ІЛЮЗІЇ ЩОДО НАТО
Аналітика Варшавського саміту НАТО, яку вдалося прочитати, прослухати та подивитись останніми днями, стосується інтерпретацій та коментарів сказаного там. Водночас аналітика дійсного стану речей в самому НАТО і навколо НАТО фактично відсутня.
Не вдаючись в широкомасштабне обговорення, коротко викладу основні тези щодо НАТО в контексті Варшавського саміту, які дозволять подивитися на ситуацію прагматично та на перспективу.
Необхідність маневрувати між політиками та інтересами різних країн, членів НАТО, призвела до повного постмодернізму в орієнтаціях НАТО: 1) З одного боку Росія більше не стратегічний партнер, з іншого боку, НАТО з Росією не в ситуації холодної війни; 2) З одного боку, НАТО буде оборонятися від Росії, з іншого боку, НАТО буде продовжувати діалог з Росією; 3) З одного боку, Україна не буде членом НАТО ще впродовж принаймні 10 років, з іншого боку, Україна отримає якийсь "новий статус", "особливе партнерство" (?); 4) НАТО надасть підтримку Україні, але ця підтримка не стосується летальної зброї, водночас летальну зброю Україні можуть надавати країни-члени НАТО, але поза НАТО; 5) НАТО вважає, що, з одного боку, в Україні корупція, з іншого боку, Україна досягла прогресу у реформах, зокрема в оборонній сфері.
Російський МЗС щодо варшавського саміту НАТО заявив наступне: "...навіть первинний аналіз підсумків зустрічі показує, що НАТО продовжує існувати в якомусь військово-політичному "задзеркаллі". Всупереч об'єктивним інтересам підтримання миру і стабільності в Європі, необхідності поєднання потенціалів всіх відповідальних міжнародних гравців у протидії реальним, а не надуманим викликам сучасності, альянс концентрує свої зусилля на "стримування" неіснуючої "загрози зі Сходу"".
Якщо перевести на аналітичну мову, то це означає наступне: "Росія воює проти України, тому що вважає її зоною власних цивілізаційних інтересів, а оскільки Україна не є поки що членом НАТО, то загроза для НАТО виникає тільки тоді, коли вона намагається включити Україну в НАТО. При цьому Росія поки що не збирається вести з Європою збройну війну, а отже інформаційна війна Росії у Європі та корумпування Росією Європи не відноситься до компетенції НАТО".
Виходить так, що цинічна і агресивна щодо Заходу і України логіка Росії більш послідовна, ніж боягузлива щодо Росії, лицемірна щодо України та невизначена щодо більшості питань логіка НАТО.
Сьогодні НАТО перетворилася на дискусійно-консультаційний клуб – НАТО виражає стурбованість, консультує, заявляє, попереджає, засуджує і т.д. Водночас НАТО більше не здатна формулювати чіткі уявлення про загрози та генерувати інноваційні кроки їх подолання.
НАТО справді не дає відповідь на військові загрози, які віднесені до його повноважень, і намагається давати відповідь на чисто політичні загрози, які не є сферою його компетенції. Отже НАТО сьогодні розширене за межі ефективної в організаційному плані військової діяльності і займається не своїми функціями.
І Варшавська декларація і Рішення комісії Україна-НАТО для України нічого не означають – це просто слова, за якими не стоїть нічого більшого, крім моральної підтримки України. Можна звичайно сказати, що моральна підтримка це вже не мало. Але моральну підтримку Україні можуть надати, наприклад, Зімбабве і Уганда. А от від НАТО моральної підтримки замало. Бо від військового союзу, яким є НАТО, Україна очікує чогось більшого, ніж моральної підтримки.
Комплексна допомога, яку пообіцяли в НАТО, була б надана Україні незалежно від її заяв про вступ чи не вступ в НАТО, бо для НАТО це послаблення Росії чужими руками і життями (тобто послаблення Росії руками и життями українців).
Україна має сумний досвід Будапештського меморандуму, який насправді для його підписантів нічого не означав і дозволив Росії окупувати Крим та частину Донбасу.
Навіщо Україні знову папірці, які нічого не варті?
Які б гарантії НАТО були б дійсно ефективні для України?
