Думки про невдалу спробу сенсації, або Варіації на тему свободи слова
Один із визначних діячів українського націоналістичного руху (на жаль, нині покійний) ще у 90-х роках розповідав історію про те, як Тарас Бульба-Боровець, керівник УПА "Поліська Січ" і партизанського руху на Поліссі, наприкінці 60-х років, перебуваючи у еміграції, звернувся до керівництва США (ледве не до самого президента) з пропозицією створити бойові загони з числа українських емігрантів і направити їх у В'єтнам для війни на боці американської армії. Він навіть запропонував свої послуги для того, аби очолити ці загони. Американці не сприйняли всерйоз пропозицію літньої людини, хворої на епілепсію та з проявами параної і мегаломанії. Вони, скоріше за все, залишили листа без відповіді.
Натомість сам Боровець кожному зустрічному говорив: "Хіба ви не знаєте? Просто в керівництво США пробралися КДБісти. І шкодять українській справі!"
Ця історія згадалася сьогодні, коли у Брюсселі під час прес-конференції одна журналістка не отримала можливості задати питання керівникам України та Євросоюзу. Спершу опозиційні ЗМІ написали, що прес-секретар Віктора Януковича Дарка Чепак навмисне не надала такої можливості (звісно, хто винен? Невістка – бо онде її свита). Потім виявилося, що прес-конференцію вела не Дарка, а прес-секретар Германа ван Ромпея Дірк де Беркер, який не надав слово журналістці, оскільки... – далі перелічуються причини.
З того, наскільки хворобливою була реакція окремих опозиційних видань, можу зробити висновок: у європейські структури затесалися агенти Януковича. І шкодять українській справі! Більше того: на антинародний режим працює вже не лише Дірк де Беркер. На Януковича працюють і ван Ромпей, і Баррозу, і ще чимало європейських політиків, які щось там обговорюють, сідають з українським президентом за стіл переговорів і т.д., у той час, як за версією ряду опозиційних журналістів, Янукович повинен бути (і точно є!) "руконеподаваємим" (вибачте, не знайшов відповідника в українській мові) ізгоєм.
У мене пропозиція до українських громадських організацій, які моніторять ситуацію довкола свободи слова та порушень прав журналістів: на підставі цього інциденту внести Дірка де Беркера в число ворогів української преси. Хоча, звісно, можна і Дарку Чепак – вона ж у той час була у Брюсселі, хоч і не вела прес-конференцію. І навіть не могла вести – бо модератором прес-конференції виступає представник приймаючої сторони. Дарку у список ворогів свободи слова варто внести просто так – із вредності. Бо вона багатьом колишнім колегам-журналістам просто не подобається. Все одно об'єктивність цих самих списків і рейтингів є більш ніж умовною.
...Цікаво, чи іноді "дуті" сенсації не видаються смішними самим їх творцям?
...Як часто містечкові образи виставляють людей у кумедному світлі. Вони починають шукати ворогів та підтекст у технічних моментах. Вони починають думати, що саме їх питання чи їх висловлена думка перевернула би світ. Вони думають, що лише вони одні володіють справжньою істиною, яка не доступна іншим. І шукають тих, хто заважає їм її втілювати в життя. Звісно, неприємно, коли журналіст не може поставити запитання, яке заготував. Звісно, свою роботу хочеться виконувати якісно і повноцінно. Але не варто шукати вселенську змову таємної ложі "Свідків Януковича", якщо через технічні чи бюрократичні моменти слово для озвучення питання не надано.
Може, потрібно просто реальніше і простіше дивитися на світ? Ну які КДБісти заважали Боровцеві їхати у В'єтнам? Ну які вороги впливали на рішення про те, давати чи не давати можливість висловитися тим чи іншим українським журналістам, яких – переконаний – у Брюсселі не знають і не здогадуються про їх заслуги та геніальність?
І дуже сумніваюся, що ця тема гідна того, аби стати топ-новиною для провідних українських видань – особливо на фоні справді важливих новин із Брюсселю.
Але ж стала?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
