Про нобеліантів та нобеліанток
На початку 90-х років у Львові група митців виступила з зухвалою та амбітною ідеєю – створити Асоціацію українських нобеліантів і нобеліанток. Серед ініціаторів були такі самобутні поети, як Роман Скиба та Лана Перлулайнен. Об'єднатися в Асоціацію мали не ті, хто удостоєний Нобеля, а майбутні нобелівські лауреати. Звісно, в цій ініціативі було чимало стьобу, іронії, бажання повеселитися. Але планку було виставлено доволі високу. Колись Україна має отримати свого Нобелівського лауреата!
Довідники говорять про сімох лауреатів-виходців з України – фізиків, хіміків, економістів. У різний час висували на здобуття премії літераторів – Івана Франка, Миколу Бажана, Уласа Самчука, Івана Багряного, Василя Стуса, Олеся Гончара. Безрезультатно...
У 1910-му році Франція висувала на здобуття Нобелівської премії миру видатного кримськотатарського мислителя та громадського діяча Ісмаїл-бея Гаспринського. У 2005 році на здобуття Нобелівської премії миру висувався Віктор Ющенко – як організатор мирної Помаранчевої революції. Цьогоріч на здобуття Нобелівської премії миру висувають Юлію Тимошенко. З-поміж більш ніж 230 інших претендентів.
Букмекери говорять, що у Тимошенко навряд чи є високі шанси на отримання премії. Експерти стверджують, що найвищими є шанси у афганської правозахисниці Сіми Самар та у американського солдата Бредлі Менінга.
Нобелівська премія миру задумувалася як відзнака для тих, хто "зробить найбільший або найкращий внесок в дружні стосунки між націями, в скасування або скорочення армій, що існують, та в проведення або захист мирних зібрань". Щоправда, критерії, за якими присуджувалася премія, були доволі розмитими. Останніми роками Нобелівський комітет неодноразово звинувачували у тенденційності та у використанні політичної кон'юнктури при винесенні вердикту щодо нового лауреата. Найбільш кричущий приклад – присвоєння Нобелівської премії миру Бараку Обамі. Де-факто, авансом, оскільки на той час він не встиг себе проявити ні у розвиток дружби між народами, ні у скорочення озброєнь, ні у захист мирних зібрань. Єдина його заслуга на той час – передвиборча обіцянка сприяти ядерній безпеці у світі (на фоні Фукусіми та північно-корейської ядерної програми чи не єдиним здобутком Обами на цьому поприщі стала відмова України від збагаченого урану).
У 30-ті роки на здобуття Нобелівської премії миру висували Гітлера та Муссоліні, у 1945 році – Сталіна. Черчілль так і не став лауреатом цієї престижної премії у галузі боротьби за мир – його згодом номінували як лауреата в галузі літератури.
Неозброєним оком видно, що Нобелівський комітет з питань премії миру, що засідає не у Стокгольмі, а в Осло (де мені випало виступати наступного вівторка), серйозно орієнтований на думку Сполучених Штатів. За останніх 50 років лауреатами премії стали 12 громадян США, серед яких двоє президентів США, один віце-президент і один державний секретар. Це – чверть усіх нобеліантів у даній номінації. Додайте, що ще понад 30 номінантів представляли держави-сателіти США або сателітарні проекти. Тому зрозуміло, що насамперед до уваги беруться ті проекти, які підсилюють зовнішню політику Сполучених Штатів, заохочують "агентів впливу" США.
Сьогодні Афганістан – одна з больових точок США. Барак Обама та Хіларі Клінтон всіляко намагаються продемонструвати, що афганська тема близька до вирішення. Минулого року у Вільнюсі держсекретар США оприлюднила нові мирні ініціативи для Афганістану. США хочуть поступово скоротити свою військову присутність у цьому регіоні (натомість військову присутність у Афганістані планує збільшити Німеччина). Нобелівська премія миру для Сіми Самар, яка бореться за права людини в Афганістані, – це своєрідна підтримка Барака Обами: тут і емансипація жінок Сходу, і торжество західних стандартів у країні з ортодоксальними ісламськими устоями, і стабілізація. За часів республіканців феномена Сіми Самар не могло бути – Афганістан асоціювався не з жіночим обличчям, а з талібами та муллою Омаром.
Саме тому шанси Сіми Самар сьогодні оцінюються як найвищі.
Водночас її конкурент, Бредлі Менінг – це своєрідний виклик американській дипломатії. Це солдат, який викрав понад 250 тисяч документів американського зовнішньополітичного відомства і передав їх для публікації у WikiLeaks. Менінг – це символ хиткості системи інформаційної безпеки США та їх союзників, символ незахищеності Америки в сучасних інформаційних війнах. У Європі є чимало тих, хто хотів би "насолити" Штатам, досадити їм, наступити на больові точки. У тому ж 2005 році Нобелівську премію отримав не Віктор Ющенко, якого підтримувала "проамериканська" частина комітету, а єгиптянин Мухаммед аль-Барадаї та МАГАТЕ, на користь яких визначилися "європейці". Саме тому шанси Менінга оцінюються теж високо, але не настільки, як шанси афганки.
На фоні цієї політичної логіки шанси Юлії Тимошенко отримати премію виглядають доволі блідо. По-перше, вона не надто вписується в аргументацій ну систему. Її внесок у боротьбу за мир, у роззброєння чи в запровадження громадянських свобод – сумнівний. Те, що вона опинилася у в'язниці, – це не аргумент для Нобелівського комітету. Навряд чи у Нобелівському комітеті є ті, хто вірять, що Тимошенко – прихильниця демократизації українського суспільства. Вона – авторитарний політик-популіст. Європейські цінності та права людини для Тимошенко – це не кредо. Це – декорації для бізнес-схем. І діяльність Тимошенко навряд чи носить важливий загальнопланетарний характер або ж навіть регіональний – скоріше містечковий.
Якби Тимошенко була антитезою до Януковича, прямою протилежністю, носієм кардинально відмінних цінностей та ідей – було би зрозуміло. Якщо би Янукович становив загрозу для США, їх інтересів та стратегії, а Тимошенко була б ідеальним замінником – теж було би зрозуміло. А інакше назвіть аргумент, який мав би переконати доволі мотивованих та чітко орієнтованих членів Нобелівського комітету проголосувати за премію для колишнього українського прем'єра?
Ті, хто сьогодні перебувають у ейфорії з приводу висунення Тимошенко на здобуття премії миру імені Альфреда Нобеля, повинні запастися терпінням: залишився тиждень. У майбутньому Юлія Володимирівна посяде гідне місце у списку українців, які висувалися на здобуття Нобелівської премії, але не здобули її.
А справжні українські нобеліанти і нобеліантки з'являться згодом – у процесі набуття Україною не лише незалежності, а й суб'єктності. Бо Нобелівська премія – одна з найбільш тенденційних премій, найбільш критикованих у світі – і при цьому найпрестижніших. Нобелівська премія – це механізм впливу, механізм підтримки, механізм заохочення тих чи інших процесів.
Підтримуючи Тимошенко – які процеси заохочуються в Україні?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
