Легенда про Медведчука
Послухавши вчорашній виступ Віктора Володимировича Медведчука у програмі Савіка Шустера, а особливо взявши тайм-аут на добу – аби скласти враження від почутого – раптом упіймав себе на думці, що опонувати йому (навіть подумки) зовсім не хочеться. І, очевидно, не лише мені: інформпростір, блогосфера, журналісти обійшли появу Медведчука в ефірі байдужою мовчанкою. Те, на що сподівався Медведчук – на резонанс, на інформаційний вибух, на провокування дискусії, – провалилося.
Перед нами вже стояв не демонізований та всесильний Медведчук – людина з гострим розумом та велетенськими можливостями, зв'язками та досвідом. Стояв чоловік, який говорив речі, в які, можливо, й вірив, але ця віра не відчувалася. Російський гість, Сергій Глазьєв, у своїй імперськості був значно переконливішим та органічним. Зрештою, його аргументація теж мало кого сколихнула: жодної нової тези, жодного нового аргументу.
Та й що нового можна сказати? Які аргументи навести? Ситуація з нашими інтеграційними намірами нагадує завершальний етап виборчої кампанії, коли вже сторони виклали всі аргументи, вилили весь бруд, а головне – усвідомлюють, що від їх вибору не стане краще ні у одному, ні у другому випадку. І лише чекають, коли ж нарешті настане час "Ч".
Медведчук і Глазьєв переконували нас у тому, що Митний союз краще за угоду про зону вільної торгівлі? Ну у чомусь, можливо, вони мали рацію – але ж про це вже говорилося сотні разів. І вад у Митного союзу сьогодні більше, ніж плюсів. Говорити про те, що у зони вільної торгівлі з ЄС дуже багато слабких сторін? Так ніхто й не сумнівається у тому, що ЗВТ несе у собі серйозні ризики і проблеми і аж ніяк не може стати панацеєю для України. Просто мова йде не про благо, яке має впасти як манна з неба, а про вибір – геополітичний, кінцевий.
Медведчука мені було десь навіть шкода. Людина, яку не так давно боялися, яка вершила долю держави і яка писала стратегію цієї держави, раптом виявилася не такою й страшною: маленький худорлявий чоловік у небездоганному костюмі, з недбало пофарбованим волоссям, хворобливим виразом обличчя, він явно був не у своїй тарілці. Він відвик від публічних виступів. Він відвик переконувати, аргументувати. Відчувалося: він більше не фактор політики і навряд чи стане цим самим фактором. Він так хотів постати у ролі кума Володимира Путіна, глашатая волі "великого і страшного", а у ньому бачили лише чоловіка Оксани Марченко. Перед нами стояв не "князь тьми і темників" (як його свого часу назвав Вахтанг Кіпіані), не "деміург" і не лідер – стояв простий агітатор за Митний союз. Який, здається, переконував не глядачів і присутніх, а Глазьєва – у тому, що він ще може когось у чомусь переконати.
Я пам'ятаю, як півроку тому Сергій Дорофеєв у програмі 5 каналу фактично розбив і знищив Медведчука простими іронічними питаннями. Тоді це викликало посмішку. Зараз ми були свідками сумної картини.
Стало очевидно: Медведчук не є впливовим фактором. Рік тому лише лінивий не говорив про загрозу, яку становить Медведчук для майбутнього України, говорили про ренесанс Медведчука і про його повернення у політику. Повернення Медведчука виявилося банальним фейком. Вчора стало зрозуміло: його вже не бояться і сприймають виключно як частину історії України, але не як актуального політика. Приблизно так само, як сприймають Кучму,Лазаренка, Ющенка чи Тимошенко – тих, хто вже сказав своє слово у політиці і навряд чи впливатиме на політичні процеси у майбутньому.
Не знаю чому, але по завершенні програми я згадав Максима Горького. "Легенду про Ларру". Чому? Не знаю... Ще раз перечитав цей твір і ще раз переконався, що у парі з виступом Медведчука у Савіка Шустера цей твір дає свій ефект.
"Всі пішли, залишивши його. Він лежав доверху обличчям і бачив – високо у небі чорними цятками плавали могутні орли. В його очах було стільки смутку, що можна було б ним отруїти всіх людей світу. Так з того часу залишився він один, вільний. І от він ходить, ходить всюди..."
В тому числі на ефір до Шустера.
А загалом – блогосфера вирішила, що проблеми ТВі є значно цікавішими, ніж намагання воскресити в інформпросторі Медведчука. І навіть ніж теми, які намагається підняти Віктор Медведчук – людина, яка колись була впливовим і серйозним політиком.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