1. Пряме і недвозначне визнання путінського режиму як ворожого для НАТО.
2. Пряме і недвозначне зобов'язання НАТО негайно включити Україну в свій склад у разі широкомасштабної війни Росії проти України і захистити її або хоча б:
3. Чіткий опис, що саме робитиме НАТО у разі широкомасштабної війни Росії проти України: надання летальної зброї, яку Україна не встигне виробити до того часу, чи надання допомоги в ППО, якщо Україна не встигає закрити свій повітряний простір проти ракетних та авіаударів Росії, надання достатньо флотських підрозділів, щоб протистояти російському флоту.
Від НАТО Україні потрібні не заяви про моральну підтримку чи якісь ефемерні особливі статуси. Від НАТО Україні потрібні дуже прагматичні речі. Якщо їх нема, тоді – НАТО не на часі.
Що б там не говорили очільники України, але Варшавський саміт НАТО – нищівно провальний для України. І просто дивно, що так мало українських військових експертів говорять про це відкрито.
Шановні українці, навіщо нам знову купуватися на всю цю фікцію з НАТО в її нинішньому вигляді? Ну невже ж нам не зрозуміло, що ці декларації НАТО не дають Україні у військовому плані нічогісінько?
Я не проти співпраці Україні з НАТО. Я проти того, щоб надавати стільки значення і витрачати стільки часу на декларації та заяви НАТО, які насправді нічого в прагматичному плані не означають.
Найголовніша проблема – НАТО є міждержавною організацією, яка в принципі не здатна брати участь у гібридних війнах. Приватні військові компанії, які сьогодні все частіше і масштабніше беруть участь у різних війнах та військових конфліктах, в багатьох ситуаціях набагато ефективніші за державні регулярні армії та міждержавні військові організації.
Військовий російсько-український конфлікт на Донбасі, який обидві країни не побажали називати війною, показав, що роль добробатів з боку України та роль квазідержавних військових формувань з боку так званих ДНР і ЛНР, де насправді значну частину складають тимчасово звільнені в Росії кадрові військові, надзвичайно висока.
Така організація як НАТО в принципі не має організаційного механізму та відповідних стратегій, щоб ліквідувати чи бодай обмежити цей конфлікт або подібні до нього конфлікти.
Якщо велика російсько-українська війна буде вестися Росією як подібна до кримської та донбаської військових кампаній, тобто як гібридна війна, то НАТО нічим взагалі не зможе допомогти Україні.
Водночас наші державні керманичі вводять в оману суспільну думку, спрямовуючи суспільну увагу саме на членство України в НАТО як на головну складову обороноздатності країни.
Чи Україна збережеться як цілісна країна до часу вступу в НАТО? Чи в принципі НАТО, навіть після вступу туди України, зможе захистити Україну від російських повітряних ударів, включаючи ядерні? Якщо ні, а це, скоріше за все, саме так, тоді потрібно шукати якусь іншу стратегію, ніж вступ до НАТО.
Україні потрібен військовий союз з Польщею та Туреччиною. Україні потрібна угода про військову співпрацю з Білоруссю. Україні потрібні прямі військові відносини з США, Великобританією, Німеччиною та Францією. Саме це потрібно обговорювати, саме на це потрібно витрачати більше політичної уваги. Україні не потрібно витрачати стільки часу на бюрократичні організації типу НАТО.
Україні потрібен власний повітряний щит, власний флот, власна оборонна інфраструктура, власні військові інновації, які випереджають російські.
Якщо на те пішло, то націоналізація найбільш цінних активів усіх олігархів та їх продаж на світовому ринку може дати нам необхідні кошти на оборону. Якщо Україна збережеться, то ми якось потім після війни компенсуємо їх втрати у вигляді немонопольних активів чи активів за кордоном.
І світ Україну зрозуміє, бо у нас війна. І міжнародні суди стануть на бік таких рішень українського Парламенту.
Україна сама повинна створити оборону настільки сильну, щоб зробити для Росії велику війну невигідною і надзвичайно затратною.
Потрібно почати говорити мовою сьогоднішньої війни та завтрашніх воєн. Потрібно діяти дуже прагматично. А це означає принципово іншу військову стратегію України.
НАТО – це ілюзія захисту України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
