Ще раз про мітинги
Сьогодні спілкувався з приятелем – керівником обласного осередку однієї з опозиційних партій. Бідкався, що потрібно виконувати рознарядку з організації груп, які повинні їхати в Київ для участі в "Євроінтеграційному Майдані". Мовляв, "Батьківщина" та УДАР дали доручення формувати групи від кількох десятків до кількох сотень чоловік, які мають вирушати в столицю. "Уявляєш: раніше ми повинні були шукати охочих, фінансування нам забезпечували – коли більше, коли менше. Ми мали подбати лише про чисельність та логістику. Тепер же сказали подбати і про спонсорів. Кажуть, що маємо обіцяти спонсорам, ніби після 2015 року щедро розрахуємося".
Найцікавіше, що – за словами мого співрозмовника – лише "Свобода" не надсилала інструкції та "план до двору". Або покладаються на ентузіазм своїх прихильників, або ж вважають, що інтеграційні хороводи їм навряд чи принесуть політичні дивіденди.
І тут згадується, як буквально три тижні тому представники "Батьківщини" звинувачували владу (зокрема губернатора Чернівецької області Михайла Папієва) у організації Буковинського Віча на підтримку євроінтеграції. Тоді на центральній площі Чернівців зібралося понад 12 тисяч чоловік з усієї області – 1,7% всього населення Буковини. Мовляв, людей примусово зганяли на свято, влада перевищила свої повноваження, зайнялася не властивою їй діяльністю, узурпувала функції громадськості. І взагалі – чому цим займалася влвда, а не опозиція? Приблизно такою була аргументація кількох нардепів від опозиції.
Тепер ситуація повторюється – але вже для опозиційних сил. Одні і ті ж дії, які чинить влада і які чинить опозиція, мають різне трактування і оцінку. Влада – "зганяє" чи "змушує" людей до участі в мітингу, "підкуповує" громадських активістів. Опозиція – "запрошує", "допомагає транспортом і коштами", "організовує". Подвійні підходи і подвійні стандарти в оцінках – більш ніж очевидні.
Я не маю на меті боротися з тим, що вже перейшло в розряд політичної традиції – проплачених мітингів. Це безглуздо і невдячно. Просто – як казала Ліна Костенко – "Але якщо вже стрибати в гречку, то хай би в гречці був добрий грек". Якщо вже організовувати мітинг – то у відсотковому відношенні не менший, аніж у Чернівцях.
3 листопада у столиці сусідньої Молдови, Кишиневі, відбувся мітинг на підтримку євроінтеграції. На вулиці вийшли 60 тисяч чоловік (за даними міліції, бо організатори говорять про майже вдвічі більшу кількість народу). Населення Молдови – 3,5 мільйони чоловік. За кількісними показниками – населення одного лише Києва. Знаю ситуацію в Молдові – зокрема фінансове становище більшості політичних сил. Там просто нічим платити за участь у подібного роду заходах. Населення Молдови не розбещене подачками та подарунками в ході політичних акцій. Там народ виходив дійсно щиро.
Продовжуємо порівнювати. На Буковині мешкає менше 1 мільйона чоловік. На мітинг вийшли 12,6 тисяч – стільки не виходили навіть у дні Помаранчевої революції (звісно, по Чернівцях гуляють легенди про 100 тисяч людей у 2004 році, але й по Києву ходять міфи про мільйон громадян у дні Майдану).
Україна – 45 мільйонів чоловік. Тобто, щоби продемонструвати європрагнення і показати кращі організаторські здібності, аніж у влади, опозиція повинна вивести майже 400 000 чоловік? (я взяв 1,7% від загальної чисельності громадян України і поділив на два – адже опозиція стверджує, що контролює голоси половини електорату України).
