Ще раз про достовірність і тенденційність

Якби не дискусія між Даркою Чепак та Оленою Притулою у блогах "Української правди", то повз мою увагу пройшла би публікація на "Економічній правді" під назвою "Калетнік, Хомутиннік та Льовочкін переграли Януковича". Зрештою, станом на той час, коли я побачив статтю, під нею містилося аж 8 коментарів – тому стаття пройшла не лише повз мене одного. Стаття, чесно кажучи, не блискуча і не з тих, які залишають глибокий слід в журналістиці. Більше того – стаття тенденційна і зі значною кількістю неточностей. Але цікава як приклад того, як можна препарувати інформацію і подавати її під несподіваним ракурсом. Формальна логіка передбачає такого роду ігри з інформацією: "Ти маєш все, що не загубив" – "Точно!" – "Ти не загубив роги...". Приблизно так само в одну купу змішали Калетника, Хомутинника, Львовочкіна... Можна було би дописати ще два-три десятки прізвищ – вийшло б взагалі монументально, з претензією на вселенську змову.

Я зателефонував кільком людям, що знають ситуацію в парламенті, в Адміністрації та у інтерперсональній площині. Всі лише посміхалися і говорили одну і ту ж фразу: "У (далі йшли ім'я і прізвище людини, прямо зацікавленої у подачі цієї інформації саме у такому вигляді) гарне почуття гумору. І чудове знання больових точок Гаранта Конституції".

Я не беруся стверджувати, що даний матеріал є замовним. Просто брак інформації іноді породжує химерні фантазії журналістів. Але в журналістиці – як і у римському праві – повинен діяти принцип "кому це вигідно?". Знаючи непросту внутрішню ситуацію всередині владної команди, можна припустити, що коріння інформації тягнуться до протистояння між групами впливу та окремими особистостями. Боюся помилитися, але здається, що при публікації матеріалу принцип "кому вигідно?" не було враховано.

Я з величезною повагою ставлюся до "Української правди". Цей ресурс вже тривалий час є стартовою сторінкою в моїх домашньому і робочому комп'ютерах. З телефону я взагалі заходжу на три сайти – на свою поштову скриньку, на "Українську правду" та на Вікіпедію. Іноді мені неприємно, що УП відверто тенденційно подає заголовки – особливо коли це стосується влади чи провладних структур. Іноді УП могла би бути більш збалансованою у подачі інформації – особливо коли дійсно важливі події у стрічці новин проходять дрібним шрифтом, а відверто другорядні – жирним та ще й червоним. Але все це списую на право редакції самій визначати пріоритети. завжди вважав за честь публікувати свої матеріали на "Українській правді" і – визнаю – редакція жодного разу не відмовила мені у публікації статей. Хоча моя позиція – далека від опозиційної, я визнаю, що у своїх політичних симпатіях далекий від Тимошенко, Яценюка чи Турчинова. І не претендую на істину в останній інстанції – просто захищаю свої погляди.

Зрештою, "Українська правда" ніде не пише, що вона – видання опозиційне, чи не так? А намагання збалансувати інформацію вимагає і двох точок погляду. А може, і більшої кількості. Дуже не хотілося б, щоби поступово УП перейшла до однобокості у подачі інформації, а також до того, щоби справжні дискусійні матеріали, статті, що змушують думати, підмінювалися відверто тенденційними матеріалами, головна цінність від яких лише у тому, щоби вчасно підсунути їх людям, які приймають рішення, з саркастичною посмішкою: "Дивіться, що написали на УП... Треба вживати заходи..."

Свого часу я перестав читати колись впливовий тижневик. Раніше журналісти цього тижневика гордилися міфологемою "Нас читає Кучма!" – і працювали на забезпечення цієї міфологеми. Сьогодні, схоже, вони працюють на міфологему "Нас читає Гриценко!". Я перестав читати значну частину сайтів. Бо замовляти тенденційні статті рейтерам і розміщувати їх за гроші – не хитра справа. Коли ЗМІ перетворюються на арену інформаційних війн, на якій змагаються рейтери та штабні "офіцери", а самі журналісти кричать про брак свободи слова, маючи на увазі обділеність у коштах, стає не надто приємно. Дуже вірю, що я не припиню читати "Українську правду".

Моя власна думка. Що би я зробив у випадку зі згаданою статтею? Я би її опублікував – і одразу б запросив до відвертої дискусії всі сторони конфлікту. Я би опублікував глибокий аналіз Митного кодексу, інтерв'ю з Калетником (проти якого неодноразово виступав і якого неодноразово критикував) чи Хомутинником (з яким практично не знайомий). Розумію, що трохи складніше взяти інтерв'ю у Льовочкіна – але позиція, озвучена Даркою Чепак, також могла би стати елементом дискусії. Все – на високому рівні дискусії. За принципом "sapienti sat". І тоді стане зрозумілим, де є істина, а де – надуманість. Повторюю: це – виключно моя думка і нав'язувати її редакції не хочу. Правда, не хочу, щоби тенденційна інформація нав'язувалася як істина в останній інстанції.

Прохання до авторів: не підставляйте редакцію, видаючи своє незнання, свої здогадки або відверте замовлення за правду. Прохання до редакції: обережніше зі схемами і висновками. Чому Сергій Лещенко може публікувати аргументовані і глибокі матеріали з перевіреною кожною цифрою, а інші автори можуть протягувати в його тіні відверту халтуру – мовляв, і так "схавають"? А якщо стаття на економічну тематику – то на неї накладається відповідальність вдвічі більша, ніж на статтю політологічну чи філософську.

Одним словом, хочеться вірити, що непорозуміння залишаться непорозуміннями, а "Українська правда" повністю відповідатиме ключовому слову у своїй назві – "ПРАВДА".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.