Ще раз про 18 травня
Точніше, про 19 травня на наступні дні. Про інформаційний шум, який піднявся довкола подій минулої суботи.
Що обговорювали протягом тижня? Інцидент з Ольгою Сніцарчук, особу Вадима Тітушка, БРДМ, акції журналістів біля Міністерства внутрішніх справ та у Кабміні, Володю Петрова. Сміялися над антифашизмом. Сперечалися, чи людина, зафіксована на даху готелю, подібна на міністра Захарченка. Ось, за великим рахунком, і весь перелік тем. "Важливість" і "вагомість" дискурсу просто вражає!
Відбулася інформаційна профанація, коли ЗМІ замість розгляду ситуації в цілому зациклилися і зациклили нашу свідомість на деталях. При цьому має місце вибірковий підхід до справи.
Коли Володя Петров (перепрошую за фамільярність, з паном Петровим ми бачилися лише один раз в житті – на якомусь ток-шоу, і тому не знаю, чи можу вживати щодо нього саме таку форму імені, але саме так він фігурує у більшості текстів) працює на Арсенія Яценюка і займається троллінгом – це нормально, це всіх влаштовує. Браво, Петров! Коли він сідає на броньовану розвідувально-дозорну машину і тролить Яценюка – це вважається огидним і розцінюється як провокація. І вже весь Інтернет вибухає праведним гнівом: "Виявляється, Петров – провокатор!!!". Тобто, раніше він не був провокатором? Майже як у радянських фільмах: наш розвідник – це герой, їх розвідник – це підлий шпигун.
Коли гопник вдарив журналістку – це злочин (я ще раз підкреслюю: мені дуже шкода Олю Сніцарчук, яку добре знаю особисто – ще з далеких львівських часів, але мова зараз іде не стільки про неї, скільки про інформкампанію). Коли гопники із охорони опозиціонерів у листопаді минулого року біля ЦВК побили журналіста Віталія Манька, а Сергій Пашинський і Арсеній Яценюк не лише відмовилися реагувати, а й назвали журналіста (який звернувся до них) провокатором, – це нормально. Тоді не було чути ні медіазахисників, ні громадських активістів. І Брюссель не реагував. І "Репортерів без кордонів", здається, не повідомили. Хоча Манько пред'являв своїм кривдникам журналістське посвідчення. Справу зам'яли. Манько не працював на владу, не був членом ПР чи прихильником Януковича. Просто у свідомості "креативного класу" є "їх" гопники і є "наші" гопники. Сніцарчук побили "неправильні" гопники, Манька – "правильні" гопники.
Коли піднімається шум довкола дій (або бездіяльності) міліції, виникає питання: а що інкримінувати владі? Відбулося два велетенських мітинги (за одними даними, по 10 тисяч чоловік, за іншими – загальною чисельністю 91 тисяча). Міліція займалася розгоном мітингів? Використовувала сльозогінний газ, спецтехніку, засоби розгону демонстрацій? Перешкоджала проведенню? Порушувала право громадян на мирні зібрання? Були масові сутички мирного населення з правоохоронцями? Ні, цього всього не було. Міліція не реагувала на тих же гопників? Реагувала, але з запізненням (7 секунд, як свідчить відео). Не було затримано головного винуватця інциденту з журналістами? Було (до речі, згодом деякі журналісти проявили необізнаність із новим Кримінально-процесуальним кодексом, так як у ЗМІ піднялася хвиля протестів проти того, що Тітушка випустили під грошову заставу). Не було розведено сторони конфлікту? Було, і доволі ефективно.
Сьогодні увага акцентується здебільшого на тому, чи мала міліція стосунок до БРДМу Петрова. А поглянути ширше на те, що акції 18 травня відбулися в цілому мирно і без великих сутичок, – ну так це ж не цікаво. В цьому немає сенсації.
Коли Микола Янович Азаров, який працює прем'єр-міністром України, видаляє журналістів із Кабміну – це викликає спротив і різку критику. Коли у 2009 році Юлія Тимошенко, працюючи на тій же посаді, добивається взагалі заборони критики дій уряду (до речі, за іронією долі, рішення узаконив сумнозвісний Печерський суд міста Києва), – це не підлягало обговоренню. Я не пам'ятаю у той час акції протесту під Кабміном і закликів прийти та показати прем'єру середній палець.
І мова навіть не про подвійні стандарти (про це вже писалося не раз). Не про принциповість.
Просто журналісти, чіпляючись весь тиждень до нюансів та окремих моментів, намагалися відвернути увагу загалу від картинки в цілому. Вони виступили в ролі рятівників честі опозиції, рятуючи репутацію опозиційних лідерів. Погляньте: весь цей "інтершум" було піднято задля однієї мети – аби у ЗМІ поменше обговорювався фактичний провал акції 18 травня. Адже опозиція свою акцію "Вставай, Україно!" закінчила нічим: єдиного кандидата не пост президента немає, єдиного кандидата на пост мера немає, об'єднавчі процеси не пішли, Україна не встала, рейтинги лідерів опозиції залишають бажати кращого, внутрішні суперечності загострюються, конструктивної програми немає, бачення подальших кроків – після взяття влади – немає...
Тому набагато простіше обговорювати Петрова, Сніцарчук, Тітушка, БРДМ, міліцію і Аарова, ніж лідерів опозиції.
Я не виключаю, що це – підсвідома реакція журналістів, які (здебільшого симпатизуючи опозиції) очікували величного і феєричного фіналу акції 18 травня. І тепер у них заговорили злість і відчай, намагання замінити своїми відчайдушними діями бездіяльність та яловість опозиції. Але це вже не має нічого спільного з журналістською діяльністю – це той момент, коли журналісти самі вирішили стати політиками.
По суті, журналісти виступили у ролі колективного Вінстона Вульфа, відомого також як "Чистильщик"). Пам'ятаєте безсмертний фільм Квентіна Тарантіно "Кримінальне чтиво"? Коли герої Джона Траволти і Семюеля Джексона не знають, як вийти із складної ситуації, їм на допомогу приходить герой Харві Кейтеля – Вінстон Вульф на прізвисько "Чистильщик". Він допомагає швидко та ефективно замести сліди. Журналісти протягом тижня вміло переводили стрілки, допомагаючи опозиції замести сліди провалу 18 травня.
Але при цьому у своїй більшості не зробили спробу усвідомити суть моменту і проаналізувати уроки 18 травня.
Бо, як правило, чіпляння за деталі і окремі моменти не дають можливості оцінити всю картину.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
