Шуллеріада: якщо вірити "Frankfurter Allgemeine Zeitung", в Україні є єдиний проєвропейський політик – Микола Янович Азаров
Мені вже доводилося писати про відверту "джинсу" з тенденційною забарвленістю, яку на сторінках Frankfurter Allgemeine Zeitung поширює журналіст Конрад Шуллер (http://blogs.pravda.com.ua/authors/bond/5098d07f953df/) Герр Шуллер раптом возлюбив Миколу Яновича Азарова і постійно пише про нього як про чи не єдину достойну постать в сучасному політичному житті України. Я розумію заслуги пана Азарова перед історією, на загал добре ставлюся до цього політика, але писати про те, що він є ледве не уособленням європейського вибору України – на противагу "проросійському" Фірташу (особливо після останніх заяв пана Азарова у Москві, коли він заявив, що сумніви Валерія Хорошковського щодо відповідності українському законодавству угод про Митний союз – це лише думка окремої особи) – це вже відверте перебільшення. Перебор, одним словом.
Кожен, хто більш-менш розуміється на хитросплетіннях українського політичного життя, може сам – не без посмішки – почитати чергову статтю пана Шуллера у вчорашньому FAZ.
СІМ'Я, КЛАНИ І ГАЗ
"Понеділок, 3 грудня, 11:22. На сайті Президента України Віктора Януковича спалахує повідомлення: "Глава держави приймає відставку уряду". Далі йдуть деякі формальні зауваження. Прем'єр-міністр Микола Азаров попросив про відставку. Глава держави погодився, але за умов, що уряд працюватиме до призначення наступника.
В понеділок не вдалося отримати чіткого пояснення причин звільнення М.Азарова, на питання про те, чи він дійсно втратить свою посаду, було надано суперечливу відповідь. Тим не менш, останнім часом стає зрозумілим, що всередині українського керівництва точиться сувора боротьба за владу. М.Азаров у внутрішніх розмовах підтверджував, що у нього є конфлікт на рівні "бути чи не бути" з газовим мільярдером Дмитром Фірташем і його людьми в оточенні президента. Минулого тижня став зрозумілим рівень вибухової сили цієї ворожнечі, коли невідомий "авантюрист", який видавав себе за представника іспанської енергетичної компанії, підписав з Україною контракт на суму більше мільярда доларів на будівництво терміналу зрідженого газу на березі Чорного моря. Лише після підписання, в якому із гордістю взяли участь особисто М.Азаров і В.Янукович, з'ясувалося, що в Києві мали справу з шарлатаном, і що іспанська компанія нічого не знає про цю угоду.
У понеділок не було зрозуміло, чи цей скандал посприяв відставці М.Азарова, але ця ситуація знову чітко проявила розкол серед керівництва у Києві. Обидві сторони, Прем'єр-міністра і газового бізнесмена Фірташа, відразу ж почали звинувачуючи одна одну. Перші говорили, що за фіаско відповідальні люди Фірташа, особливо Глава адміністрації Президента Сергій Льовочкін; Голова Державного агентства з інвестицій Владислав Каськів, який був формально відповідальним за скандальну угоду, в кінцевому рахунку, є "людиною Льовочкіна". Адміністрація Президента в електронному листі нашій газеті зазначила, що Голова інвестиційного агентства не працює "під керівництвом Глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна". У листі зазначається, що швидше за все, "підписання угоди відбулося під керівництвом Прем'єр-міністра М.Азарова".
Сам же М.Азаров упродовж багатьох років є керівником-технократом "донецького клану" – групи впливових бізнесменів під керівництвом вугільного та сталевого барона Р.Ахметова, що привела до влади нинішнього президента В.Януковича.
