Я потрапив у Херсон
Я потрапив у Херсон.
Одразу зателефонував своїй редакторці Жені Моторевській, сказав, що буде репортаж з окупованого міста. Але чомусь вона такій новині від мене не зраділа. Хоча я думав, що можу цим пишатися.
Можна довго розповідати, як я ходив містом і просто спостерігав. Але в якусь мить на мене звернули увагу руzкіє. Мені вдалося від них втекти. Бо вони "понаєхалі", а я місцевий – гарно знаю рідне місто.
Найцікавіше було на моєму районі. Я давно з ним попрощався. Ще до війни. Але так хотілося побачити найрідніші місця.
І ось я виходжу на стадіон за моїм будинком. Там величезне футбольне поле. Воно пустує десь з того часу, як я поїхав. У молоді з'явились інші уподобання. А в свій час я багато грав на цьому полі. Там поруч у "китайській стіні" (так ми називали будинок на 12 під'їздів) жив мій друг дитинства.
І от я виходжу до цього поля і бачу дику картину. Тепер там стихійний ринок. Люди стоять з чим можуть, намагаються продати будь що, щоб отримати копійчину. І в цьому натовпі я бачу своїх трьох сусідок. Це жінки десь маминого віку. Вони між собою більше спілкувалися. Я ж – з їхніми синами.
Жінки стоять з водою. ВОДОЮ! Вода стала цінним! До чого окупанти довели моє місто!
У момент розуміння цього жахіття я прокинувся. Це був сон.
Але сьогодні натрапив на сюжет про життя в Херсоні. Моє ночне жахіття майже у повній точності є реальністю мого міста.
"В спальных районах уже несколько месяцев магазины с большим ассортиментом редкость. Зато теперь в Херсоне много маленьких лавок. На улицах и с автомобилей торгуют стихийно всем, что пользуется спросом", – розповідає у сюжеті місцевого телеканалу, який перетворився на колаборантський.
Далі голос розповідає, що в Херсоні з рук торгують усім, чим можуть. Не знаю, чи почали продавати так воду.
"В 90-е годы прошлого века такая кооперация помогла многим вижить", – продовжує голос.
Тобто окупанти зі своїм руzкім міром відкинули Херсон на 30 років назад. Повернули херсонців у ті складні і страшні часи для нашого міста. Та й для всієї країни.
І тут би згадати, що наприкінці існування Союзу в Херсоні розповідали одну легенду. Легенда про те, як на акції протесту десь в Пітєрі чи Москві люди виходили з плакатами "Хотим жить как в Херсоне". Легенда на основі реальних подіях. Вони хотіли жити зі свіжими помідорами, смачними кавунами, нашими солодощами та поблизу моря.
Але пітєро-московський чмошнік зрозумів все інакше. І тепер Херсон живе в іншій реальності. Де нема прав, нема свобод, нема навіть більш приземленого – якихось продуктів та ліків у вільному доступі.
Але є мрія.
Сьогодні мені знову наснився Херсон. І я в Херсоні. Кінець історії трагічніший. Мене таки спіймали. І забрали воювати за них. У цьому сні так забирали всіх херсонців.
Так от хер їм. Я вже однією ногою в нашому війську. І у Херсон потраплю лише з ЗСУ. Сподіваюсь, це мені теж насниться. А потім сон здійсниться. Нехай і з певними нюансами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
