Українська зовнішня політика. Погляд з Брюсселю.
З Брюсселю українські політичні питання виглядають дуже дрібними і маргінальними. До України тут ставляться з великою увагою, хоча й втомилися від нескінченного серіалу під назвою "українська політика". На сьогоднішній круглий стіл, організований Фондом "Українська політика" та Європейським політичним центром (ЕРС), прийшли близько 50 експертів, представників дипломатичних та торгових місій, журналісти, депутати Європарламенту, представники офісів єврокомісарів. Доповідачі – депутат Європарламенту Павел Залевський, народні депутати України Юрій Мірошниченко та Андрій Шевченко, голова Комітету виборців України Олександр Черненко, голова правління соціологічної компанії R&B Group Євген Копатько – були дійсно на висоті і демонстрували конструктивні підходи до питань європейської інтеграції України та у своїх оцінках ходу виборчої кампанії.
Але найцікавіше – звісно – відбувається у кулуарах.
Я вп'яте за останній рік відвідую Брюссель. І кожного разу бачу, як змінюється ставлення до України. Якщо минулого разу відчувалося роздратування українською тематикою, то зараз є нова хвиля зацікавленості. Експерти практично одностайні: оцінювати Україну потрібно за результатами парламентських виборів (мається на увазі не перемога тих чи інших сил, а дотримання процедури), зупиняти процеси зближення України та Європейського Союзу не можна за жодних причин (особливо на рівні просування в напрямку безвізового режиму та підписання угоди про зону вільної торгівлі). Так само тут розуміють, що Україна – це не Росія і не Білорусь, попри охолодження стосунків між ЄС та Україною. В Україні зберігаються політична конкуренція, чого немає ні в Росії, ні в Білорусі.
Особливо цікаво було за кавою поспілкуватися з давніми брюссельськими знайомими про політичні процеси та тенденції в Європі (це заслуговує на окремий блог) та про українські реалії під кутом зору Брюсселя. Тут вміють – на відміну від багатьох наших політиків та журналістів – бачити і позитивні моменти, які є в Україні, і негативні. Тут критикують деякі події, але й бачать плюси (зокрема, практичне завершення виконання плану дій по впровадженню безвізового режиму). Доволі позитивно сприймають міністра закордонних справ Костянтина Грищенка – вважають його дипломатом високого класу. Схвально відгукуються про вчорашній візит Валерія Хорошковського.
Звісно, торкнулися теми резолюції Сенату США по Україні.
"Я би не став розцінювати дану резолюцію як поразку української дипломатії", – каже мій співрозмовник, сам у минулому – професійний дипломат, а зараз – єврочиновник. "Резолюція свідчить лише про одне: офіційна Україна зробила ставку не на тих лобістів своїх інтересів у Вашингтоні. Просто потрібно поміняти контору, яка проштовхує подібні документи. Резолюція – не обов'язкова, вона не може ні на що вплинути, вона декларативна. Сказати, що ця резолюція є історичним документом – це велике перебільшення. Просто ті фірми, які лобіюють інтереси Тимошенко, виявилися більш спритними: вони знайшли двох сенаторів, розіграли сценарій нічного голосування, знали, коли там не буде тих сенаторів, які могли би проголосувати проти. Все грамотно. Інша річ, що Держдеп та Білий дім рідко коли з радістю сприймають намагання сенаторів втручатися в питання зовнішньої політики. От якби заява надходила з Білого дому чи Державного департаменту – тоді інша справа. Моя порада: поміняйте лобістів у Вашингтоні – і матимете абсолютно іншу тональність заяв"
Тобто, як усе реально відбувалося: їдуть представники української опозиції у Вашингтон, зустрічаються з двома сенаторами, офіційно платять їм гроші, ті вносять документ на розгляд профільного комітету, далі – на розгляд Сенату, голосують простою більшістю від присутніх у залі сенаторів (у даній ситуації – 4 голоси). Резолюція готова. Але реальний ареал її вжитку – українські мас-медіа, які можуть використовувати цей документ у внутрішній політичній боротьбі. Все банально і просто.
А тепер уявіть, як цей факт можна використати під час виборчої кампанії? Є документ з гучною назвою "Резолюція Сенату США"? Є! Є критика української влади і підтримка Тимошенко? Є! Тепер потрібно запустити кілька опозиційних сайтів, зарядити кількох впізнаваних журналістів, які напишуть, що "США визнали Януковича новим Хусейном", "Україна – нова Лівія", "Чорна мітка збанкрутілому режиму" тощо.
Мій візаві продовжив: "Звісно, резолюція Сенату США – це тривожний дзвінок для України. Але це не крапка у стосунках між Україною і США, Україною та Заходом. Ми будемо дуже уважно стежити за виборчою кампанією і будемо робити висновки, виходячи з результатів. Ми далекі від думки про те, щоби прив'язувати наші стосунки з офіційним Києвом лише беручи до уваги кілька судових процесів. Ми розглядатимемо ситуацію в комплексі. Впевнений, у США – така ж позиція".
У жодному випадку не хочу говорити про те, що проблем у наших стосунках із заходом немає. Вони є, і вони не просто великі – вони велетенські. Тому просто не потрібно їх ще візуально збільшувати, надаючи значимості документам, які не мають доленосного характеру.
Хочеться, щоби бодай на експертному рівні було більше конструктивну – як на сьогоднішньому круглому столі у Брюсселі. А підливати масло у вогонь – не надто продуктивна справа.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
