1996-й
1996 рік був високосним. Того року була дуже сувора зима – сніг випав у листопаді і пролежав до квітня. На Великдень, що співпав з Днем Космонавтики, ще лежав сніг. Морози сягали рекордних відміток – 44 – 45 градусів. А потім було дуже спекотне і задушливе літо...
В Україні приймали Конституцію. В США і в Росії відбувалися президентські вибори – точнісінько як і цьогоріч. Мені у той рік виповнилося 27. Я викладав в університеті і готувався до захисту дисертації. Багато що у той рік мислилося по-іншому, ніж сьогодні – через 16 років.
Того року в світі відбувалося чимало трагічних подій. Помер президент Франції Франсуа Міттеран – ціла епоха в історії П'ятої Республіки. У Афганістані таліби стратили Наджибуллу, а його попередник і суперник Бабрак Кармаль, насолодившись звісткою про смерть заклятого "товариша", пережив його лише на два місяці. Вбили Джохара Дудаєва, і у Львові вулицю Лермонтова перейменували на його честь – на той час на цій вулиці була смачна кондитерська і ми туди ходили їсти тістечка. Більшість львів'ян і досі – за звичкою – вперто відмовляються називати цю вуличку іменем бунтівного генерала. Помер останній португальський диктатор, маршал Спінола, який у 1974 році втратив владу внаслідок "революції гвоздик" – першого європейського флеш-мобу. Помер губернатор Харківської області Олександр Масельський (тесть Ярославського). Помер колишній перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест... Проте більші хвилювання викликали інші смерті: Йосифа Бродського, Елли Фіцджеральд, Кшиштофа Кесльовського, Марчелло Мастрояні...
3 листопада 1996 року у аеропорту міста Донецька було розстріляно найавторитетнішого донецького політика і бізнесмена Євгена Щербаня – разом з дружиною та двома супроводжуючими особами. Ця подія дійсно стала інформаційним вибухом, відлуння якого долинає й до сьогодні. Син покійного Щербаня говорить про те, що до вбивства батька мали причетність Павло Лазаренко та Юлія Тимошенко...
В Україні був пік періоду первісного накопичення капіталу. Період, через який пройшли всі європейські країни – але колись, у минулому, кілька століть тому. Ми запізнилися на цей процес і мусіли перехворіти всіма "дитячими хворобами" суспільного росту – скільки б нам не говорили про те, що ми повинні йти в ногу з передовими країнами Заходу, демонструючи відданість ідеалам демократії. Та звідки ж їм, цим ідеалам, до біса, взятися, коли немає стійкого фундаменту? Демократія – не картопля, аби її насаджувати.
У те,що справа про вбивство Щербаня буде розкрита, не вірив практично ніхто. Всі розуміли, що Щербань стояв поперек дороги прем'єрові Лазаренку. В Донецьку розповідали, як від імені прем'єра приїздила нова "зірка" українського політичного небосхилу Юлія Тимошенко, збирала впливових місцевих бізнесменів і практично в ультимативній формі вимагала працювати на енергетичному ринку за схемами і умовами, які диктували Єдині енергетичні системи України. На той час у неї ще не було коси і тієї милої усмішки, яку їй майстерно вибудували іміджмейкери під чуйним керівництвом Олега Покальчука та Сашка Кривенка. Вона ще не мала тієї політичної грамоти, яку їй вклали у голову Віктор Небоженко та Дмитро Видрін. У неї ще не було команди на чолі з Турчиновим. Вона ще не мала зв'язків у світі. Але мала хватку і енергію, жадобу до влади і вміння робити гроші.
Лазаренко саме поставив у Донецьк свого губернатора – дніпропетровця (точніше, павлоградця) Полякова. Він вважав, що Донбас у його руках. Місія Тимошенко була закріпллючою місією. Новоспечена депутат Верховної Ради приїхала в Донецьк як господиня. І саме тут вона отримала поразку: Євген Щербань наважився на те, на що не наважувалися інші. Він сказав Тимошенко чітке "Ні!".
