НОВІ БЕЗПЕКОВІ СОЮЗИ ЄВРОПИ І МІЦЬ УКРАЇНИ
У новій реальності сьогодення ми спостерігаємо велику війну в Європі між росією та Україною. Ця війна зламала всі безпекові парадигми минулого – стандарти НАТО, Пентагону тощо.
Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія чудово розуміють небезпеку, яку становить росія. Інші країни Європи цієї небезпеки поки що не усвідомлюють повною мірою.
У сучасних умовах США поступово самоусуваються від захисту Європи в рамках НАТО, зменшуючи власний контингент і присутність на континенті. Нагально постає питання нового безпекового союзу (або союзів) за участі України або під її проводом. Саме про це – ця стаття.
Нова війна
Сучасна війна принципово змінила оборонні та безпекові парадигми. Те, що відбувається між росією і Україною, уже давно змінило принципи застосування конвенційних озброєнь. Для ведення сучасної війни вже не потрібна велика кількість танків, БТР і навіть артилерії.
У нових умовах основну роботу виконують роботизовані системи – повітряні та морські БПЛА. Дронові й антидронові технології, ракети, системи ППО та протиракети визначають перебіг бойових дій. Дешеві українські дрони залітають углиб території росії на 2000 км і вражають цілі – і це нова реальність. Країни НАТО на таке практично не здатні – не тому, що технічно не можуть, а тому, що не наважуються.
Україні вже не потрібні американські ракети "Томагавк", які за характеристиками поступаються суто українській крилатій ракеті FP-5 "Фламінго": дальність до 3000 км (проти близько 1600 км у Tomahawk Block V) і бойова частина близько 1150 кг (проти ~450 кг) за співставну вартість. Так само на зміну системі "Петріот" готується українсько-європейська антибалістична система "Фрея" (Freyja) – спільний проєкт Fire Point із європейськими партнерами на основі ракети-перехоплювача FP-7.x як дешевшої альтернативи Patriot; прототип очікується в першій половині 2027 року.
У Європі лише починають усвідомлювати, наскільки важливим є гібридний компонент сучасної війни. А за сучасними російськими стандартами конвенційна війна обов'язково супроводжується гібридним компонентом.
У старих війнах потрібно було захопити територію супротивника; у сучасній – можна послабити його зсередини за допомогою гібридних атак у різних сферах (інформаційній, політичній, економічній, релігійній, у протестних настроях тощо).
Надсучасний контекст передбачає оновлення дронових технологій кожні 6 місяців, перебудову промисловості під ці умови, зміну частот нових дронів, розвиток технологій протидронової боротьби, використання "кіл-зон" на полі бою тощо.
У військах країн Європи про це лише починають здогадуватися, а НАТО як інституція ще навіть не почала це наздоганяти. Окремі країни вже розробляють дрони, але в загальних протоколах Альянсу цього досі немає.
Конфлікт у Ормузькій протоці показав, як дешевими засобами можна атакувати цілі в різних країнах – наприклад, іранськими безпілотниками. А США в локальному конфлікті, за наявними оцінками, встигли витратити близько двох третин власного запасу як ударних ракет, так і ракет ППО. Це виглядає економічно неадекватним: витрачати ракети вартістю 3-5 млн доларів на перехоплення дронів вартістю 20-30 тисяч доларів. Тепер українські фахівці консультують командування армій арабських країн щодо захисту об'єктів у сучасній війні. Це сильний сигнал для всіх безпекових парадигм НАТО і Пентагону: в Україні з'явилися технології, цілком конкурентні на світовому рівні, а сама країна стрімко зростає технологічно завдяки цій війні.
Нові конфігурації безпекових союзів
Нагальна безпекова допомога конче необхідна Україні, яка веде безпрецедентну війну проти набагато сильнішої в економічному та військовому плані росії.
Україна прагне приєднатися до ЄС та НАТО – це закріплено в Конституції України. Але є реальність, а є прагнення. Існують чіткі критерії, за якими діє НАТО. Цей військовий союз, як виявилося на практиці, сьогодні функціонує не стільки як механізм захисту учасників, скільки як клуб "елітних" держав.
