АВТОМАТИЧНА ДРУЖБА УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
31-го травня 2017 року минуло 20 років з моменту підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Ця дата важлива, оскільки в цьому Договорі передбачено терміни пролонгації його кожні 10 років.
Розірвати Договір України з Росією
В ході дискусії з Антоном Геращенком після його ефіру на телеканалі "112 Україна", де він попередньо коментував ситуацію з Договором, ми дійшли висновку, що для розуміння фіналізації договору потрібно враховувати не тільки статтю 40-у, але і 39-ту.
Давайте уважно прочитаємо:
"...Стаття 39
Цей Договір підлягає ратифікації і набуває чинності в день обміну ратифікаційними грамотами.
Від дня набуття чинності цим Договором припиняє свою дію Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 19 листопада 1990 року.
Стаття 40
Цей Договір укладається терміном на десять років. Його дія буде потім автоматично продовжуватися на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Високих Договірних Сторін не заявить іншій Високій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду..."
Отже, якщо враховувати, що Договір був ратифікований Україною 14.01.1998, Державною думою Росії – 25-го грудня 1998-го року, Радою Федерації Росії – 17-го лютого 1999-го року, а обмін ратифікаційними грамотами відбувся ще пізніше, то термін діє Договору спливає 1-го квітня 2019-го року (в українському законі вказано дату вступу в дію Договору 1.04.1999, очевидно це день обміну Ратифікаційними Грамотами, про що інформацію знайти не вдалося).
Водночас про припинення дії Договору Україна має подати письмову заяву до Росії не пізніше, ніж за 6 місяців, тобто не пізніше 1-го жовтня 2018-го року.
Якщо цього не зробити, то після цього терміну Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією буде автоматично продовжений.
Потрібно сказати, що ми зараз вже живемо в "автоматичній дружбі" з Росією: 1-го жовтня 2008-го року Україна не подала ніякої письмової заяви до Росії про припинення Договору, тобто 1-го квітня 2009-го року Договір був автоматично продовжений ще на 10 років. Це при тому, що в серпні 2008-го року вже була війна Росії в Грузії, і всім було ясно, що Україна буде для Росії наступною. Більше того, через рік після цього Україна вірнопіддано уклала Харківські угоди з Росією, в яких поступилася частинами свого суверенітету.
Враховуючи актуальність цього питання, роботу над письмовою заявою потрібно починати вже, і подавати її потрібно по мірі готовності, не чекаючи 1-го жовтня 2018-го року.
Перш за все, пряма відповідь на питання про те, чи варто розривати Договір.
Варто і негайно.
Не дивлячись на те, що в Україні готовиться позов про порушення цього Договору до Росії.
Тобто ось така позиція заступника міністра МЗС Вадима Пристайко щодо Договору з Росією є непослідовна, лицемірна і вкрай шкідлива для України. Така позиція є боягузливою і безперспективною.
З юридичної точки зору, Договір можна розривати і судитися за той час, поки він діяв. Ніщо цьому не заважає. Юридична практика знає тисячі таких випадків. Те, що про це не знають українські політики, це їх проблема.
Ми живемо в ситуації абсурду. Українська влада на вимогу громади підтримала блокаду торгівлі з окупованим Донбасом, але досі так і не спричинилася до повної економічної блокади, постійно киваючи на те, що ми не в стані війни. А не в стані війни, тому що діє Договір. А Договір діє, тому що наші олігархи-політики збираються судитися з Росією по цьому Договору, попутно заробляючи бариші на контрабанді. Тобто повний абсурд.
А розривати Договір потрібно, тому що саме наявність цього Договору постійно змушує нас утримуватися від оголошення військового стану, від радикальних державних економічних санкцій, від притягнення до відповідальності українських олігархів-зрадників і т.д. Тобто де-факто Україна вже порушує цей Договір, ввівши санкції проти Росії. Але у нашого правлячого класу не вистачає духу, сміливості і доблесті бути послідовними, наполегливими і обстоювати свої інтереси прямо, без натяків і еківоків.
Якщо влада зволікатиме з підготовкою такої письмової заяви, потрібно виносити це питання на громадське обговорення і готувати таку заяву силами громадянських експертів.
Що має бути в письмовій заяві щодо розірвання Договору між Україною та Росією?
Згідно зі статтею 41-ою "Цей Договір підлягає реєстрації в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до статті 102 Статуту ООН."
Відтак і письмова заява про розірвання цього Договору теж буде реєструватися в ООН. А це означає, що письмова заява України це документ міжнародної ваги, який будуть вивчати в ООН юристи, коментувати політики та експерти різних країн, цитуватимуть у міжнародних ЗМІ журналісти.