Мені переповідали цю історію різні учасники зустрічі. Різнилися деталі, різнилися емоції. Однаково переповідався лише фінал.
Невдовзі Щербаня вбили.
Навіть коли згодом судили найманих вбивць, яких оголосили виконавцями злочину, мало хто вірив, що справу розкрито. На лаві підсудних не було замовників.
У травні того ж, 1996 року, в день, коли у відставку пішов прем'єр-міністр Євген Марчук і новим виконуючим обов'язки глави уряду було призначено Павла Лазаренка, було вбито засновника фірми "Київ-Стар", Олександра Петровича Чумака. Його ж партнери по бізнесу зробили все, аби справу списати на самогубство (подібним чином, як згодом списували на "самогубства" смерті Юрія Ляха, Георгія Кірпи, Юрія Кравченка). Було зрозуміло: справу ніколи не розслідують, бо в ній замішано великі гроші і великі впливи ("Київ-Старом" зацікавилися люди, близькі до родини президента Кучми). Навіть сьогодні цю справу бояться торкати. Щодо вбивства Щербаня – у ньому були замішані також великі гроші і великі впливи. Щербаня поховали з почестями і вирішили справу закрити. За часів Кучми не могли до кінця розкрити вбивство Щербаня – бо близьке оточення президента теж мало рильце в пуху (і смерть Чумака – це лише один епізод).
...Сьогоднішні заяви щодо причетності Тимошенко до вбивства Щербаня навряд чи матимуть продовження у юридичній площині. Просто це – привіт Тимошенко із далекого бізнесового минулого, із суворих 90-х.
Чи винна Тимошенко? Це може визначити лише суд – і бажано об'єктивний та незаангажований, без Киреєва і Вовка. Чи вірю я особисто в те, що Тимошенко і Лазаренко причетні до вбивства Щербаня? Поза сумнівом, вірю. Це – моє особисте враження і переконання. І я щиро співчуваю Руслану Щербаню, який в один день втратив батька і матір і сьогодні хоче знати правду про їх смерть. По-людськи співчуваю. Я не обвинувачую Юлію Тимошенко – бо тоді потрібно обвинувачувати всю епоху. Я просто вірю в її причетність.
Бо пам'ятаю ті часи і методи, завдяки яким створювалися перші фінансові імперії.
Бо приблизно уявляю ціну питання і її неспівмірність із ціною життя – навіть якщо це життя народного депутата і президента корпорації "Атон".
Бо розумію, що цілковито чесним шляхом неможливо було створити корпорацію, яка за обсягом капіталу посідала п'яте місце в СНД.
...Приятель розповідав, як один дніпропетровський бізнесмен у ту пору купував синові "Снікерс" і повчав: "Половинку з'їж сам, а другу половинку залиш дяді Лазаренку". – "Тато, а хто такий дядя Лазаренко?" – запитував малий. – "Виростеш – дізнаєшся. А поки що звикай до цього правила", – відповідав батько.
...Співробітники прес-служби Павла Лазаренка розповідали, як на початку 1997 року поклали на стіл прем'єр-міністру статтю, у якій щодо Юлії Тимошенко було вжито фразу "добрий ангел української політики". "Ангел... – зітхнув Лазаренко. – Хижак!!!".
У 1999 році Тимошенко просто "кинула" Лазаренка і здала його Кучмі...
Але це вже було потім.
Тоді ж, у 1996 році, смерть Щербаня змусила донецьких бізнесменів – часто людей з кримінальним чи просто сумнівним минулим – згуртуватися і виробити спільний неписаний кодекс поведінки. Хтось сьогодні це називає "понятіями". Але "понятія" припинили той розгул кримінальних війн, яким славився Донецьк початку і середини 90-х. На Донбасі перестали стріляти і почали гуртуватися. Розбрат був на руку Лазаренкові. Спільно можна було кинути виклик Лазаренкові.