Нехай вийде хоча би чверть від цієї чисельності. Нехай організують хоча би кожного десятого – і це вже буде великою силою, здатною засвідчити волю народу. 60 тисяч молдаван на центральній площі Кишинева – це вражаюче. Саме тому Молдова матиме і Угоду про асоціацію, і безвізовий режим. Бо молдавани традиційно вміли згуртуватися і зосередитися, не очікуючи на милість богів. А українці завжди чекали на месію, який би забезпечив перемогу. І – бажано – оплатив би всім учасникам боротьби за перемогу квитки, проживання і фронтові сто грамів. А потім встановив пільги для всіх учасників і прирівнених до них громадян (включно з їх дітьми, онуками і правнуками). А потім роздав гречку та продуктові пайки за те, аби вони за нього – месію – проголосували на виборах... Надто багато умов і умовностей!
Підозрюю, що з акцій опозиції, голосно іменованих "Євроінтеграційним Майданом", вийде великий пшик. Я би дуже хотів помилитися в українцях – особливо опозиційно налаштованих. Але здається, вони – здебільшого на словах великі патріоти і прихильники європейських цінностей – на ділі й далі чекають, коли їх тричі попросять прийти і – за гроші! – взяти участь у мітингу. Бо так звикли. І вважають, що так треба.
Організований минулого тижня мітинг опозиції у Львові – також на підтримку євроінтеграції – зібрав близько тисячі чоловік (я послуговуюсь даними "Української правди"). Тисячі! Однієї тисячі на 800-тисячний Львів, який позиціонує себе як форпост європейськості!
І ви після цього вважаєте, що євроінтеграція – це справа лише двох людей? Справа Януковича і Тимошенко? А всі решта – це лише статисти?
На жаль, опозиція не має "добрих греків", які можуть запалити і повести за собою народ. Немає того азарту, який відчувався у 2001 – 2004 роках. Народ перестав вірити у добру опозицію і погану владу. Для народу і влада, і опозиція – "обоє рабоє". Тому й виходить: коли акції організує влада – йдуть, "бо треба". Коли опозиція – то "а на фіга?"
Як сказав Адріан Декурсель, "Опозиція – це завтрашні реакціонери". Нинішня опозиція так прагне уподібнитися нинішній владі (у всьому – у стилістиці, у методах роботи, у манерах), що не хоче чекати, коли прийде "завтра". Вони прагнуть стати "реакціонерами сьогодні". І народ це чудово відчуває.
Можливо, я помиляюся. Можливо, мітинг опозиції у Києві буде справді масовим і не менш вражаючим, аніж кишинівський або чернівецький мітинги. Можливо, опозиція зможе переконати народ у своїй справжньості. Можливо, знайде інші методи – скажімо, запросить (для видовищності) факірів та гімнастів, приведе слонів та ведмедів, жонглерів та артистів, які виступатимуть замість політиків. А може, дійсно вдасться знайти представників бізнес-кіл, які в обмін на уявні преференції після 2015 року організують фінансування великих груп бажаючих підтримати європрагнення укроопозиції.
Тоді – якщо я помилився – я публічно вибачусь, обіцяю. Більше того: дуже сподіваюся, що помиляюся. Бо такі речі, як геополітичний вибір, не можуть бути справою кількох високопоставлених чиновників, двох десятків журналістів і громадських діячів, армії грантоїдів і ще кількох фанатиків та спекулянтів від політики, а мають бути підтримані максимально широкими масами. І не важливо, хто організує ці акції – влада чи опозиція. Важливо, що в процес втягуються живі люди, живі учасники.
До опозиції зауваження просте: беретесь за справу – боронь Боже довести цю справу до профанації, як безліч інших справ...
В завершення розмови з приятелем-опозиціонером я запитав: "І як будеш виходити з ситуації, якщо не збереш потрібної кількості людей?" Він подивився на мене лукаво: "А так, як завжди робимо. Коли не вдається зібрати людей – заявляємо, що автобуси з мітингуючими зупинила міліція, а триста чоловік зняли з поїзда і вивезли у невідомому напрямку".
Ми обидвоє засміялися. Він – з власної дотепності. Я – бо уявив завтрашні новини про те, як ДАІ зупинила процес європейської інтеграції у безкраїх полях десь поблизу Бердичева.