Розрив Договору не повинен бути кваліфікований Росією чи третіми країнами як помста за війну чи як емоційна реакція на актуальні тимчасові (як це вважає Росія) проблеми.
Перш за все, має бути кваліфікація відносин Росії та України як колоніальних. Заява повинна містити політичну, економічну, культурну та цивілізаційну загалом оцінку Росії впродовж останніх століть і на перспективу в контексті продовження нинішнім російським режимом колоніальної політики царизму та неоколоніальної політики більшовицької влади. Це історико-політологічний ландшафт.
Потрібно показати також послідовність та логіку агресії Росії, яка почалася з Придністров'я, продовжилася в Грузії і зараз продовжується в Україні. Тобто це ново-історичний ландшафт.
По-друге, потрібно дати оцінку етноциду, ідентоциду та геноциду Росії проти України з точки зору суті її цивілізації, спрямованої на придушення свободи, громадянської доблесті, честі та гідності людини. Це цивілізаційний ландшафт.
По-третє, підривні дії Росії потрібно розглядати в міжнародному контексті – щодо України, Грузії, Молдови, країн Прибалтики, країн Європи, а також проти США. Тобто Україна має задавати широкий світовий контекст бачення підривних дій Росії по всьому світу впродовж тривалого часу. Це світовий геополітичний ландшафт.
По-четверте, має бути показаний особливий цинізм, з яким Росія торгувала газом з Україною, використовуючи його як політико-економічний інструмент колоніального впливу, та різноманітні економічні проблеми та обмеження, які накладала Росія на Україну. Це економічний ландшафт.
По-п'яте, має бути показана безпрецедентна інформаційна війна, яку веде Росія проти України на основі українофобії, сіяння ворожнечі і розбрату між народами.
Безпосередня мотивувальна щодо розриву Договору частина заяви повинна містити кваліфікацію дій російської влади від 2014-го року, оцінку реакції та підтримки дій влади російськими громадянами, кваліфікацію дій кримчан та представників ОРДЛО в Україні як жертв російської пропаганди та російського тероризму. Це ландшафт російсько-української війни.
Отже в Договорі має бути показана не тільки агресія Росії, але і агресивна суть підкупленої Росією частини правлячого класу України. Потрібно показати не тільки мовчазну згоду російських підданих (в Росії майже немає громадян) на дії російської влади, але і згоду підкупленого Росією жадібного режиму Кривавого Президента, який почав з Харківських угод, а закінчив закликами з території Росії ввести російські війська в Крим та на Донбас. Це внутрішньо-російський та внутрішньо-український ландшафт.
Але найголовніше – має бути зроблений висновок для нащадків нинішніх українців. Росіяни не є громадянами, і не можуть відстояти свободу перед власною владою. Російська влада це імперіалісти, які здатні мати відносини з сусідами лише на засадах колоніалізму. Російська влада віроломна, зрадницька і готова встромити ножа в спину, коли ти слабкий, знесилений. Російська влада є докорінно опортуністичною – тобто здатна обміняти дружбу на частину території іншої країни, коли їй це вигідно.
Весь цей контекст має дізнатися світ. Весь світ має зрозуміти, чому Україна розриває Договір з Росією.
Що буде далі після розриву Договору?
По-перше, більшість країн світу живуть без всіляких договорів про дружбу і живуть непогано.
По-друге, потрібно чітко і недвозначно виставити Росії свої конкретні вимоги для відновлення порозуміння.
1. Визнання політики царизму, політики більшовизму і політики путінізму як колоніальної щодо України. Відмова від цієї політики.
2. Визнання етноциду, ідентоциду та геноциду Росії проти України, включаючи Голодомор-1933 та жертви війни 2014-2017-х років. Публічне вибачення Росії перед Україною за все це.
3. Засудження Росією сталінізму, проведення декомунізації в Росії та десакралізація надмірного культу Великої Вітчизняної війни в Росії.
4. Повернення Криму та окупованого Донбасу разом з компенсацією жертвам війни, пряме фінансування відбудови інфраструктури Донбасу, повернення і відновлення всіх вкрадених Росією підприємств на території ОРДЛО. Дезомбування населення Криму та Донбасу.
5. Припинення економічної, культурної та інформаційної війни Росії проти України.
6. До виконання цих пунктів Україна послідовно має розривати абсолютно усі економічні, політичні та культурні зв'язки з Росією аж до розриву дипломатичних відносин.
Якщо Росія виконає всі ці вимоги, то тільки після цього Україна повернеться до обговорення ситуації нових обставин і можливого укладення нової Угоди, де прописуються конкретні принципи постколоніальних відносин Росії та України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
