Про брюссельську "капусту"
Цікава інформація надійшла учора ввечері з Брюсселю. У Бюджетному комітеті Європарламенту відбулися слухання на тему "Фінансування Східного партнерства". Доволі часто в столиці об'єднаної Європи звучать теми, які стосуються саме фінансових питань. Так от: нові слухання пішли не по запланованому сценарію. Спершу було відзначено важливість Східного партнерства, розвитку громадянського суспільства на пострадянських теренах і т.д. Аж раптом було піднято питання про доцільність підвищення контролю за коштами, які виділяються на підтримку демократії.
Основна дискусія почалася тоді, коли доповідач, депутат ЄП Сідонія Єджеєвска, першою висловила занепокоєння щодо відсутності прозорості у реалізації проектів, фінансованих ЄС в країнах Східного партнерства.
Член комітету з закордонних справ Яцек Саріуш-Вольський у своєму виступі акцентував увагу на моментах розподілу фінансування. Він нагадав про те, що Польща свого часу теж отримувала європейські гранти, була у тому ж становищі, що й нинішні кандидати, а тому підкреслив необхідність зробити висновки з польського досвіду і не повторювати помилки.
Враховуючи велику кількість ресурсів, які щорічно виділяються таким країнам, як Молдова і Україна, є необхідність вдосконалення системи звітності та визначення залежності між витраченими сумами та отриманими результатами.
До чого я все це переказую? Саме під час слухань прозвучала цифра: загальний бюджет коштів, витрачених на розвиток демократії в Східній Європі (включно з Україною) у 2009 – 2013 роках, становить 2,8 млрд. євро!
Виникає питання: а куди поділися ці кошти? Чи стало на Сході Європи більше демократії? Особливо за останні п'ять років? Проаналізуйте будь-яку країну. І співставте з видатками. Майже як у ролику "95 кварталу" під назвою "Наша Америкаша". Там, де "Начальник" Джордж Буш запитував у Рафшана-Ющенка і Джамшуда-Саакашвілі: "Я вам гроші на демократію давав?" – "Давав!" – "Де демократія?" – "Нема демократії!"
Пам'ятаю, як у вересні минулого року у Вільнюсі ми розмовляли з литовським дипломатом – він курив, тому ми стояли на вулиці, біля входу в готель і вели бесіду на загальні теми. По вулиці проїхав шикарний Мерседес.
-Бобруйська (я свідомо змінюю назву, аби не ображати опозиціонерів із однієї європейської країни. – К.Б.) опозиція поїхала...- флегматично промовив мій співрозмовник.
-Як ви визначили? За номерами? – поцікавився я.
-Ні. Просто такі дорогі авто у Вільнюсі зазвичай купують бобруйські опозиціонери.
Побачивши здивований вираз мого обличчя, співрозмовник продовжив:
-Наш уряд надав їм дуже якісне житло. Європа дає доволі великі суми грошей – на розвиток демократії на Бобруйщині. Найшикарніші автомобілі – у бобруйської опозиції. Найдорожчий одяг – на дружинах бобруйських опозиціонерів.
Я подумав, що, в принципі, боротьба за демократію і громадянські свободи перетворюється на бізнес. І це – загальна тенденція.
Не хочу зазирати в гаманці та кишені керівників різних громадських організацій, рухів та центрів. Дай їм, Боже, всіх благ. Вміють заробляти на тому, за що платять західні інвестори – на складанні рейтингів, моніторингів, на проведенні тренінгів і семінарів – і добре. Просто у мене – як і у європарламентарів – виникає питання про коефіцієнт корисної дії від такої роботи. 2,8 млрд. євро – це сума, якої вистачить для порятунку економіки Кіпру. І ще залишиться на урочистий фуршет з нагоди порятунку цієї самої економіки. Це гроші, які шукають в бюджеті ЄС. Натомість вони – за легендою – йдуть на посилення демократії.
Посилили? Ото ж бо й воно! Як там у старому дитячому анекдоті про чоловіка, який методично кидав у каналізаційну яму пачки з м'ясним фаршем – одну, другу, третю... "Що там?" – запитали у нього. – "Не знаю... Але фарш так жере, що аж!"