Ця група конкурує у Києві з групою мільярдера Д.Фірташа, який завжди вибудовував свій бізнес (серед іншого й загадкове підприємство "Росукренерго") в контексті співпраці з Росією. М.Азаров закидає людям Д.Фірташа, що вони є рушійною силою, яка стоїть за арештами опозиційних політиків в Україні, насамперед колишнього прем'єр-міністра Ю.Тимошенко. Таке твердження дуже важко перевірити, але воно виглядає щонайменше не таким вже й непереконливим.
Ю.Тимошенко в якості прем'єр-міністра країни вела жорстку боротьбу проти пов'язаного з Росією підприємства "Росукренерго", і тому у Д.Фірташа дійсно є причина її ненавидіти.
М.Азаров же навпаки останнім часом намагався дистанціюватися від показових процесів проти опозиції. Він дозволив європейській місії спостерігачів продивитися усі наявні документи та поговорити з усіма учасниками. При цьому він напевне мав усвідомлювати, що експерти комісії в результаті висловлять руйнівне засудження слідства і процесу. При цьому він напевно керувався не раптовим нападом прихильності до дотримання верховенства права, а намаганням таким чином стати для Заходу прийнятним партнером. Його метою при цьому могло бути прагнення руйнації вкрай невигідної для України російської газової монополії шляхом налагодження бізнес-контактів з Європою.
Тепер М.Азаров подав у відставку, і в Києві гадають, хто б міг стати його наступником. Те, що це буде людина з клану Д.Фірташа, багатьом вдається неймовірним, оскільки В.Янукович останнім часом часто обмежував владу цих людей своїми звільненнями. Саме тому деякі очікують, що Глава держави використає дискредитацію конкуруючих груп, щоб запросити того, хто б не належав ні "донецьким", ні Фірташу, а лише йому особисто, а саме його "сім'ї", згрупованій навколо бізнес-імперії його сина Олександра.
У цьому випадку Прем'єр-міністром міг би стати голова Центробанку Сергій Арбузов, людина, чия мати керує банком сина Президента. Однак, проти цього варіанту говорить критичне становище економіки. Воно настільки погане, що В.Янукович може побоятися надто відкрито віддати долю країни в руки своєї "сім'ї". Можливо, як думають деякі опозиційні депутати, він шукатиме такий собі "штрафний батальйон", "козла відпущення", "камікадзе", який візьме на себе удар за турбуленції, які мають наступити – і тоді М.Азаров міг би знову вступити у гру".
Щоби не бути голослівним, наводжу пряме посилання на статтю:
http://www.faz.net/aktuell/politik/ausland/ukraine-die-familie-die-clans-und-das-gas-11980759.html
Після публікації у одному з минулих блогів на УП чергового "шедевру" пана Шуллера, мені прийшов лист з Німеччини від одного з діячів ХДС, який моніторить ситуацію в Україні. Зокрема він висловився в тому ключі, що вважає матеріали Конрада Шуллера неглибокими і доволі тенденційними. Я не знаю, чи в захваті сам Микола Янович від подібного роду публікацій і чи санкціонував він цю відверту ахінею (сподіваюся, що ні), але так недалеко до того, аби стати відвертим об'єктом насмішок.
Леонідові Іллічу Брежнєву для його багатогодинних доповідей на з'їздах КПРС і пленумах ЦК викуповували цілі площі у західних впливових виданнях. От і виходили американські та французькі газети з кількома шпальтами виступів Брежнєва. Американці та французи їх не читали – не цікаво. А в СРСР пропаганда говорила про те, що публікації у західних виданнях є свідченням живого інтересу трудящих всього світу до справи Маркса-Енгельса-Леніна, уособлюваної товаришем Брежнєвим та його Політбюро. Хтось вірив...
Невже часи минають, а інструментарій залишається незмінним?
Пане Шуллер! Невеличка підказка: 17 грудня – ювілей Миколи Яновича Азарова. Шістдесят п'ять років з дня народження видатного партійного і державного діяча. Є нагода написати чергову статтю у FAZ. Обіцяю її перекласти і опублікувати у своєму блозі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
