Альтернативний вибір?
На фоні гострих інформаційних повідомлень про стосунки України з державами Європейського Союзу, зі США та Росією, майже непоміченим пройшло інформаційне повідомлення про те, що з 1 червня набула чинності угода про вільну торгівлю між Україною та державами-членами EFTA. Я досі не можу зрозуміти, чому неповоротка система інформаційного супроводу діяльності влади не зробила акцент на цій дуже важливій події. Адже насправді для України у її сьогоднішньому становищі співпраця з EFTA виглядає як альтернативний варіант докладання інтеграційних зусиль.
EFTA (European Free Trade Association, Європейська асоціація вільної торгівлі) об'єднує на сьогоднішній день Норвегію, Швейцарію, Ісландію та Ліхтенштейн – країни Західної Європи, які не приєдналися до Європейського Союзу, але мають з ЄС тісні економічні та торговельні контакти, подеколи, безвізовий режим в'їзду тощо. Тобто, перебувають у єдиному економічному полі, але поза межею впливу брюссельської бюрократії.
Історія створення EFTA сягає корінням тих часів, коли наприкінці 50-х років ХХ століття загострилися стосунки між Великобританією з одного боку і Францією та Німеччиною – з іншого. Прем'єр Великобританії Гарольд Макміллан розпочав тісну співпрацю зі Сполученими Штатами – в тому числі у ядерній сфері. Це не могло сподобатися Шарлю де Голлю та Конраду Аденауеру, які боялися американської ядерної присутності у Європі. Саме тому Німеччина та Франція зробили усе, аби не допустити Великобританію у Європейське економічне співтовариство (Великобританія змогла стати членом ЄЕС лише у 1973 році, за часів прем'єра Едварда Хіта). Офіційний Лондон в піку Парижу і Бонну у 1960 році ініціював альтернативне об'єднання, до якого увійшли сім держав – Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція, Австрія, Швейцарія та Португалія. Ці держави не могли або не бажали приєднатися до Європейського економічного співтовариства або не вірили у ідею створення Європейського спільного ринку.
До речі, той-таки Макміллан вважав окремішність Великобританії запорукою її процвітання. У 1959 році його уряд призвів країну до значного економічного підйому, і сам прем'єр у парламенті виступив з історичною промовою, у якій сказав відому фразу: "Так добре вам ще не було ніколи!". А одразу ж після вступу до ЄЕС у 1973 році Великобританія опинилася у затяжній і важкій кризі, кінцевий вихід з якої було знайдено лише у часи Маргарет Тетчер.
При цьому EFTA була більш гнучкою організацією, аніж ЄЕС у плані митних тарифів та економічної політики. Стокгольмська конвенція EFTA передбачала лібералізацію торгівлі серед держав-учасниць шляхом зниження митних зборів та згортання кількісних обмежень. Митна політика розповсюджувалася лише на промислові товари. Учасниці EFTA не запроваджували єдиний тариф на продукти, що імпортувалися з третіх країн, зберігали національні митні збори та самостійну торгову політику.
У 1961 році асоційованим членом EFTA, а з 1986 року – повноправним членом організації стала Фінляндія. У 1970 році – Ісландія. У 1991 році – Ліхтенштейн. Поступово деякі країни виходили із організації, вступаючи в ЄЕС (згодом – в ЄС): у 1973 році Великобританія і Данія, у 1986 році – Португалія, у 1995 році – Фінляндія, Австрія та Швеція. Сьогодні членами EFTA є чотири країни. Заявку на вступ до EFTA надіслали Фарерські острови, але за умовами вступу членом організації може бути лише повноправна держава.
Між EFTA та ЄС з 1984 року існує угода про створення єдиного господарського простору, про співпрацю у сфері економіки, валютної та промислової політики, екології, транспорту, металургії тощо. У травні 1992 року EFTA і ЄС уклали угоду про Єдиний економічний простір. Члени EFTA уклали угоди про вільну торгівлю з країнами Східної Європи (майбутніми новими членами ЄС). Країни EFTA декларують підтримку реформ у країнах, з якими вони підписують угоду про вільну торгівлю.
