Знову про "великі числа"
Вчора вже писав про перебільшення, якими грішать представники опозиції, заявляючи про ту чи іншу чисельність людей, які беруть участь у акціях опозиції. Хоча відверто не розумію – навіщо? Звідки ось ця пубертатна звичка мірятися кількістю? Адже критерієм успішності має бути не кількість, а якість? І мене, наприклад (та й не тільки мене) більше хвилює відсутність простих і зрозумілих програм у опозиції ("забрати Межигір'я" і "випустити Юлю" – це не програма), аніж те, що на мітинги на підтримку опозиції приходить менше людей, ніж хотілося б.
Кількість не завжди дає якість. Колись один політик хвалився тим, що у його політичній силі – 600 тисяч членів. Він не зміг відповісти на питання, чому 600 тисяч членів партії та члени їх сімей у сумі не дають 600 тисяч голосів на виборах. Я розумію, як магічно діють великі числа на свідомість (і вже приводив у приклад Чічікова), але чи варто АЖ ТАК перебільшувати?
Вчора телефоную у Тернопіль, приятелю:
- Ну, як там пройшов мітинг опозиції?
- Народу було багато. Біля 6 тисяч чоловік.
- Але ж опозиція каже про 10 тисяч?
- Та нє. Десяти не було. Було шість. Та й то – разом з міліцією, переодягненими СБУшниками і журналістами. Але все одно – для Тернополя це багато.
У мене виникає питання: якщо й так на мітинг прийшло багато людей, то навіщо ще перебільшувати? Кому потрібні ці приписки?
Сьогодні читаю на "Українській правді" про те, що у Чернівцях зібралося 7 тисяч чоловік – з покликанням на прес-службу "Батьківщини". Телефоную до приятелів у Чернівці:
- У вас справді було сім тисяч людей?
Як писав класик, "Відповідь – сміх". Пообіцяли вислати фотографії з акції, щоби сам міг переконатися і навіть при бажанні порахувати людей. Наразі зайшов на сайт чернівецької міліції і взяв пару фотографій звідти. Але пізніше додам ще й аматорські фото.
Я дуже добре знаю Чернівці. Дуже добре знаю площу, на якій відбувався захід. Один із опозиціонерів мене сьогодні переконував, що справді було сім тисяч чоловік. Я його переконував у зворотньому. Хоча реально – кожен може переконатися сам.
Мене мало цікавить, скільки людей було дійсно. Головне, що вони прийшли. У кожному місті є свій опозиційний потенціал і свій мобілізаційний ресурс. Перебільшувати його – це займатися самообманом. У Львові чи Франківську мобресурс опозиції високий, в Ужгороді і Чернівцях – незначний. І це природно. Просто навіщо говорити неправду?
У Чернівцях міліція подає чисельність учасників – 1050 чоловік. Візуально може бути трохи більше – врахуймо перехожих, які просто зупинилися, аби подивитися чи послухати, випадкових людей, правоохоронців, журналістів. Адже це – центр міста, перетин цілого ряду вулиць. І чомусь мені більш правдивою видається саме це число. До речі, мої приятелі говорили про "півтори-дві тисячі, від сили".
У будь-якому випадку, чи це та чисельність, на яку мали би розраховувати у рідному місті Яценюк, Пишний, Іванчук, Бурбак та інші представники "буковинської команди", які нині очолили "Батьківщину"? Не впевнений. Бо ставлення до Яценюка у рідному місті – двояке. З одного боку його сприймають як земляка, як людину, що сформувалася у Чернівцях, як сина відомого у Чернівцях історика – Петра Івановича Яценюка (до якого я ставлюся з великою повагою і вдячністю – як до свого колишнього заступника декана, викладача історії СРСР, цікавого лектора і мудрої людини). З іншого боку він та його команда асоціюються з не зовсім приємними сторінками, пов'язаними з діяльністю місцевих ринків, комунальних служб і т.д. Я пам'ятаю, як у 2011 році ми з Олександрою Володимирівною Кужель зустрічалися з буковинськими підприємцями, які передавали чималу кількість матеріалів та скарг на керівників "Фронту змін" і їх дії. Щоправда, наші зустрічі відбувалися за місяць перед тим, як Сергій Тігіпко вирішив застосувати евтаназію щодо партії "Сильна Україна"...
Для Яценюка 30 березня – не надто приємний день. Рідне місто не дало бажаного результату. І це варто просто визнати, а не перебільшувати результат, як це було і в інших містах.
Не варто спростовувати очевидне – протестний потенціал в Україні є. Є значна кількість людей, які підтримують опозицію. Вони показали серйозну підтримку опозиції на минулих виборах, показують в ході соцопитувань. Але знову і знову запитую: навіщо завищувати цифри? Середньовічні полководці робили опудала з гарбузів і лахміття, щоби переконати ворога у своїй перевазі. Літописці займалися приписками і перетворювали локальні війни на велетенські побоїща (як було, наприклад, з Льодовим "побоїщем").
Саме тому й виникає питання: а чи варто взагалі збирати мітинги? Все одно потім на опозиційних ресурсах можна вказати те число учасників, яке потрібно.
P.S. До честі "Української правди", цього разу вона подала чисельність учасників мітингу не як беззаперечну, а переклавши вину за можливу дезінформацію на прес-службу "Батьківщини" – очевидно, не лише в мене починають закрадатися сумніви...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
