"Побороти страхи". Найкраща промова в Могилянці
Сьогодні в Могилянці (Національний університет "Києво-Могилянська академія") проходила конвокація. Цього року випускниками стали майже 700 студентів. Їх вітала купа гостей на чолі із Президентом України.
Було багато промов та настанов. Але одна варта того, щоб її почули не лише присутні на події.
Це промова "звичайної" студентки Марії Берлінської.
Насправдні сама Марія не звичайна студентка. Вона пройшла Майдан та АТО. І видно, що пропустила ці події через себе. Це відчувається з її промови, яку варто послухати не лише кожному студенту, а й кожному українцю.
Далі відео та текст промови:
Доброго дня, друзі!
Передусім я хочу подякувати людям, завдяки яким цей момент став можливим.
Це мамі і татові, які зараз тут.
Своїй науковій керівниці Ірині Анатоліївні Сєргєєвій.
Тані Батановій і Галі Юркевич, які підтримали мене у найвідповідальніший момент.
Особливо хочу подякувати В'ячеславу Степановичу і Андрію Анатолійовичу за сприяння в тій справі, яка дозволяє направду вберігати безліч життів на фронті на сході нашої країни, Центру підтримки аеророзвідки.
Дякую!
Коли мені повідомиили, що у мене буде промова, мені стало по-справжньому лячно. Тому що я ніколи не мала промов перед таким великим загалом, перед вами могилянцями.
І я подумала про те, що я скажу промову про страх. А вірніше про те, як важливо не боятися. І чому це так важливо.
Коли я вперше прийшла в Могилянку, мені було років 15. Це був день відкритих дверей.
Я ходила цими кремезними будівлями, цими страими коридорами, я вдихала запах цих стін. Я думала, що бути тут – це мрія.
Я закінчила школу, і я подумала, що "де я, а де Могилянка". Я навіть не спробувала. Мені теж стало страшно.
Я відклала свою мрію набагато років.
Коли почався Майдан, я завжди спостерігала за своїм внутрішнім страхом. Він то більшав, то меншав. В останні дні він дійшов своєї кульмінації.
Я дуже добре розуміла, що та система, протии якої ми там, вона контролює нас нашим страхом.
Вони постійно гворили нам, що йдіть звідси, тут небезпечно, ви не маєте тут перебувати.
А в кінці вони просто почали в нас стріляти.
І вони думали, що ми побіжимо, що ми почнемо тікати, що нам стане страшно. Що в нас включиться інстинкт, і ми відмовимось від своєї мрії. Відмовимося від країни, яку хочемо.
Але ми пішли вперед.
Нам було страшно. Але ми йшли. Ми забирали наших людей і йшли далі.
Вони стріляли у беззбройних людей, які не ровернулися і не втекли.
І стало страшно їм.
Майдан переміг саме тому, що їм стало страшно від того, що збройні люди йдуть вперед. Це зламало усі їхні уявлення про страх. І про те, як контролювати людей їхнім страхом.
Я часто буваю на сході України. Я нещодавно повернулася з Лондона, де спілкувалася з діаспорою. І вони всі питають, чому ми не бачимо таких очевидних змін? Я кажу їм про те, що стара система боїться йти.
Пішло буквально кілька десятків людей після революції, які сидять і іноді розказують про страусів. Де небудь з-під Москви.
А ця стара система залишилась. Залишились усі ті люди, які не вміють житии інакше. Які звикли братии хабарі. Які звикли родинними зв'язками вирішувати свою кар'єру.
Вони не хотять йти. Вони тримаються за свою систему. Вони чекають свого часу.
Наша з вами задача зробити так, щоб їх час ніколи більше не настав.
І єдиний страх, який є у людей на сході і на заході України, в діаспорі і на фронті, це страх того, що всі наші втрати були даремні.
Я розмовляла в Лондоні нещодавно з Євромайданом-Лондон. Вони питають, кажуть: скажи, це ж все недарма? Це ж відбувається все недарма? Люди, які за нас там, вони ж гинуть там недарма?
Я знаю, що те, щоб це було недарма, це наша з вами робота.
Ми кращі з кращих. І вся країна знає це, що ви – інтелектуальна еліта цієї країни.
Побороти страхи, стереотипии, фобії, зробити цю країну кращою, сміливою, громадянською – це робота нашого життя. Тому що країна стала нашою особистою спрвою.
Я вірю в вас. Я щаслива, що я тут. І, як я говорила В'ячеславу Степановичу, єдине, про що я шкодую, що ці роки тут не можна повторити ще раз.
Все в нас відбудеться.
І країну, про яку ми мріємо,ми її обов'язково матимемо.
Слава Україні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