Зрозуміло, що для України надзвичайно важливо співпрацювати з цією міжнародною організацією – навіть не лише з економічних міркувань (насправді ринок EFTA не настільки потужний, як хотілося б, враховуючи, що сукупно населення країн-учасниць об'єднання становить трохи більше 13 мільйонів чоловік). Для України EFTA має символічне значення.
По-перше, угода з EFTA, яку у червні 2010 року підписав від імені України Костянтин Грищенко і яка набула чинності з 1 червня 2012 року, стала першою угодою про вільну торгівлю після вступу України до СОТ.
По-друге, чинність угоди з EFTA вступає в дію в той час, коли в України напружуються стосунки з Європейським Союзом, а інтеграційні процеси в рамках ЄС відкладаються на невизначену перспективу. Це – надзвичайно символічно, якщо врахувати історію створення самої EFTA.
По-третє, налагодження стосунків з EFTA – це альтернативний варіант європейської інтеграції (не обов'язково євроінтеграція – це інтеграція в рамках Євросоюзу), а отже він не суперечить закону "Про засади національної безпеки України", прийнятого у червні 2003 року.
По-четверте, це відповідь Росії та її намаганням через Берлін та лобі у Європарламенті заблокувати просування України на Захід.
По-п'яте, це максимальне переведення зовнішньої політики із романтично-геополітичної сфери в сферу меркантильних розрахунків. Країни EFTA не ставлять перед Україною додаткових вимог щодо Тимошенко – вони співробітничають з нами, бо їм вигідно йти на співпрацю з Україною.
На цьому фоні виникає запитання: а чи не варто Україні в нинішній ситуації піти далі і подати офіційну заявку щодо вступу в EFTA?
Приєднавшись до цієї організації, ми вирішуємо ряд вагомих проблем.
1. У Брюсселі і Берліні зітхнуть з полегшенням: у них зникає головний біль з приводу того, що робити з Україною та її настійливими вимогами: "Прийміть нас до ЄС або дайте нам хоч якусь надію на вступ".
2. Україна стане найбільшою державою – членом EFTA і зможе у недалекій перспективі задавати тон у роботі цієї організації.
3. Розмови про російський шантаж з приводу вступу до Митного союзу та ЄврАзЕС відійдуть у минуле: лобістські можливості Росії на рівні EFTA не такі потужні, які можливості на рівні ЄС.
4. Вступ нового члена в EFTA має влити свіжу кров у старе об'єднання, яке після можливого вступу Ісландії в ЄС опиниться на грані саморозпуску. Україна може дати новий поштовх економічним і політичним процесам в Європі.
5. Україна перетворюється на вагомий фактор європейської політики: одна справа – стукати у брюссельські двері з позиції "бідної родички", інша – бути лідером фактично альтернативного об'єднання в Європі – з тривалою історією, з потужною договірною базою, з окремою системою економічних зв'язків та інтересів – при цьому без тих жорстких квот і обмежень, які несе з собою участь у ЄС.
6. Де-факто вступ у EFTA дає можливість Україні – на базі наявних договорів між EFTA і ЄС – претендувати і на безвізовий режим, і на режим вільної торгівлі з ЄС. Зрозуміло, що участь в EFTA вимагатиме тих же євро стандартів у сфері демократії та соціальних відносин, що і в ЄС, але хто сказав, що ці стандарти не потрібно втілювати у будь-якому випадку?
7. Зрештою, як на мене, Женева (де розташована штаб-квартира EFTA) – більш симпатичне місто, аніж потворно-депресивний Брюссель, зі знищеною архітектурною гармонією та похмуро-занудними чиновниками в районі рю де ла Лоа та площі Шумана. А державна модель Швейцарії, базованої на компромісах та балансах, – кращий приклад для наслідування, аніж зіткана з суперечностей та протистояння Бельгія.
Мені заперечать, що говорити про членство в EFTA – це мрійництво і прожектерство. А може, варто спробувати? Пам'ятаєте дитячий фільм "Про Червону Шапочку"? Герой Миколи Трофімова, якому говорили, що з'їсти слона неможливо, з розпачем запитував: "А чому неможливо? А хто пробував з'їсти слона?". Ми двадцять років намагалися стукати в зачинені двері Євросоюзу. А хто спробував з'їсти слона? Хто спробував вступити до EFTA?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