Так само і з ситуацією на Сході Європи. В Брюсселі достеменно не розуміють, що там відбувається, але гроші жеруть так, що аж!
Я пам'ятаю 90-ті роки і початок 2000-х. Ці часи живі у пам'яті багатьох читачів. Скільки дійсно цікавих і важливих конференцій, скільки корисного матеріалу виходило друком. Бо тоді був певний критерій ефективності витрачання коштів. Вони йшли дійсно на зміцнення демократії. Недержавні організації виступали з ідеями і намагалися втілити ці ідеї. Зараз всього цього немає. Промоніторте ситуацію, погляньте на теми проектів... Тим більше, я переконаний: демократія – це не якийсь штучний процес, який можна купити або підсилити фінансово ззовні. Демократія – наслідок розвитку вітчизняних сил, розвитку середнього класу, який один лише може усвідомити демократію як необхідність, а не як моду. Західні гранти можуть мати лише допоміжну функцію. Натомість у нас все перевернуто з ніг на голову: розвиток середнього класу загальмувався, значна частина громадських організацій щиро вважають, що їх робота має бути цікавою лише їм самим, грантодавцям та ще кільком представникам дружніх структур. Як співвідноситься грантовий проект з розвитком середнього класу – це мало кого хвилює.
Галицькі москвофіли у XIX столітті постійно брали гроші у російського уряду на розвиток російської культури, російської ідеї та проросійських настроїв у Галичині. Суми виділялися чималі – на театри (яких не було), на друк книжок і журналів (які можна було полічити на пальцях), на просвітницьку діяльність. Одним словом, кілька сот "гранітоїдів" у Львові, Станіславі, Тарнополі, Чернівцях могли доволі непогано жити за російські кошти.
Російські офіцери напередодні Першої світової війни видурювали у ерцгерцога Франца-Фердинанда кошти на підготовку повстання з метою створення Української держави – від Дністра аж до Каспійського моря. Довірливий і недалекий Франц-Фердинанд (за кілька років застрелений у Сараєво) писав до свого вінценосного дядька Франца-Йосифа, що справа надійна, гроші треба виділяти, оскільки українці давали йому – як гарантію – чесне слово офіцера...
Хлестакови і Остапи Бендери живуть у всі епохи. Як тільки з'являється хтось, хто готовий давати гроші, одразу ж з'являються ті, хто готові їх брати і правильно розподіляти.
А потім ми дивуємося, що у світ виходять недолугі рейтинги, у яких рівень свободи слова в Україні – нижчий, ніж у Південному Судані чи Алжирі. Звісно ж: поставте себе на місце тих, хто отримує гранти: сьогодні отримано енну суму на захист свободи слова. Завтра ситуація в країні покращилася, і виникає питання: можливо, не треба виділяти стільки, скільки минулого року? Може, обійдемося половиною?
Ах, так? То отримайте: Україна по всіх показниках за рік опустилася на шість позицій!
Дайте грошей!
Історія розвивається по спіралі. Кругообіг грошей у банківських системах триває.
Я з нетерпінням чекаю нових рейтингів та моніторингів. І наперед знаю їх результат. Особливо після сьогоднішньої постановки питання у Євросоюзі – мовляв, на що йдуть кошти? Треба ж довести, що кошти йдуть на боротьбу з катастрофічною ситуацією в сфері демократії. Не вірите? А ви нам заплатіть, і ми вам надрукуємо брошурку про наші поневіряння. Ілюстровану. Англійською мовою. Якщо хочете – проведемо тренінг. І потім ще бажано звести дебети з кредитами в кінці звітного періоду.
Останнє – найважче.
P.S. Я не ставлю під сумнів доцільність і необхідність роботи недержавних організацій та фінансування їх роботи міжнародними фондами. Я ще раз підкреслюю: говорю про ефективність роботи. Бо слова "ефектність" і "ефективність" мають різне смислове навантаження.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
