Бритва Оккама і "папочка" з МВС
Ще в 14-ому столітті англійський філософ, монах-францисканець Уільям Оккам запропонував принцип, відомий нам і досі під назвою "Бритва Оккама". Цей принцип сформульований доволі чітко: не варто множити сутності без необхідності.
Доктор Хаус свого часу пояснював цей принцип своїм недолугим учням так: "Якщо чуєте стукіт копит у великому місті США чи Європи, варто подумати, що це кінь, а не зебра".
До чого весь цей історично-кінематографічний екскурс? Минулого року на сторінках УП я написав свій блог "1996-ий". Де аналізував, що відбувалося в буремні часи первісного накопичення капіталу в Україні, і зокрема в Донецькій області. А також одну із знакових і трагічних подій того часу – криваве вбивство народного депутата Євгена Щербаня і ще 4 осіб в аеропорту Донецька 3 листопада 1996 р.
Писав я в тому числі і про ймовірний зв'язок із цим вбивством Павла Лазаренка і осіб, які входили до його орбіти впливу. Ця думка грунтувалася не тільки на фактах, які були відомі на той час слідству і журналістам (свідчення, переказ грошей з фірм близьких до Лазаренка і ЄЕСУ), але також на відомому принципі: Is fecit, qui prodest – це зробив той, кому вигідно.
Конфлікт Євгена Щербаня з ЄЕСУ зокрема щодо поставок газу на донецькі підприємства і прийняте розпорядження голови Донецької облдержадміністрації N71 від 12.02.1996 р., яке перекриває доступ ЄЕСУ на підприємства Донбасу – виглядає, погодьтеся, вагомим мотивом для злочину.
Але цікаво інше – буквально через два тижні після моєї публікації – у середині квітня 2012 р. на мало відомих інтернет-сайтах почали з'являтися статті-сенсації про історію переділу майна на Донбас.і Історії були цікаві, резонансні, з фотографіями (на яких співпадали не тільки обличчя колишніх бандитів і теперішніх депутатів, але навіть їхні краватки – що наводило на певні підозри) – утім більш-менш авторитетні сайти цю інформацію тоді не передрукували.
Великою мірою тому, що А) інформація підтверджувалася лише документами з міфічної папочки, яку було здобуто автором з МВС. І про те, що автентичність цих документів ніяк не підтверджена, автор матеріалів сама чесно заявила. Б) Весь цей цікаво викладений трилер з вбивств, викрадень і зрад жодною мірою не пов'язаний із зачином і, ймовірно, головною ідеєю матеріалу – мовляв, "Щербаня вбили донецькі". Логічний зв'язок абсолютно відсутній.
Автора цих статей, як і мене, хвилювало питання "Кому це вигідно?". І дійсно, автор правий: частину бізнесу вбитого Щербаня пізніше було включено в імперії відомих зараз людей. Але про що свідчить цей факт? А ні про що! Адже з таким же успіхом можна, наприклад, звинуватити Ліндона Джонсона у вбивстві Джона Кеннеді. Адже Джонсон теж певною мірою виграв від цієї трагедії, ставши наступним президентом США. Але це зовсім не означає, що він хотів і готував цю трагедію.
Пройшло 9 місяців – і згадані мною статті-сенсації, лише трохи відредаговані, разом із таємничою папочкою з МВС – отримали нове народження в медіа-просторі.
Але що цікаво: кожна поява цієї таємничої папочки – і в квітні 2012 року, і в січні 2013 року – дуже підозріло співпадає з кожним новим витком у справі щодо можливої участі Юлії Тимошенко у вбивстві Євгена Щербаня.
Відповідно, виникає питання: чи не є зараз ці статті, а також ця підозріла папочка з МВС частиною інформаційної спецоперації, в якій за відсутності інших альтернатив було вирішено задіяти ще торішні, вже використані боєприпаси.
І мета цієї спецоперації – всупереч настановам монаха-францисканця Оккама – множити сутності. Тобто максимально заплутати громадську думку, вилити побільше ніяк неаргументованого компромату, в якому може-таки захлинеться наше суспільство, не відділивши зерно від полови.
Якщо такі матеріали з'являються – це комусь потрібно. І знову виникає це вічне питання: Qui prodest?...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
