2 жовтня 2015, 08:06

УКРАЇНА І МАЙБУТНЄ

Нариси для парламентської комісії з питань майбутнього

Україна ніколи не стикалась з майбутнім з власної волі. Майбутнє приходило в Україну завжди з чужої волі, яка натикалася на місцевий спротив. І з цієї конкуренції ініціативної чужої та реакційної своєї воль поставало сьогодення у вигляді несподіваного теперішнього, яке ніколи не фігурувало в заздалегідь розроблюваних власних програмах, проектах чи планах як послідовне, омріяне, свідомо досягнене. Україна завжди жила і досі живе всередині чужих схем і мрій.

Майбутнє це те, що змінює сьогодення колективною волею подолання наявних трендів. Отже майбутнє це динамічний процес реалізації складних уявлень про більш складніше прийдешнє, ніж очевидно наявне, який змінює наші уявлення в процесі переживання футурошоку (Тофлер).

Переживання футурошоку, тобто радикальних змін, до яких більшість суспільства не встигає пристосовуватися, є принциповим для настання майбутнього. Якщо суспільство не переживає футурошоку, воно вічно живе у продовжуваному (продовжуваному) теперішньому.

Майбутнє має чітку інституалізацію – стратегії, програми, проекти, плани. Інститут це щось інше, ніж документ з такою назвою. Інститут це соціальна структура з окремо нормованою діяльністю, яка безпосередньо займається не стільки розробкою, скільки здійсненням і постійним уточненням структурованих уявлень про майбутнє.

Майбутнє має завжди нову мову, новий дискурс, нові поняття і навіть повсякчас нові категорії. В цьому сенсі людей майбутнього дуже легко впізнати – по новому дискурсу, де є нові поняття. Людей теперішнього теж дуже легко впізнати – вони є носієм бла-бла-дискурсу, тобто впізнаваного дискурсу, розуміти який можна навіть не дуже напружуючи сприйняття.

Футуродискурс формується з проблематизуючого наративу. Проблематизуючий наратив перетворюється в футуродискурс за рахунок синтезу нових категорій, понять, уявлень, розумових установок та мотиваційних настанов. Наратив конструктивно концентрується в футуродискурс. Однак нові наративи завжди служать джерелом розвитку футуродискурса доти, поки наратив не змінюється принципово.

Сьогодні ми живемо в світі, де наративи за останні 20 років змінилися принципово. Інакше кажучи, молодий чоловік років 20-ти не зміг би нічого пояснити про своє повсякденне життя людині середини 90-х років ХХ сторіччя. Такої ситуації ніколи раніше в історії не було.

За новим дискурсом завжди стоять нові мислительні установки та нові мотиваційні настанови, які пов'язані між собою. Нові мислительні установки відстоюються інтелектуалами, старі мислительні установки відстоюються креативним класом, тобто частиною творчих людей, які працюють на захист наявної влади та наявного багатства.

Майбутнє завжди руйнує владу, яка не вміє швидко змінюватися, і багатство, яке не здатне до інновацій. Отже майбутнє завжди є небезпечним для ригідної еліти, яка постійно вдається до прокрастинації.

В ідеальному плані конфлікт між майбутнім і теперішнім можна розглядати як конфлікт інтелектуалів та креативного класу. В реальному плані конфлікт між майбутнім і теперішнім можна розглядати як конфлікт між людьми, здатними до швидких змін, і людьми, до цього не здатними. Тобто це не соціальний конфлікт. Це конфлікт іншого типу – конфлікт нерівноважного доступу до футуропрактики, тобто до практики роботи з майбутнім.

Найбільша нерівність між людьми це нерівність доступу до роботи з майбутнім. Ця нерівність породжує футуроконфлікт – конфлікт між людьми, що розпізнають, проекціюють в дискурсі, та діяльністно впроваджують майбутнє через безпосередні зміни, і людьми, які завжди живуть у теперішньому і постійно пристосовуються до змін, навіть дуже радикальних. Подолати нерівноважний доступ до футуропрактики можна в дискурсивній війні – війні за створюваний наново, свій, загальний для всіх громадян, футуродискурс.

Чому футуроконфлікт настільки сильно представлений в Україні? Причина цьому – специфіка України, яка знаходиться на розломі, де постійно стикаються різні стратегії майбутнього сильних країн обабіч цього розлому. Саме кожного разу явно виражені і дуже ресурсно забезпечені стратегії сусідів України не дозволяють їй мати власне майбутнє, яке було б незалежним від майбутнього якогось з сусідів.

