Кому вигідно воювати з мас-медіа?
Ситуація довкола інтернет-ресурсу lb.ua виглядає більше ніж дивно. Прокуратура починає дії проти керівництва видання за заявою народного депутата через вісім місяців після того, як цю заяву було написано. З юридичної точки – нонсенс. Я сам нещодавно зіштовхнувся з необхідністю звернутися у правоохоронні органи – замучили телефонні шантажисти. Звертався за допомогою приятеля-депутата. Правоохоронці поінформували, що у випадку звернення депутатів (а звертався не представник владної фракції, а відвертий опозиціонер) вони зобов'язані дати відповідь протягом трьох діб, тому попросили про зустріч буквально терміново. Тут же на звернення депутата-регіонала прокуратура реагує аж вісім місяців!
Другий момент. Lb.ua ніколи не був відверто опозиційним сайтом, аби можна було запідозрити політичну складову і політичне замовлення. Серед постійних авторів сайту був і є В'ячеслав Піховшек. Часто публікувався на сайті і я (моє ставлення до тих, хто голосно самоіменується сьогодні "об'єднаною опозицією", – загальновідоме: я знаю в цьому середовищі чимало дійсно достойних людей, а назагал – гнітюче враження). Редактори видання намагалися бути збалансованими у своїх оцінках, хоча іноді проглядався і юнацький максималізм, погоня за сенсацією, використання неперевіреної інформації (зрештою, у цьому немає нічого надзвичайного – в інформаційному полі зараз важко відрізнити істину від вигадок). Я постійно читав сайт – і не тому, що мав причетність до його заснування (згодом повністю відійшов, однак завжди доброзичливо ставився до хлопців і дівчат, які роблять lb.ua – за винятком єдиного моменту: ніколи не пробачу їм статтю про Блохіна і гру збірної України на Євро-2012). Мені завжди цікаво читати авторів lb.ua. Сьогодні цей сайт – справді явище в українській журналістиці. Будучи політичним за суттю, він перебуває поза політикою.
Третій момент. Мені важко зрозуміти, кому вигідний наїзд на сайт. За вчора і сьогодні я обдзвонив велику кількість людей, які приймають рішення. Всі лише знизували плечима і обіцяли з'ясувати ситуацію. У мене склалося чітке враження, що системної роботи проти lb.ua не велося. Не здивуюся, якщо це – чиясь самодіяльність (на рівні якоїсь політичної групи чи окремого інституту влади): мовляв, дивіться, які ми круті – можемо всіх "построїти". "Яструбів" вистачає в будь-якому політичному середовищі. Іноді вони починають домінувати над "голубами". Орнітологи кажуть, що у яструбів менше сірої речовини в мозку, аніж у їх більш миролюбних колег-голубів.
Протягом останніх місяців оточенню президента вдалося зробити чимало саме у сфері свободи слова. Впливові міжнародні організації у квітні-травні цього року зробили заяви, які зводилися до того, що в Україні є чимало проблем (корупція, вибіркове правосуддя, низький інвестиційний клімат тощо), але в плані свободи слова ситуація в нашій країні – чи не найкраща на просторах СНД. Цього року вперше лідери держави не опинилися в числі "ворогів преси". Чи зацікавлена в такому випадку влада погіршувати свій імідж – який і без того не без проблем?
Мені шкода представника прокуратури, який відвідав редакцію lb.ua і пригрозив порушенням справи – у кращому випадку його може спіткати дисциплінарне покарання (за те, що протягом восьми місяців "мурижив" справу за заявою народного депутата), у гіршому – він стане крайнім, коли почнеться з'ясування всіх обставин. Я не вірю, що справа lb.ua матиме продовження і дійде до суду – надто абсурдно виглядає ця ситуація.
Хоча я не можу виправдовувати журналістів (це стосується не лише lb.ua), які у погоні за сенсацією вриваються в особистий простір політиків. Для мене мало переконливими виглядають аргументи, що політик не має права писати смс-ки у сесійній залі, на робочому місці, і що публічність накладає на людину додаткові обмеження. Мені було противно, коли один з поважних сайтів оприлюднив приватне смс-листування депутата-регіонала. Кому від цього стало легше? Суспільству? Журналісту, який сфотографував смс-ку, адресовану коханій жінці (навіть якщо і не дружині)? Редакції, яка черговий раз самоствердилася через приниження політика (ось які ми круті!). Мені відверто противно було тоді, коли опублікували листування двох депутатів із різних фракцій – тим більше, що довкола цього листування було домислено більше, ніж мало місце насправді. Відчувається пристрасть до порпання в брудній білизні, вуайєризм. Комусь, можливо, це подобається. Для мене бажання почитати чужі смс-ки чи листи – збочення.
Саме тому вважаю, що ситуація довкола lb.ua – це привід для діалогу між владою і журналістами з метою виробити чітку домовленість щодо етичних принципів обох сторін, встановити чіткі межі дозволеного: журналісти можуть скільки завгодно критикувати владу, але лізти в сферу особисту (телефонні дзвінки, листи, смс-ки, сім'я, діти, коханки чи коханці) – зась; держава може скільки завгодно дискутувати з журналістами, але погрожувати ув'язненням або закриттям ЗМІ (окрім випадків явної загрози безпеці держави та шпигунських дій на користь інших держав) – неприпустимо. Якщо буде вироблено подібний пакт – від цього виграють всі. Насамперед – суспільство.
Дуже хочу сподіватися, що сам депутат Ландик, зрозумівши абсурдність ситуації, сам виступить ініціатором відкликання своєї ж заяви, яка для нього вже мала би втратити актуальність. Давайте не будемо мультиплікувати дурість, якої за останні роки напродуковано і так чимало.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
