4 грудня 2015, 10:49

НЕБЕЗПЕКА УНИКНЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ВІЙНИ

В програмі на радіо "Аристократи" за 2-ге грудня 2015-го року (питання розглядалося з часової позначки 1:16:44) довелося аналізувати мотивації нашої політичної та бізнесової еліти (правлячого класу чи владного та найбагатшого прошарку, панівної верстви, як кому подобається).

Там я зробив висновок про те, що українська громадськість з панівною верствою знаходиться в різних реальностях. Це дуже дивний висновок, якщо враховувати ту обставину, що ще 2 роки назад ми були з ними на спільному Майдані. Як виникла така ситуація?

Одразу ж після Майдану вчорашні його спонсори і координатори повернулися до звичних для них справ – управління державними та муніципальними справами і управління своїми крупними бізнесами. Їх розрив з рештою громадян міг би бути не настільки швидким і наочним, якби не революція та війна, яких вони заходилися уникати.

В принципі революція та війна створюють реальність, виклики та випробування якої породжують критичну чи кризову екзистенцію, яка змінює людей. І справді – на більшість активних громадян все це вплинуло і значно змінило їх життя.

Але коли є влада та гроші, екзистенції революції та війни можна уникнути – вибудувати бар'єр між громадськістю та собою всередині влади, чи взагалі опинитися у еміграції, управляючи бізнесом ззовні. Тобто влада та гроші дозволяють не бути залученим у революцію та війну безпосередньо – навіть коли управляєш воюючою країною, чи коли навіть жертвуєш частину своїх активів на оборону країну.

Принциповим під час революції та війни є не функція взаємодії з подіями, а безпосереднє єкзистенційне залучення у події. Тобто в екзистенції революції та війни перебуває не той, хто жертвує кошти, приймає управлінські рішення чи навіть відвідує зону АТО, а той, хто безпосередньо залучений в ситуацію революції та війни, пропускає її крізь себе, змушує серце і розум працювати на цю ситуацію. Якщо такого залучення у панівної верстви у ці події немає, то за невеликий час відбувається їх екзистенційний розрив з громадою, яка перебуває в процесі революції та війни.

Цей розрив згодом означується як життя в різних реальностях – громада живе в революційній та воєнній реальності, а її панівна верства, живучи в одній з громадою країни, знаходиться в реальності уникнення чи втечі від революції та війни.

Що таке олігархічний консенсус Президента? Це уникнення революційної екзистенції. Що таке мінський процес для панівної верстви загалом? Це уникнення воєнної екзистенції? Що таке саботаж реформ Урядом? Це уникнення революційної екзистенції? Що таке не оголошення військового стану в країні Парламентською коаліцією? Це уникнення воєнної екзистенції. Що таке мовчання влади під час товарно-енергетичного блокування Криму кримсько-українською громадськістю? Це уникнення революційно-воєнної екзистенції.

Від революції та війни неможливо втекти, цього можна уникнути лише персонально за рахунок екзистенційного розриву з громадою, яка продовжує вести революцію та війну.

Страшна і неприємна річ – досвід попередніх революцій (найбільшою мірою Великої французької та Більшовицької) показує, що лише фізичне знищення частини панівної верстви змушує її опинятися в одній реальності з рештою громади. Якщо цього не зробити, панівна верства обов'язкове знайде спосіб уникнути екзистенції революції та війни.

Власне намагаючись хоч якось гуманізувати цей процес, я запропонував тюрму для олігархів. Хоча б пів роки тюрми для наших олігархів було б непогано. Мабуть довше, ніж півроку, в українській тюрмі олігархів просто не втримати, бо гроші визволяють з тюрми навіть в Австрії. Але можна було б відправляти їх у тюрму в США, де їх перебування оплачувати з нашого бюджету, і тоді це було б довше.

Це можливо було б найбільш гуманним і водночас системним кроком. Причому для цього потрібна справжня тюрма, а не віп-санаторій в кімнаті з телевізором, комп'ютером та Інтернетом.

Ведуча радіопрограми, реагуючи на цю мою ідею, звичайно ж запитала мене про тюремний досвід Тимошенко. Я сказав свою точку зору. Тимошенко до тюрми і Тимошенко після тюрми це дві різні людини. Її вперта боротьба за тарифи на боці громадськості і відтак зростання її політичного рейтингу сьогодні про це свідчать доволі промовисто. І водночас саме приклад Тимошенко показує сьогодні, як важко повернути довіру громадян, коли вона була втрачена.

Зміна політичної поведінки Юлії Володимирівни на основі власного тюремного досвіду дає Україні важливий висновок. Тюрма для української еліти є корисний досвід, який дозволяє їй ототожнити свою екзистенцію з екзистенцією громади.

Зараз громадська ситуація в країні може бути означена як реальністний розрив – панівна верства живе в одній реальності, українська громада живе в іншій реальності. Основа цих реальностей різна: у громади це екзистенція революції та війни, а у панівної верстви це екзистенція різних способів уникнення революції та війни.

І у нас є не так вже і багато виходів з ситуації розриву екзистенції панівної верстви та екзистенції громади.

Перший вихід – добровільний катарсис панівної верстви, покаяння, зміна політики та способу збагачення. Ми на це сподівалися, але правлячий клас зумів уникнути революційно-воєнної екзистенції. Він не пройшов очищення. Він почав повертатися до старого стану речей.

Другий вихід – це новий Майдан у вигляді громадянської війни, коли панівну верству частково проведуть через фізичне знищення і тим самим змусять зануритися у спільну екзистенцію громади разом з втратами життя рідних та близьких, бідністю, невпевненістю у майбутньому.

Третій вихід – якісь квазіформи ліквідації екзистенційного розриву громади та панівної верстви країни. Наприклад, тюрма для олігархів на фоні позитивних прикладів інших підходів до влади та багатства. Ці інші підходи до влади та багатства я показував у радіопрограмі – відмова від олігархічного статусу (зречення від частини власності та впливу), відмова від корупційної діяльності політиків та чиновників разом з публічним викриттям спільників і т.д.

Останні дії влади – Президента, Парламента та Уряду – показують, що цей екзистенційний розрив між панівною верствою та громадою в Україні наростає. Особливо це помітно на проблемі товарно-енергетичної блокади Криму, де влада відмовчалася. Також це помітно на діях Уряду щодо підготовки держбюджету, де комунікація влади і громади з чітким аналізом економічних перспектив просто відсутня.

Екзистенція в країні не може бути розірваною довго. Екзистенція завжди найде спосіб до інтеграції та ототожнення. Про це варто пам'ятати панівній верстві.

Уникати революції та війни, коли громада країни знаходиться в цьому процесі, дуже небезпечно для панівної верстви країни.

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...

Шанс української цивілізації

Росія намагається вчинити цивілізаційне самогубство і при цьому готова потягнути за собою весь світ. Україні понад усе потрібно здобути перемогу над Росією так, щоб Росія втрималася над прірвою, а не здійснила апокаліпсис...