Геній епохи
"Тебя хоронили, как-будто ты гений.
Кто – гений эпохи. Кто – гений мгновений."
Так писав поет Євгеній Євтушенко. Написано давно, але правда. В середу у Барселоні пішов з життя справжній геній епохи.
На превеликий жаль, живучи в один час із видатною людиною, ми часто не розуміємо значимості цього факту. У вічній метушні забуваємо послухати спогади, спитати поради. Забуваємо сказати дітям: подивіться, хто поруч із вами. Це людина, чиє прізвище писатимуть в підручниках з історії. А потім, коли людина іде з життя, картаємо себе за це. Дуже шкода, що по-справжньому цінують тільки тих, кого втрачають...
Ім'я П'єра де Кубертена згадують поруч із іменами його сучасників Бісмарка, Столипіна, Черчілля, Пілсудського. Тому що відроджені ним Олімпійські Ігри змінили всю світову цивілізацію. Я впевнений, що в одному ряду із прізвищами Тетчер, Міттерана, Рейгана, Горбачова, Фіделя Кастро буде стояти прізвище Хуана Антоніо Самаранча.
Зараз мало хто пам'ятає: у сімдесятих в олімпійському русі була страшна криза. 1980 року, коли Самаранч обійняв посаду Президента МОК, на рахунках комітету були копійки, міста-господарі Ігор залишалися зі боргами (Монреаль ще досі віддає борги за Олімпіаду 1976 року). Ніхто вже не хотів приймати Ігри – а це, фактично, означало смерть олімпійського руху.
Глобальні маркетингові програми для Міжнародного Олімпійського комітету (те, про що в Україні починають говорити тільки зараз, Хуан Антоніо Самаранч реалізував двадцять років тому), продаж прав на трансляції, організація змагань під телебачення – так, щоб зручно було дивитися глядачам – це все він, Самаранч. Це він придумав програму "Олімпійська солідарність", на якій зараз тримаються всі національні комітети та міжнародні федерації. Кошти, які роздав МОК за цією програмою роздав у різні країни на підтримку і розвиток спорту – це мільярди доларів. Фактично, таких глобальних інвестицій у спорт по всьому світу ніколи раніше не було... Запрошення на Ігри професіоналів, завдяки чому було завойовано американський ринок – це не зрада олімпійським ідеалам. Навпаки, ідеали чесної боротьби, красивого спорту через популярність Олімпійських змагань стали справді відомими всій планеті. Це він позбавив спорт політики. Якщо 1984 року уникнути бойкоту було просто неможливо, то далі, в 90их про політику на Іграх забули, як про страшний сон. Це менеджерський геній Самаранча, помножений на неймовірну відданість спорту.
Про відданість – це не порожні слова. Він був заможною людиною із заможної родини і міг ці тридцять років спокійно прожити на відсотки з капіталів. Але Самаранч прагнув бути корисним людям і залишити слід в історії... Варто було подивитися на обличчя Самаранча, коли він спілкувався зі спортсменами – на нього ніби сходило просвітління. Це він наполягав на тому, що спорстмени мають бути присутні у МОК, брати участь у вирішенні найсерйозніших питань – так виникла Комісія атлетів.
Він дуже цінував Україну за її спортсменів. Кілька разів на моє запрошення приїжджав на наші заходи, відмовляючи іншим. Востаннє це було у лютому 2010 року – Хуан Антоніо святкував із нами День України в нашому олімпійському домі у Ванкувері. Мої колеги записали інтерв'ю, яке, можливо, стало останнім в його житті.
http://www.youtube.com/watch?v=ybSU7d54sP4
Я почуваю себе винним перед Хуаном Антоніо Самаранчем, тому що не зміг здійснити одну його мрію. На всіх Олімпіадах, де я виступав, Самаранч завжди наполягав, щоб його поставили на нагородженя чоловічої жердини. Усі знали, що він мріяв вручити мені золоту олімпійську медаль. Тільки одного разу – 1988 року – Самаранч поступився місцем Прімо Небіоло, президенту ІААF... А в Барселоні, Атланті та Сіднеї ми так і не зустрілися біля олімпійського п'єдесталу. Зустрілися тільки раз – в Пекіні, де ми разом нагороджували Хукера, Лукьяненко і нашого Дениса Юрченка...
Я вважаю його своїм хрещеним батьком – і в спорті, і в подальшому житті. Ми були справді близькі. Дуже важко втрачати близьку людину. Але я не думав, що буде настільки важко...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
