ЩО З НИМИ ТРАПИЛОСЬ?

Після голосування Верховної Ради за відставку Єгора Соболєва з посади Голови Антикорупційного комітету Голова Верховної Ради Андрій Парубій раптом дозволив собі емоції, сказавши таке: "Я як Голова Верховної Ради України підтримав рішення комітету. Але вважаю, що сьогоднішнє рішення не зробило український Парламент сильнішим. Чотири роки тому більшість тут присутніх разом стояли на Майдані плече до плеча. І в мене іноді виникає питання: "Що з нами трапилось? Що з нами трапилось за тих чотири роки, колеги?""

На якийсь момент голова Верховної Ради у метафоричній формі звернувся до Парламенту – чи вірно ми робимо, коли того, з ким разом були на Майдані, так принижуємо? На якийсь час, здавалося, що він дійсно щирий, коли закликає відкидати конфлікти, відчувати відповідальність і потребу єдності. Голова Верховної Ради просив подякувати Єгору Соболєву народних депутатів. Але окремі оплески перекрили крики "Ганьба".

У відомій роботі Умберто Еко "П'ять есеїв про етику" є такі слова: "Навіть той, хто вбиває, гвалтує, краде, бузувірствує, – займається цим у виняткові хвилини, а в решту часу життя випрошує у собі подібних схвалення, любов, повагу, похвалу. І навіть від тих, кого принижує, він хоче отримати визнання – у формі страху або підпорядкування."

Багато чого можна було б дорікнути Єгору Соболєву. Але він точно не заслуговував на звільнення з формулюванням за "незадовільну роботу".

Звільнити за "незадовільну роботу", а потім дякувати, – це блюзнірство. Вочевидь десь в глибині грішної душі Андрій Парубій це відчував. Але синхронного відчуття у народних депутатів не виникло. Він отримав зовсім інше схвалення і іншу похвалу, ніж ті, на які сподівався.

Наступ на боротьбу з корупцією аж до спроби знищення її борців та інститутів – це зрада Парламентом ідеалів Майдану.

Але проблемність такої ситуації в Україні не є очевидною для більшості народних депутатів. І питання Голови Верховної Ради звучить зловіще.

Дійсно, що ж з ними трапилось?

А трапилась проста річ – втрата публічних моральних орієнтирів та втрата публічної можливості відрізняти добро від зла. Тобто мова йде не про персональну моральність політиків, бо хто з нас без гріха. Мова йде про публічні моральні орієнтири, які мають переслідувати політики, хай навіть в персональному плані вони не завжди моральні.

Це дуже важлива якість політики – публічні моральні орієнтири та публічна можливість відрізняти добро від зла. Без цієї якості політика не служить інтересам суспільства, політика не має смислу в теперішньому, політика не творить позитивну перспективу.

Якщо для того, щоб зрозуміти, знищувати НАБУ чи не знищувати, нашим політичним лідерам Яценюку, Авакову та Парубію стало потрібно зустрічатися з послом США, то це означає, що самостійно вони публічно неспроможні відрізнити добро від зла.

Ця втрата публічних моральних орієнтирів сталася не одразу.

Перемога Майдану засвідчила позірну єдність революціонерів.

Але позбавившись Кривавого Злодія, ми пустили до влади Баригу. І ця наша спільна помилка не була б фатальною, якби наші післяреволюційні політики зберігали публічну здатність відрізняти добро від зла.

Барига почав усім торгувати – війною, конституційним суверенітетом, окупованими територіями, тарифами, українською мовою і зрештою Парламентом.

Барига продав війну Путіну за свою Липецьку фабрику та інтереси інших олігархів у Росії.

Барига продав конституційний суверенітет України Заходу за підтримку ними Мінських домовленостей, яких від нього вимагали олігархи.

Барига продав публічний вплив на формування тарифів Ахметову за бізнес-контроль над окупованими територіями і за акції від його компаній.

Барига продав здійснення українізації за підтримку націоналістами його діяльності, тобто в обмін на їх мовчання чи відсутність радикальних виступів проти нього.

Барига купив народних депутатів через посередництво Онищенка, щоб здійснювати всі ці оборудки, і продовжує їх купувати тепер вже для блокади боротьби з корупцією, де безліч членів так званої "Парламентської Коаліції" стали підозрюваними чи підслідними.

Барига зрадив і продав свого однокурсника за можливість далі збагачуватися і втримувати владу.

Єдине коло, яке він не зміг продати, це антикорупціонери. Але на них він натравив Генпрокурора та народних депутатів.

Барига і з Путіним сторгувався б, якби Путін був баригою. Але Путін бандит, він бариг нагинає і стриже, а не торгує з ними.

У тих, хто стояв на Майдані, завжди була і є можливість відокремитись, відмовитись, зректися таких дій Бариги.

Але натомість вони його підтримували, виправдовуючи себе тим, що він Головнокомандувач, а зараз йде війна.

Але в тому то і справа, що Головнокомандувач не веде війну, він веде специфічний бізнес на війні, де все торгується, тобто все купується і все продається.

Що ж з ними трапилося – з тими, хто стояв на Майдані плече до плеча?

А трапилося ось що.

Ті, хто змушений був підтримувати Баригу, кожен сам поступово і непомітно для себе ставав на бік зла.

Коли в серпні 2014 сталася трагедія під Іловайськом, а їх патрон в цей час барижив, вони не захотіли розслідування.

Коли 31 серпня 2015 пролилася кров під стінами Верховної Ради через торгівлю Баригою конституційним суверенітетом України по всьому світу, вони промовчали.

Коли на початку квітня 2016 сплив скандал з офшорами Бариги, вони це все каналізували, а обіцянки законодавчо урегулювати офшори забули.

Коли в середині квітня 2016 року у Верховній Раді стався контрреволюційний переворот і був створений контрольований олігархами Уряд, вони відмовилися визнати факт відсутності Парламентської Коаліції, почали діяти в ситуації корумпованого ручного управління ситуативною парламентською більшістю і продовжили знищення парламентаризму в Україні.

Коли в травні 2016 Верховну Раду ламали через коліно, щоб у незаконний спосіб призначити Генпрокурора, вони теж змовчали.

Коли під Баригу протягом 2016-2017 років закатували в асфальт більшість українських ЗМІ, вони теж мовчали.

І зрештою, коли Генпрокуратура та СБУ почали переслідувати боротьбу з корупцією у країні, вони це все підтримали.

Ті, хто береже ідеали Майдану, мають право сказати зрадникам Майдану: ми – не ви!

Що ж з вами трапилося, панове ті, хто пліч-о-пліч стояли на Майдані, а тепер зраджуєте своїх побратимів?

В Біблії сказано "Не судіть та не судимі будете" (Мф. 7:1). Але це сказано про персональне осудження. І в персональному плані ніхто жодного з вас не судить.

Але судити можна "колективність Майдану", до якої ви апелюєте. І з точки зору цієї колективності, ви втратили дух єдності Майдану. Колективно ви втратили ті ідеали, за які проливалася кров і в революцію, і у війні.

Колективно ви скурвились.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.