях йдеться мінімум про 300. Незалежні експерти стверджують про те, що жертвами Чорнобильської катастрофи за увесь час стали від 25 до 100 тисяч людей. Для розуміння масштабів катастрофи вдумайтесь у ці цифри: в Україні райони, які юридично мають статус постраждалих та забруднених, займають територію близько 50 тисяч кв. кілометрів – це приблизно як територія Боснії та Герцеговини. Сама ж зона відчуження, що вважається мертвою територією, займає 2600 кв. кілометрів, а це за розмірами площа Люксембургу. Основні елементи, такі як цезій, радій та плутоній, період напіврозпаду яких становить 10 тисяч років, нікуди не поділися й досі містяться у ґрунті, в рослинах та листі.
31 рік минув, однак навіть півстоліття для ядерної катастрофи це не термін. У покоління "дітей Чорнобиля" уже з'явилися власні діти – "онуки Чорнобиля". Так серед українців зросла частка онкологічних і непухлинних захворювань, таких як серцево-судинні захворювання, церебровоскулярні ураження судин серця, мозку, інші неспецифічні захворювання...
На жаль, і сьогодні станція і зона навколо неї залишаються бомбою "уповільненої" дії, як з екологічної, так і з точки зору загрози тероризму, яка зважаючи на події на сході країни потребує особливої уваги.
P.S.Зараз увесь світ стежить за грою нервів і м'язів між Північною Кореєю та США. У день найбільшої ядерної катастрофи людства політикам і світовим лідерам варто задуматись до яких жахливих наслідків можуть призвести експерименти чи не дай Боже застосування зброї масового ураження.
"Монстру ХХ століття":
Кричали: "Біс!",
пишались зробленим,
Прогрес любили над усе.
Летить лелека над Чорнобилем – Нікому діток не несе.
Ми – атомні заложники прогресу,
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем: від стресу і до стресу, Читаєм чорну азбуку ЧАЕС".
Ліна Костенко
P.S.
Музика і звуки Чорнобиля у виконанні чудового українського композитора Євгена Хмари
https://www.youtube.com/watch?v=qvO35qESnuQ&feature=share
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
