"БУДАПЕШТСЬКА" ГРА УКРАЇНИ
Розуміння принципової зміни зовнішньополітичної ситуації для України у найближчому майбутньому поширюється серед політиків, експертів та журналістів.
В день Незалежності України Президент Петро Порошенко сказав у своїй святковій промові: "Головний наш гарант – це є Збройні Сили України. Це куди серйозніше, ніж Будапештський меморандум."
В той же день голова парламентської фракції "Батьківщина" Юлія Тимошенко в ефірі телеканалу 112 Україна сказала, що оскільки не працює ані Мінський формат, ані Нормандський формат перемовин, то потрібно задіяти формат, який спирається на міжнародні угоди України, зокрема на Будапештський меморандум.
Цю ідею підхопили і почали поширювати та аналізувати журналісти Кошкіна та Соловей, спираючись на інформацію про закриту нараду Президента з послами.
Водночас, як свідчить опублікована інформація про цю закриту нараду, Президент пропонував всього лишень готуватися до відміни санкцій проти Росії після січня 2017-го року. Щодо Будапештського формату, то там були тільки натяки і обіцянки Президента, бо справжня стратегія Будапештського формату в України поки що відсутня.
В згаданій статті Кошкіна та Соловей кажуть про імовірність нової ініціативи України щодо скликання консультацій країн-підписантів Будапештського меморандуму. Також вони говорять, що скоріш за все Росія відмовиться від участі у таких консультаціях, і наші партнери перекладуть провину на неї, умивши руки. І що далі для України?
Що це може бути за "будапештська" гра України? Чого прагне Україна – всього лишень покритикувати своїх партнерів і сказати про те, що їх словам не можна вірити, що підписані папірці в обмін за здачу ядерної зброї нічого не варті? Чи Україна ще чогось захоче виторгувати?
Кошкіна та Соловей пишуть: "...Американські дипломати в приватних розмовах кажуть, що не вважають Будапештський меморандум юридично обов'язковим для США, так як під час підписання багатостороннього договору, з точки зору міжнародного права, кожна країна виходить зі свого внутрішнього законодавства..."
Тобто наші партнери вже знайшли деякі контраргументи щодо виконання Будапештського меморандуму, і вони знайдуть їх ще більше.
Існують питання, в яких угоди не працюють. Тобто існують принципово опортуністичні ситуації – це ситуації протистояння цивілізацій, ситуації захисту власного національного суверенітету, ситуації застосування ядерної зброї.
Відомий з історії Пакт Молотова-Рібентропа серпня 1939 року є класичною опортуністичною угодою.
Обидва партнери – СРСР та Німеччина – заключали цю угоду про взаємний ненапад, сподіваючись надурити один одного, тобто мали намір порушити цю угоду відразу, як їм це буде потрібно. Обидва партнери вже тоді планували напад один на одного, що документально підтверджує книга Суворова "Криголам". Обидва партнери хотіли максимально використати час до нападу для посилення власної військової потуги та для того, аби встигнути окупувати якомога більше територій, які вони вважали зоною своїх інтересів.
Так само і Будапештський меморандум є прикладом опортуністичної угоди, яку ніхто з підписантів, окрім України, не збирався виконувати. Це був чистий "розвод" та "кидалово" України для того, аби вона віддала свою ядерну зброю. Що б там не говорили наші партнери і як би вони не аргументували свої нинішні дії, факти річ доволі уперта.
Дійсних причин такого "розводу" та "кидалова" не називає ніхто, тому що вони дуже неприємні для українців. Перший Президент України Л.М.Кравчук говорить про те, що Україна була нездатна підтримувати відповідний рівень обслуговування та безпеки ядерної зброї на своїй території.
Але в дійсності США та Великобританія справедливо боялися, що дурнуватий та жадібний правлячий клас України почне продавати ядерну зброю іншим країнам чи непевним угрупованням або втратить контроль над нею, що приведе до нової катастрофи, порівнюваної з Чорнобильською.
Нинішня ситуація ініційованої гри в Будапештський формат показує, що український правлячий клас все ще не порозумнішав і не перестав бути жадібним.
Отже, яка гра в Будапештський формат потрібна Україні?
Реалізувати Будапештський меморандум в нинішній ситуації скоріш за все не вийде. Отже від нього так чи інакше Україні потрібно буде відмовлятися. Що за це можна отримати?
Ми маємо наплювати на можливість притиснути наших партнерів і виторгувати у них ще чогось матеріально-фінансового. Вони це дадуть, звичайно трохи поторгувавшись. А наші торгаші при владі все це візьмуть і забудуть про Будапештський меморандум.
Насправді найпотужніше, що можна отримати за Будапештський меморандум, це повернення ядерного статусу. Логіка проста – раз ви не забезпечили територіальну цілісність України, то ми маємо моральне право повернути собі ядерний статус і тим самим прецедентно дати зрозуміти іншим країнам: ядерна безпека та територіальна цілісність угодами не здобувається, вона здобувається лише наявністю ядерної зброї та власної потужної армії та флоту.
По-друге, раз ваші санкції не спрацювали, і Крим та Донбас Росія так і не повернула, Україна повинна мати право на міжнародну підтримку в разі самостійного збройного відвоювання нею своїх територій.
По-третє, у разі вступу України у війну з Росією, гаранти Будапештського меморандуму мають надати ядерний захист Україні шляхом розміщення на її території ядерного потенціалу, достатнього для завдання удару у відповідь на можливий ядерний удар Росії, якщо до того часу Україна не встигне виробити свою ядерну зброю.
Оце – реальність. Решта – балаканина. Тобто ці три позиції є принциповими. Решта можливостей – надання летальної зброї чи фінансової допомоги – є опціональними, але не принциповими.
Але чи може Україна зараз зіграти в цю ядерну гру? Чи можуть проросійські запроданці та торгаші при владі відстояти стратегічні інтереси держави? Я дуже в цьому сумніваюся. Якщо навіть Президент України не є прихильником ядерного статусу та війни за визволення окупованих територій, то що вже говорити про інших.
В Україні немає консенсусу щодо повернення власного ядерного статусу. В Україні немає консенсусу щодо повернення своєї територіальної цілісності шляхом відвоювання.
Повернення своїх територій від Росії шляхом переговорів та санкцій це найсмішніше з того, що говорить Президент України. Кому і коли зі слабших за неї держав Росія щось віддала шляхом переговорів? Та вона навіть сильним державам нічого не віддає. Подивіться на Японію – чи дуже в неї виходить повернути свої території шляхом переговорів? Отак і Україна буде вимагати десятиліттями і століттями деокупації своїх територій.
Не можна доручати питання державного суверенітету торгашам, особливо, якщо проти вас діють більш багаті торгаші. Питання суверенітету мають вирішувати воїни. Торгаші в таких питаннях нічого не виторгують, тільки візьмуть відступні, та ще й дуже дешево, та ще й не у державну кишеню.
Тому гра в Будапештський формат очікується зі слабкої позиції. А це одразу ж приведе до програшу.
Без наявності ядерного консенсусу та військового консенсусу всередині України Будапештський формат буде не сильнішим за Мінський чи Нормандський формати.
Тільки сильна, жорстка та непоступлива позиція воїнів веде до успіху у питанні територіального суверенітету країни. Якщо ми зрозуміємо, що справа не у форматах перемовин, а у силі нашої позиції, ми навчимося вигравати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
