СТВОРИТИ СОЛІДАРНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ
Чи можливо взагалі в Україні створити солідарний порядок денний? І що цьому заважає?
Чи можливий в Україні солідарний порядок денний?
Моя остання стаття "Переосмислення Другої світової війни" ставила собі за мету створити солідарну концептуальну позицію щодо Другої світової війни, в рамках якої бачаться всі учасники дискусії і між ними можливе порозуміння.
Але концепція цієї статті не стала предметом обговорення на телебаченні чи принаймні у вузьких експертних колах. Можливо просто ще мало часу пройшло.
Хоча, скоріш за все, цьому заважає інший принциповий процес – значна частина лідерів суспільної думки в Україні мають установки не на солідарність, а на фрагментацію суспільства. Тобто для певних сегментів електорату більш вигідно обговорювати питання Другої світової війни через спрощені підходи та високий рівень емоційності.
Складний солідарний концепт Другої світової війни не потрібен російським імперіалістам, які бачать Другу світову війни лише як антизахідний похід Росії та створення "Русского мира" на території СРСР та Східної Європи. Решта запропонованих мною воєн (національно-визвольну та громадянську) вони не бачать або розглядають як несуттєві відхилення.
Складний солідарний концепт Другої світової війни не потрібен українським націоналістам, які бачать здебільшого національно-визвольну війну як основну війну, а Другу світову – лише як зовнішню війну, яку використовували тодішні націоналісти задля досягнення своїх цілей. Більше того, самі уявлення про громадянську війну (в тому числі між різними національно-визвольними рухами) – неприємні для них, а відтак і виключаються з меморіальної історії, тобто свідомо цензуруються в історичній пам'яті через травматичний характер в актуальному часі.
Значна помірна частина українського суспільства теж хотіла би забути про громадянську війну в Україні часів Другої світової війни – як з огляду на те, що це внутрішній конфлікт, який не варто педалювати саме в часи війни, так і через те, що саме цю частину меморіальної пам'яті в негативному контексті намагається використати проти України Росія.
Отже, ми не можемо зі складного концепту Другої світової війни створити Солідарний Порядок Денний, тому що надто багато українських сил мають установку не на солідаризацію, а на фрагментацію – історичної пам'яті та українського суспільства як такого.
Допоки історична пам'ять не відділялася від історії, власне меморіальна історія була вибірковою і мала міфологічний характер, який розроблявся літераторами, кіномитцями та політичними пропагандистами. З моменту рефлексивного відокремлення історичної пам'яті від історії, власне історична пам'ять стає складовою частиною порядку денного і відтак сама має рефлексуватись на основі наукових знань та прогностично-проектних перспектив. Тобто історична пам'ять має перестати бути міфом, що формується лише митцями, і має стати також знанням, яке формується науковцями та політичними стратегами.
Так само важко створювати солідарний порядок денний з актуальної проблематики. Тут ми не можемо досягнути солідарності по жодній з принципових для України сучасних проблем: "перемога у війні з Росією – Крим та ТОТ ДЛО", "подолання корупції", "деолігархізація", "інтеграція в ЄС", "вступ до НАТО".
Перспективні проблеми здаються нам занадто далекими і відірваними від реальності: "колонізація Марсу", "роботизація", "криптовалюта", "електромобіль та транспорт-як-послуга" і т.д.
Відтак порядок денний, який неможливо солідаризувати, стає дегенеративним. Чому так відбувається?
Теорія "встановлення порядку денного"
На Заході існує вже доволі добре розроблена теорія "встановлення порядку денного" (agenda-setting theory). Опис цієї теорії непогано переклали у відповідній російській статті в Вікіпедії, і зовсім не побажали перекласти у відповідній українській статті Вікіпедії.
Цю теорію вперше запропонував Волтер Ліпман, який вперше про це говорить в своїй книзі "Громадська думка". Досить відомі розробники Максвел Маккомбс та Дональд Шоу, маловідомий вчений зі Стенфорду Г.Рей Фанкхаузер, а також Бернард Коен сформулювали основні засади теорії. Еверетт Роджерс і Джон Дірінг суттєво розвинули цю теорію.
