Посівна кампанія
Місяць квітень видався дуже напруженим. Тому і давно не писав: часу немає зовсім. Вже навіть не пригадую, коли мав останній повноцінний вихідний – так, щоб ніхто, крім рідних, не дзвонив і щоб не було жодної напівділової-напівдружньої зустрічі. Ніби і сільськогосподарськими роботами не займаюся, а такий графік, немов-би посівна кампанія.
Певною мірою так і є – новий топ-менеджмент, який прийшов в Міністерство спорту, приніс із собою нові ідеї, навіть, можна сказати, нову ідеологію. І зараз ці ідеї висівають у грунт. В цілому, у головному спортивному відомстві країни намагаються реорганізувати систему управління – а для цього треба її спочатку зрозуміти. Попередні покоління чиновників настільки заплутали все, настільки розпорошили інфраструктуру, дитячі школи, підготовку елітних спортсменів по різних відомствах, що потрібен час, аби все систематизувати і спростити. Іде щоденна рутинна менеджерська робота, до мене, до інших працівників НОК постійно звертаються за консультаціями, які іноді тривають по кілька годин. І це один з найбільших позитивів нової команди – НОК з міністерством нарешті працюють разом!
Втім, система системою, а головне, як мені здається, завдання – змінити ставлення до спорту, до фізичної активності, до здоров'я не за допомогою таблеток, а завдяки бігу та футболу з баскетболом. Ставлення у нас зараз таке: "щось там виграли? Ну добре вже, глянем...з пивом на дивані перед телевізором, між двома серіалами". Іншого спорту в житті переважної більшості наших співгромадян немає.
І це – неправильно! Не може бути спорт останнім у черзі пріоритетів нашого суспільства. Займатися спортом має бути почесно. Не лише їздити на Олімпіаду, заробляти призові, вигравати медалі. Навіть чемпіон школи чи району має стати героєм – хоча б із тих міркувань, що коли за нього, чи за місцеву команду вболівають учні чи сусіди, це виховує патріотизм, почуття єдності на місцевому рівні. А якщо в масштабах країни – самі розумієте...
Лінива психологія "іти шляхом найменшого опору", до якої нас привчили за останні десятки років, шкідлива передусім для наших дітей. "Не можеш, дитино, бігти крос чи підтягуватися – фізрук тебе звільнить від нормативів. Сиди грай у комп'ютерний баскетбол, от і спорт тобі. Чого напружуватися?". Ми відучили дітей працювати над собою, перемагати себе – те, чого завжди у першу чергу вчать у будь-якій спортивній секції. Те, що необхідно, аби вести активне доросле життя, бути корисним собі і суспільству. Наслідок: сумна статистика. Половина підлітків у віці до 15 років палить, і найвищий у Європі рівень підліткового алкоголізму...
7 квітня, в день проведення церемонії "Герої спортивного року", ми презентували проект під назвою "Вчися перемагати". Прочитати про нього можна ось тут:
http://www.noc-ukr.org/ua/news/2010/04/07/4113.html
http://www.grani-t.com.ua/ukr/news/538/
Після цього я зайшов в пару книгарень. Раніше, в радянські часи, які завжди сварять (і часто є за що!), у книжкових магазинах були стенди спортивних книг. Зараз і спорту майже немає, та й українських книжок не більше 30%... Тому наш спільний з видавництвом і моїм Фондом проект – справді уникальний: якісні українські книжки, та ще й перші в історії країни художні книги про спорт. Тепер дуже важливо донести ці книжки до читача напряму – в буквальному сенсі з рук в руки. І ми зробимо це – хоча б для того, щоб залишитися в пам'яті якомога більшої кількості юних читачів. Щоб посіяти (продовжуючи "аграрні" аналогії) у їхніх головах ідею: спорт – це не лише здоров'я (про здоров'я, на жаль, у цьому віці думають мало), а ще і цікавий та насичений подіями шлях до успіху, до життєвої сили і до впевненості у собі...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