Чи може Україна як країна фронтиру в принципі здійснювати власне майбутнє, постійно в історії опиняючись між архаїзацією одних країн і футурологізацією інших? Тобто мова йде про ті часи історії, коли геополітичний розлом стає хронополітичнм розривом. Ось вже більше тисячі років фронтирність України не дозволяє їй реалізовувати власні стратегії майбутнього, особливо в періоди хронополітичних розривів.

Саме зараз Україна переживає хронополітичний розрив – принципово різне майбутнє формується в Росії, в Європі, в мусульманських країнах (зокрема в більш світській Туреччині). Цей хронополітичний розрив серйозно посилюють країни Близького Сходу та Китай.

Отже фронтирний розлом це не тільки геополітичне явище, але і час від часу хронополітичне явище. Якщо геополітика змінюється рідко і дуже повільно, то хронополітика змінюється набагато частіше і швидше.

Фронтирний розлом, в якому знаходиться Україна, є настільки сильним, що змушує в своїй історії її постійно витрачати колосальні ресурси на подолання час від часу хронополітичного розриву, створюваного цивілізаційними потенціалами країн обабіч фронтиру.

Історія України дала декілька відповідей на питання щодо можливості власного майбутнього.

Щоб здолати хронополітичний розрив кожного разу в історичних конфліктах через нерівномірність розвитку країн обабіч розлому, Україні необхідно бути готовою до різних форм власної геополітичної інтеграції, дезінтеграції і реінтеграції.

Отже територіальна цілісність України є відносною, держава як така має бути доволі динамічною, а єдиним стійким утворенням має бути мережа громад, яка об'єднується навколо Києва як міста, що обирає власне майбутнє. Київ саме як місто, а не як столиця, є системотворчим щодо майбутнього України як такої.

Щоб здолати хронополітичний розрив, потрібно об'єднуватися з країнами, що знаходяться в такому ж розломі. Крім України, фронтирними країнами є також Білорусь, Польща, Литва. Тільки разом ці країни здатні долати хронополітичні розриви, що виникають час від часу в історії. Зараз Балто-Чорноморський Союз це саме такий, вже випробуваний в історії, спосіб подолання хронополітичного розриву.

Щоб здолати хронополітичний розрив, Україна не може ані архаїзуватися разом з Росією, ані займатися прокрастинацією разом з Європою. Україна повинна мати власну стратегію фронтирного майбутнього, яку вона має розробляти разом з Польщею, Білоруссю і Литвою.

Фронтирне майбутнє – це особливе уявлення про майбутнє, яке можливе лише на фротирному розломі, причому тоді, коли виникає хророполітичний розрив країн обабіч цього розлому. Фронтирне майбутнє це майбутнє, що створює особливі інновації – здатні до мережевої трансляції еталони, зразки та норми, які можуть розповсюджуватися не через інститути, а через мережеву комунікацію структур четвертого сектору.

Щоб здолати хронополітичний розрив, Україна має бути успішною не стільки як держава, скільки як суспільство. Українська держава впродовж всього історичного періоду хронополітичного розриву постійно буде заручником хронополітичного конфлікту Європи та Росії. Українська держава постійно змушена буде шукати політичний компроміс між ними. Тому лише українське суспільство здатне працювати в Україні з майбутнім. А якщо тиск громади на бізнес буде успішним, то таким носієм хронополітичної української стратегії може стати і український бізнес.

Щоб здолати хронополітичний розрив, потрібно формувати дискурс майбутнього. Цей дискурс має принципово відрізнятися від офіційного дискурсу влади, від офіційного дискурсу українських корпорацій, від дискурсу телебачення. В цьому сенсі телебачення як дискурсивний простір для майбутнього мертве. Влада, не тільки українська, а і взагалі державна влада як така, вже принципово неспроможна формувати футуродискурс. У телебачення не лишилося в цьому плані взагалі жодних шансів. Лише мережеві комунікації здатні до формування футуродискурсу. При поєднанні телебачення та мережевих комунікацій може виникати футуродискурс, але винятково вже за правилами мережі, а не телебачення.