За останні роки російські безпілотні літальні апарати з різними цілями залітали в усі країни НАТО, що межують із росією та Білоруссю. У кілька країн залітали й російські ракети. У листопаді 2022 року в польському селі Пшеводув загинули двоє громадян (пізніше розслідування схилилося до версії української ракети ППО). У вересні 2025 року десятки російських дронів порушили повітряний простір Польщі. У липні 2026 року російська крилата ракета (імовірно Х-101) залетіла на територію Польщі приблизно на 100 км углиб – і жоден із піднятих винищувачів НАТО її не перехопив.
У травні 2026 року російський дрон Geran-2 (Shahed-типу) влучив у житловий будинок у румунському місті Галац поблизу кордону з Україною: спалахнула пожежа, двоє людей зазнали поранень. Це перший випадок, коли російський дрон спричинив поранення цивільних на території країни НАТО. (https://www.bbc.com/news/articles/c93x4nxlkjeo) У Німеччині неодноразово фіксували дронові розвідки над базами Бундесверу та логістичними вузлами; у 2025 році в Ерфурті згоріли військові вантажівки Бундесверу – проросійські канали приписали підпал "своїм людям". (https://www.thetimes.com/world/europe/article/saboteurs-german-army-bases-defenceless-drones-bt6cpfkdr) У листопаді 2025 року невідомі дрони літали над бельгійською авіабазою Kleine-Brogel, де зберігаються американські ядерні боєголовки B61 – спроби глушіння не спрацювали. (https://www.theguardian.com/world/2026/jul/02/russia-mounted-drone-surveillance-of-european-nuclear-sites-over-18-months)
За даними International Institute for Strategic Studies (IISS), лише з серпня 2024 до лютого 2026 року зафіксовано близько 144 дронових інцидентів над територією десятка країн НАТО та Ірландії – над військовими базами, портами, енергетичними об'єктами та ядерними об'єктами спільного використання. (https://nationalsecurityjournal.org/russian-drones-have-violated-nato-airspace-144-times-and-a-new-report-says-they-were-quietly-mapping-europes-defenses-for-war/) Якщо враховувати всі порушення повітряного простору країн НАТО з 2022 року (Польща, Румунія, Балтія, Німеччина тощо), ідеться вже про сотні задокументованих випадків. Паралельно російські літаки (Су-30, МіГ-31, Ту-160) і кораблі регулярно порушують повітряний простір і територіальні води країн Альянсу – Естонії, Литви, Норвегії та інших. НАТО майже ніколи не дає симетричної відповіді: немає масованих розвідувальних польотів європейських БПЛА над російськими об'єктами, немає системного збиття порушників. Це ілюструє неспроможність Альянсу адекватно реагувати на сучасні виклики і загрози.
Існує декілька форматів співдружності країн Європи – Шенгенська зона, зона євро, політичний Європейський Союз тощо. Є Nordic Defence Cooperation (NORDEFCO) – оборонна співпраця п'яти північних країн (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція). Є Nordic-Baltic Eight (NB8) – неформальний формат восьми країн: Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія та Швеція. Є також Joint Expeditionary Force (JEF) – експедиційні сили під проводом Великої Британії, до яких входять скандинавські, балтійські країни, Нідерланди та Ісландія.
Нові виклики потребують адекватної відповіді на російську агресію – і конвенційну, і гібридну. Блок НАТО поки що адекватно на них не реагує.
Ще один момент: великим країнам невигідне зростання суб'єктності та могутності України. Їм не потрібне ані ослаблення, ані тим паче розпад росії. Тому вся військова допомога Україні фактично надається лише для того, щоб зберігався статус-кво, а не перемога України у війні.
Міць України
Епоха, коли демократія була головним критерієм впливу, сьогодні відходить на другий план, а на перший виходить міць держави – тобто спроможність захищати саму себе та своїх союзників.
