ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП НОВОЇ ЄВРОПИ

Більшість молодих людей не знає, а старші люди не хочуть згадувати про концепт "Західної зради" напередодні Другої світової війни (згадка про цей концепт є в Вікіпедї багатьма європейськими мовами – англійською, французькою, іспанською, польською та румунською, але от його немає німецькою та італійською, тобто мовами тих країн, які власне спричинили Другу світову війну).

"Західна зрада" це концепт, згідно з яким Британія та Франція не виконали своїх дипломатичних, військових та моральних зобов'язань щодо Чехословаччини та Польщі напередодні Другої світової війни. Тобто ці нації-країни були віддані Європою на поталу Гітлеру.

Те ж самісіньке сьогодні відбувається щодо України.

Британія словами Вінстона Черчилля тоді засудила "західну зраду": "Британія і Франція мали вибір між війною та безчестям. Вони обрали безчестя. Вони матимуть війну".

Німеччина дозволила розвинутися і зміцнитися нацизму, а Франція просто лягла під Німеччину без суттєвого спротиву, хоча потім за результатами війни навіть отримала деякі дивіденди.

Не дивлячись на великий обсяг рефлексивних оцінок і аналізу Другої світової війни в Європі, ці країни (Франція і Німеччина) так і не спромоглися на зміну власних підходів до чергової загальноєвропейської кризи.

Рефлексивна позиція еліти Британії сьогодні в чомусь дуже схожа на її позицію напередодні Другої світової війни. А позиція Німеччини та Франції сьогодні теж схожа на їх же позицію напередодні Другої світової війни – потурання агресії та ігнорування прав слабких європейських країн.

Давайте просто порівняємо. Кількість біженців у Європі склала десь біля 1 мільйона осіб. Кількість біженців в Україні – десь 1,5 мільйона осіб. Біженці в Європі розпорошені по більше, ніж по 15-ти країнах ЄС. В той час, як Україна сама дає раду зі своїми біженцями.

Біженці в Європі з'являються через громадянську війну у Сирії, яку безпосередньо загострило втручання Росії. Біженці в Україні з'являються через пряму агресію Росії – організаційну, інформаційну, фінансову та збройну підтримку заколот-війни. Це фактично війна Росії проти Європи.

І які дії ЄС ми бачимо?

1. Замість системного розгляду проблеми біженців як безпосереднього результату політики Росії уникнення навіть постановки проблеми про це (біженці це ніби об'єктивна обставина).

2. Замість безстрокових санкцій, обумовлених поверненням Криму та Донбасу від Росії до України, ЄС влаштовує обмежені в дієвості та часових термінах санкції.

3. Замість жорсткої позиції ОБСЄ дуже м'яка і приязна до Росії позиція.

Весь світ зауважує Британії економічні наслідки від її виходу з ЄС. А Британія доволі спокійно та впевнено говорить про моральну відповідальність Європи як таку.

Газета "Дзеркало тижня" не так давно цитувала статтю Брет Стівенс "Оглядаючись на Путіна": "Але не зрозуміло, що Великобританія повинна відстоювати, беручи участь у фактичному розчленування країни, територіальну цілісність якої вона гарантувала, підписавши Будапештський меморандум 1994 року. Те, що Кемерон не йде на зустріч Кремлю, принаймні не робить його марним ідіотом на побігеньках, якими стали Олланд і Меркель".

Дивна річ – це дуже не люблять сьогодні обговорювати українські політики та експерти.

Ми ж ніби хочемо в ЄС? Тому ми готові закрити очі на все, що робить Європа? І навіть на те, що вона де-факто через "Мінський процес" намагається розчленувати Україну?

Я прямо задаю питання українським політикам – ви взагалі збираєтеся не те, що обговорювати, а хоча б реагувати на ці драматичні звинувачення Британією Німеччини та Франції щодо України?

Скажіть мені, українські політики, ви справді заради вступу до ЄС готові поступитися цілісністю України і пробачити ті дипломатичні злочини проти України, які творять Франція та Німеччина? Без лицемірної позиції Франції та Німеччини нахабна брехня і підступна війна Росії була би неможлива.

Я не звертаюся до Президента України, який загруз в "мінському процесі" і не бачить йому альтернативи.

Я звертаюся до тих українських політиків, які все ще лишаються солідарними з громадою, які не заробляють на війні та контрабанді, для яких територіальна цілісність України є цінністю.

Вихід Британії з ЄС сколихнув "європейське болото". Але чи можна бути впевненими, що це призведе до якихось змін в європейській політиці?

Чи можна бути впевненим, що зовнішньополітична стратегія ЄС, запропонована до розгляду Верховним представником ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Федерікою Могеріні, буде успішною?

Основним принципом зовнішньополітичної стратегії агрегованого (чи асоційованого) ЄС може бути лише збереження зовнішньополітичних норм та правил, випрацюваних після Другої світової війни, всіма європейськими країнами. Якщо так, то безстрокові загальноєвропейські санкції проти Росії, яка порушує ці принципи, повинні мати лише одну умову – повернення Криму та Донбасу до складу України.

Я, як і решта простих європейців, ще не читав текст згаданої Стратегії. Але якщо там цього принципу немає, то Україні не потрібна така Стратегія і така Європа.

Україна має прямо і послідовно виступати за замороження всіх політичних стосунків з агрегованим ЄС і водночас – за поглиблення стосунків з Британією та США.

Зрештою патріотизм це, перш за все, загальнодержавний прагматизм. Вигоди українських олігархічних корпорацій та українських туристів до Європи не повинні застити українцям очі на цілісність України.

Цілісність України має стати головним принципом агрегованої Нової Європи. Якщо цього принципу Європа не сповідує, то така Європа не потрібна ні Україні, ні цілому світу, ні сама собі.

Інакше кажучи, європейська політика сьогодні призводить до фрагментації України і до фрагментації Британії. А це зрештою означає фрагментацію самого ЄС.

Це водночас принципово інший процес за змістом – процес корпоратизації та громадизації Європи, де наддержавне об'єднання, яким є ЄС сьогодні, чи навіть Європейська Федерація, як цього прагнуть Франція та Німеччина, неможливі по принципу нової зв'язності.

Неможливо допускати фрагментацію України та Британії і водночас намагатися збудувати Європейську Федерацію на принципах агрегації-асоціації, як це пропонують Німеччина та Франція.

Неспроможність організаторів ЄС зрозуміти зміну парадигми зв'язності світу просто вражає. Де вчилися представники європейських правлячих класів, які книжки читали?

Якщо ж будувати Єдину Європу інакше, тобто на принципах корпоратизації та громадизації, то це означає інший ЄС – мережа громад та корпорацій.

Це інший ЄС, з іншими принципами, з іншою стратегією, з іншим майбутнім.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.