Футуродирскурс виникає всередині клубних середовищ, які водночас підтримуються соціальними мережами. Футуродискурс ніяк не сполучається з бла-бла-дискурсом. Власний аналіз комунікації на форумі в Криниці-Здруй (Польща – 2014-го та 2015-го років) показує, що представники бла-бла-дискурсу взагалі неспроможні виокремлювати, розуміти, рефлексувати, впроваджувати та просувати футуродискурс. Саме тому, комунікаційні формати (формати статусної комунікації), що спрямовані на бла-бла-дискурс, неспроможні якось сприяти футуродискурсу.

Футуродискурс є не просто контрсистемним, він є позасистемним. Відтак прямий конфлікт між футуродискурсом та бла-бла-дискурсом неможливий. Футуродискурс за рахунок поширення власних мереж комунікації з власною дискурсивною практикою просто поступово витісняє бла-бла-дискурс зі своєї практики.

Футуродискурс ще не є практикою майбутнього. Але футуродискурс вперше створює можливість для народження футуропрактики.

Зрештою майбутнє є реалізована з футуродискурсу і постійно корегована в ньому футуропрактика, яка породжує футурошок. Ніщо інше майбутнім не є.

Головна контраверсійна теза: концентрована до еліти, до безпосередньої суб'єктності футуропрактика – не для України. Будь-яку публічну послідовну системну футуропрактику навколофронтирні суб'єкти постійно будуть вичисляти і блокувати.

Щоб досягнути позиції, з якої можливо самостійно створювати власне майбутнє, потрібен один з цивілізаційних визначальних ресурсів – сильна мотивація віри, технологічні і наукові досягнення або принаймні ядерна зброя. Є країни, які мають це все (наприклад, США), є країни які мають технологічні і наукові досягнення (з втраченими в споживацтві мотиваціями і без ядерної зброї, наприклад Японія), а є країни які мають з цього всього лише ядерну зброю (наприклад, Росія). Але без всього цього власне майбутнє мати неможливо.

Україна втратила сильну мотивацію віри, бо не захотіла воювати (а це діагноз відсутності віри). Україна не має ні проривної науки, ні організуючої соціальну реальність високої технології. Україна відмовилася від ядерної зброї. Для України зараз є лише єдина можливість – за рахунок радикально нових соціальних технологій зробити цивілізаційний прорив.

Українська еліта могла би сподобитись на радикальні соціальні інновації. Але надзвичайно примітивні мотивації до влади, грошей і визнання, не дозволять їй здійснити такі соціальні інновації. Тільки трагіфарс з редакції нинішньої Конституції чого вартий. Тому лишається сподівання лише на громадянське суспільство, яке триматиме пістолет біля виска власної еліти і змушуватиме її раз за разом до цивілізаційних дій, які створюватимуть можливість власного майбутнього.

Всі наші сподівання можуть бути пов'язані лише з розосередженою футуропрактикою, по відношенню до якої системна (офіційна) футуропрактика може бути лише декорацією. Але це має бути хороша декорація. Настільки хороша, щоб елементи цієї системної футуропрактики могли бути інтегровані в стратегію розосередженої футуропрактики.

Тільки всередині розосередженої футуропрактики можливо виникнення в Україні власного майбутнього.

powered by lun.ua

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео. Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова? Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність...

Тим, хто ще вірить в незалежність України

Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України. 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України...

ВИРВАТИСЯ З ЦИКЛІЧНОГО ЧАСУ

Життя в соціальному часі – мистецтво, яке має дуже мало спільного з досвідом, хіба що наш досвід постає з митарств по світу, і ми змогли пізнати різні соціальні часи, живучи різним часом в різних місцях з перевагою різного соціального часу...

КРИЗА ДЕРЖАВНОСТІ

Не впевнений, що взагалі маю писати. У мене зникла солідарна позиція, Я майже ні з ким не можу солідаризуватися – ні з націонал-патріотами, ні з проросійськими силами, ні з компрадорами, яких сьогодні більшість...

ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу? Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики...

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ЧОТИРИ КІМНАТИ

За роки просування слова "стратегія" ми досягли неабияких успіхів. Тепер практично кожен експерт своє бачення називає стратегічним, виконавча (!) влада проводить стратегічні сесії (стратсесії), Президент затвердив чергову Стратегію національної безпеки України, а Парламент навіть збирається провести парламентські слухання по темі стратегічного розвитку України...