Будапештський меморандум навчив Україну і весь світ того, що гарантії росії, США, Великої Британії та інших великих держав не спрацьовують у реальній ситуації. Коли ці країни гарантували територіальну цілісність і суверенітет України, вони, вочевидь, узагалі не планували їх дотримуватися. Україна відмовилася від третього за величиною у світі ядерного арсеналу – близько 1900 стратегічних боєголовок, що більше, ніж має нині Китай, і більше, ніж Велика Британія та Франція разом узяті. Річ у тім, що самі підписанти не вірили в можливість конвенційної війни між учасниками договору. І ті літаки, які Україна передала за цими домовленостями, тепер бомблять її ракетами тих самих типів, які вона колись добровільно віддала.
Тому паперові гарантії зараз не працюють. З приходом Трампа перестали діяти й торгові, й економічні домовленості, і демократичні процедури – усе перейшло в "ручний режим". І якщо раніше вплив країни визначали два головні маркери – сильна економіка та демократичні принципи (на чому базується ООН), – то тепер це змінилося. Змінилося це на прикладі війни України проти росії. У боротьбі за виживання Україна навчилася воювати проти набагато сильнішого супротивника, маючи меншу економіку, меншу армію та менше конвенційних озброєнь. Це стало можливим завдяки як асиметричним відповідям, так і нарощуванню надсучасних технологій, яких не існувало до цієї війни.
Унікальні параметри міці України:
По-перше, Україна на сьогодні має одну з найбільших (а за багатьма оцінками – найбільшу після росії) армій у Європі. За оцінками 2025-2026 років активна чисельність Збройних сил України становить близько 1 млн осіб. Інші європейські країни, наприклад Туреччина, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Польща та країни Балтії такої чисельності армії не мають.
По-друге, Україна має сили та засоби атакувати росію (потенційно – будь-яку країну) комбінованими повітряними ракетно-дроновими технологіями на глибину до 3000 км углиб її території. Це, наприклад, робить досяжними цілі в Балтійському та Північному морях. Це підтверджують не технічні характеристики з інструкцій, а реальний бойовий досвід застосування – унікальні надсучасні військові технології, відносно дешеві порівняно з аналогічним за функціями озброєнням країн НАТО.
По-третє, на морі (потенційно й в океані) Україна здатна потопити будь-який корабель за допомогою морських дронів або в комбінації з повітряними – що вже підтверджено практикою застосування в Азовському та Чорному морях.
По-четверте, унікальні диверсійні операції глибоко в тилу супротивника – на кшталт операції "Павутина" (червень 2025 року), під час якої дрони, запущені з території росії, уразили стратегічну авіацію ядерної тріади (Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та ін.). Подібних операцій за останні роки налічувалося близько двох десятків. Вони ставлять спецслужби України на вищий щабель в світі.
По-п'яте, стійкість українського народу, здатність до самоорганізації та збройного опору значно сильнішому й краще озброєному супротивнику – навіть в умовах, коли верхні щаблі влади радше заважають, ніж допомагають. Сама країна і народ здатні до такої самоорганізації й опору, на яку не здатна жодна країна Європи. За соціологічними опитуваннями, у країнах Європи готовність захищати свою країну зі зброєю в руках коливається переважно в межах 15-45 % (у Німеччині, Італії, Нідерландах – часто нижче 30 %), тоді як в Україні цей показник становить близько 54-70 % (серед чоловіків – понад 60 %). (https://www.gallup-international.com/survey-results-and-news/survey-result/fewer-people-are-willing-to-fight-for-their-country-compared-to-ten-years-ago)
Висновок
Ми стоїмо на порозі великих змін у концепціях і парадигмах безпеки в Європі та світі. Сучасна війна змінила технології, і саме Україна виявилася найкраще підготованою до цих змін. Блок НАТО катастрофічно відстає від цих технологій і живе в старих парадигмах старих війн. У найближчий час такі нові безпекові союзи будуть дуже актуальними. І без України такі союзи вже не будуть ефективними.
Потенційно в Європі можна створити такий союз на базі Joint Expeditionary Force, Nordic-Baltic Eight (NB8) або новий союз – від Балтійського до Чорного морів.
І якщо Україна усвідомить і розвине свою міць, то не вона проситиметься в такий союз, а він утвориться довкола неї. А цілком імовірно, Україна стане в такому союзі ініціатором і, найімовірніше, лідером.
(c) Денис Богуш, Київ, серпень 2026
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