...У тому ж 1996 році мій покійний приятель, політолог Олег Невелюк, говорив: "Яка нісенітниця – боротьба з організованою злочинністю. На місце організованої злочинності обов'язково приходить неорганізована злочинність, різного роду відморозки. От з ними дійсно неможливо боротися. А організовану злочинність можна контролювати". Я часто згадую його парадоксальні думки...
Покійна нині (Боже! Пройшло 16 років, а як багато людей відійшли у небуття!) журналістка Мар'яна Чорна – одна з найяскравіших представниць журналістського середовища 90-х років – відверто у ті часи писала про причетність Лазаренка і його оточення до загибелі Щербаня. Силовики високого рангу – рівня генералів – у 2004 році говорили про причетність Тимошенко до цієї справи і дивувалися, чому Кучма і Медведчук не дають їм добро на подальші слідчі дії. Один із соратників Ющенка у липні 2004 року – після того, як було підписано угоду про створення коаліції "Сила народу" – стверджував, що не рекомендував Віктору Андрійовичу йти на союз з Юлією Володимирівною, бо вважав, що в ході виборчої кампанії проти них застосовуватимуть "справу Щербаня". "А проти цієї справи нічим крити", – говорив політик.
1996 рік став роком, коли ті, хто заробили свої капітали в крові і на брехні, пішли в політику. З'явилися перші олігархи. З'явилося саме поняття "олігарх" (саме у 1996 році це поняття у властивому нині значенні вперше вжив Анатолій Чубайс). Вони рвалися до влади. Але при цьому почали формуватися дві команди. Одна воліла жити "по понятіям". Друга була схильна до "беспредєлу".
...Цей період у нашій історії, на жаль, надто затягнувся.
Моргани, Рокфеллери, Дюпони – основоположники сучасного цивілізованого капіталізму – були ідейними та політичними нащадками бандитів, хапуг, вбивць та аферистів. На їх могилах їх діти і онуки давали клятву вести бізнес чесно і достойно, не повторюючи помилки предків. Період первісного накопичення капіталу відходить у минуле. Поступово перестають бути актуальними політики, які були творцями цього самого періоду і його активними діячами. Приходять нові покоління політиків...
Але дві лінії – "понятійна" і "беспредєльна" – продовжують співіснувати в українській політиці. Її прояви – повсюди.
Але – як на мене – "понятія" є першим, дуже слабким і примітивним, кроком до усвідомлення диктатури Закону.
"Беспредєл" же найпростіше замаскувати під демократію. Хоча, здається, лише у нас між демократією і вседозволеністю ставлять знак рівності.
У 2004 і 2010 році ми мали вибір між прихильниками "понятій" і прихильниками "беспредєлу". Ми мусіли пройти цей шлях – щоби згодом – через 10 чи 20 років – мати зовсім інший вибір і зовсім інші системи координат. Повторюю: практично весь світ мусів пройти через подібне політичне чистилище.Іноді й значно жорстокіше. Ми не унікальні.
1996 рік став дійсно важливим роком в нашій історії. І не даремно він відгукується відлунням Юлії Тимошенко. Рік її політичного старту салютує їй крізь роки. Її минуле передає їй вітання. Пам'ятаєте "Графа Монте-Крісто" Александра Дюма? Її минуле все більше засмоктує її, роблячи саму політиком дня минулого. І не лише її – бо скільки інших політиків і бізнесменів страждають від безсоння, згадуючи далекі 90-ті і свою роль у тих подіях. І готуючись відійти від активного впливу на те, що формували самі ж, йдучи до ефемерної мети по головах і трупах?
Тут, на волі, політичні соратники Тимошенко ділять місця у списку, формують коаліції, коронують нового "лідера об'єднаної опозиції". Залишаючи Юлії Володимирівні право на довгі і болісні "розборки" з власною історією і власною біографією.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
