Ще раз про рейтинги
Мені вже не раз доводилося писати про суб'єктивність у підходах до складання рейтингів, у яких Україна опиняється на більш ніж дивних позиціях. Складається враження, що експерти, які готують рейтинги, або користуються від початків хибними підходами, або ж з самого початку ставлять перед собою мету вивести бажаний результат. Принаймні ознайомившись із останніми опублікованими рейтингами, складеними впливовими міжнародними організаціями, у мене виникає враження тотальної необ'єктивності у оцінках.
Підкреслю: ці організації опираються на дані, які надаються їм їхніми представниками безпосередньо в Україні.
Отже, за даними "Репортерів без кордонів" Україна посідає четверте місце у рейтингу свободи засобів масової інформації з-поміж шести країн Східного партнерства. Вище за нас – Грузія, Молдова і Вірменія, нижче – Білорусь і Азербайджан. До речі, я спілкуюся з багатьма колегами-експертами та з журналістами з поза меж України, в тому числі з пострадянського простору. І мені, наприклад, не зрозуміло, чому останнім у цьому рейтингу є Азербайджан? Чим ситуація у Азербайджані гірша, ніж у Білорусі? І чим ситуація зі ЗМІ у Вірменії краща, аніж у Азербайджані? (Нещодавно довелося читати моніторинги як вірменської, так і азербайджанської преси, аналізувати події у регіоні, вивчати процеси – мушу сказати, що вірменські ЗМІ не справляють враження цілковито вільних – принаймні вільніших за азербайджанські і – тим більше – за українські).
Я не маю нічого проти свободи засобів масової інформації та свободи слова у Грузії. Хоча міжнародні організації неодноразово говорили про те, що на місце цензури після приходу до влади Михайла Саакашвілі встановилася самоцензура, а події довкола закриття незалежних телекомпаній дозволяли говорити про проблеми у цій галузі.
Грузія у міжнародних рейтингах громадських свобод визначається як "частково вільна". Останнім часом у країні закрито декілька телевізійних каналів, які раніше позиціонувалися як пропрезидентські ("ПІК", "Маестро", "Імеді"). Журналісти заявляють про тиск з боку проурядових сил. Навряд чи ситуація суттєво зміниться до президентських виборів, що мають відбутися 27 жовтня. Далі – поживемо, побачимо.
Дійсно високо можна оцінити і ситуацію із свободою ЗМІ у Молдові, яка у 2011 році вперше була віднесена до "частково вільних" країн у рейтингах свобод "Freedom House". Тут відбувається реформування державної телерадіокомпанії, прийнято "Деонтологічний кодекс журналістики Республіки Молдова" тощо.
Проте ті ж міжнародні структури закидають Молдові надмірне зосередження в одних руках (зокрема у руках члена правлячої Демократичної партії В.Плахотнюка) більшості телевізійних каналів країни (на території Молдови діють один державний і п'ять приватних каналів із загальнодержавним покриттям). Також закидають позбавлення опозиції (комуністів) єдиного телевізійного каналу: за рішенням Координаційної ради з питань телерадіомовлення канал NIT, контрольований раніше комуністами, втратив свою ліцензію.
Вірменія, яка на думку "Репортерів без кордонів", має кращі показники, ніж Україна, за версією "Freedom House" відноситься до числа держав з невільною пресою (нагадаю – Україна у числі частково вільних). Тобто, дані двох міжнародних структур розходяться.
Так, у 2011 році у Вірменії було декриміналізовано статтю про наклеп у законодавстві, що викликало позитивну реакцію громадськості. Однак зазначається той факт, що парламент Вірменії не може прийняти закон про засоби масової інформації.
Моніторингові організації вказують на наступні моменти: лише протягом другого кварталу 2013 року у Вірменії було зафіксовано 4 випадки застосування фізичного насильства щодо журналістів (підкреслюю: протягом трьох місяців – квітня, травня і червня 2013 року), 21 випадок здійснення тиску на ЗМІ та їх представників. Вісім інцидентів, пов'язаних із журналістською діяльністю, відбулися в день виборів до Ради старійшин Єревану (5 травня), 7 випадків судових справ проти ЗМІ.
Ви будете говорити, що ситуація в Україні гірша, ніж у Вірменії?
Я, звісно, не такий експерт, як представники "Репортерів без кордонів", але на мою думку суб'єктивний рейтинг свободи ЗМІ серед шести країн Східного партнерства – враховуючи ті дані, якими володію я, – мав би розподілитися дещо по-іншому. Шість країн мали би розташуватися у наступному порядку: Молдова – Грузія – Україна – Вірменія – Азербайджан – Білорусь. Подібна розстановка була би більш відповідною реальному стану справ у цих країнах.
І ще один рейтинг, який протягом минулого тижня обговорювався у експертних колах: рейтинг найкращих країн для народження дітей, складений корпорацією The Economist Intelligence Unit. Здається, вони свій рейтинг також будували за принципом "тяп-ляп-відзвітували". Бо якщо Україна у цьому рейтингу посідає 78 місце (нижче – лише Кенія і Нігерія), а Сирія на п'ять позицій випередила Україну, посівши 73 сходинку (на 72 сходинці – Росія) – то цифри говорять самі за себе. Звісно, можна припустити, що автори рейтингу – самі вихідці із Сирії, які ностальгують за батьківщиною і згадують, як добре жилося в цій країні до громадянської війни. Але ж не настільки грубо робити свою роботу!
Ще раз хочеться задатися питанням: а для чого, власне, складаються подібні рейтинги? Якою є їх реальна цінність?
Питання, очевидно, є риторичним і зависає у повітрі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.