Взагалі ця теорія цікава сама по собі. Вона показує сконструйований характер порядку денного: "1. Преса та ЗМІ не відображають дійсність: вони фільтрують і формують її; 2. Сконцентрованість ЗМІ на деяких проблемах та предметах примушує громадськість розглядати ці проблеми як більш важливі, ніж інші".
Крім того, теорія показує наявність трьох різних "порядків денних" – 1. Громадський порядок денний (як залежна змінна); 2. Порядок денний ЗМІ (як залежна змінна); 3. Стратегічний порядок денний (порядок денний впливових політиків, розглядається як залежна змінна). Власне це – доробок Роджерса та Дірінга.
Водночас теорія "встановлення порядку денного" зосереджується на дослідженні інструментів різних порядків денних розвинутих західних суспільств. Але в Україні є непередбачені теорією проблеми – створення громадського солідарного порядку денного за умови існування порядку денного олігархічних ЗМІ, який формується олігархами та нестратегічними політиками, що не мають десь окремо стратегічного порядку денного. Тому потрібен розвиток цієї теорії.
Давайте покажемо проблемність ситуації з порядком денним в Україні.
Тут важливі декілька моментів: 1) Громадськість не має свого порядку денного, оскільки у неї немає окремих середовищ та достатніх інструментів його формування; 2) ЗМІ є ключовими інструментами прихованого формування негромадського порядку денного, оскільки у політиків стратегічний порядок денний відсутній, а порядок денний привілейованих страт суспільства просувається через приналежні їм ЗМІ, які зумисно його примітивізують та скандалізують; 3) Стратегічний порядок денний відтак виникнути не може, а масово і тривало трансльований порядок денний привілейованих страт перетворюється на дегенеративний (несолідарний) порядок денний; 4) Створення альтернативного порядку денного можливе в інших середових комунікації, відтак до класичної теорії потрібно додати – порядок денний соціальних мереж, який стає порядком денним громадськості, що виконує роль стратегічного порядку денного, якого немає у привілейованих страт та який конкурує зі скандальним і примітивним порядком денним у ЗМІ.
Відтак для класичної теорії "встановлення порядку денного" потрібен розвиток її конструктивістського напрямку – дослідження установок різних верств суспільства, які значно впливають на трьохкомпонентну структуру порядків денних та на формування якісно означених порядків денних – "дегенеративного порядку денного" та "солідарного порядку денного".
З точки зору конструктивістського підходу, в теорії "встановлення порядку денного" ми будемо розрізняти установки на "інклюзію" (процес солідаризації та збільшення ступеню участі всіх громадян в соціумі) та установки на "ексклюзію" (процеси фрагментації, тобто розділення суспільства, привілеювання, тобто виділення привілейованих страт, і сегрегації, тобто виділення упосліджених страт).
Виникнення інклюзії зазвичай має соціально-еволюційне походження – це самовизначення суспільства на єдність, яка задана багатьма чинниками історії, просторових умов існування та перспективи. А от виникнення ексклюзії має суб'єктивне походження. Бізнесмени, які захищають свої монополії та державний протекціонізм, політики без стратегічних компетенцій та з відсутністю уявлень про тривалу перспективу змушені апелювати до окремих фрагментів суспільства, які можна сепарувати, радикалізувати та протиставити іншим фрагментам – так їм легше управляти, так їм легше проводити вибори.
Постулати конструктивістського розвитку теорії "встановлення порядку денного"
Інклюзія породжується і підтримується "солідарним порядком денним", який зрештою призводить до генерації чи розвитку суспільства. Привілеювання та сегрегація породжується "фрагментаційним порядком денним", який неодмінно перетворюється на "дегенеративний порядок денний".
"Солідарний порядок денний" породжується ускладненням концептів єдності. Його установка – ускладнюйся для єдності або не заважай.
"Фрагментаційний порядок денний" породжується спрощенням, дегенерацією концептів єдності. Його установки: "розділяй і владарюй" та "порушуй рівновагу і отримуй перевагу".
Тому можна вивести важливий перший конструктивістський постулат як додаток до основних описових принципів класичної теорії "встановлення порядку денного".
Порядок денний якісно та змістовно визначається не походженням за суб'єктом, не середовищем комунікації, не інструментами застосування, а установками на солідаристську інклюзію чи фрагментаристську ексклюзію. Саме ці установки дозволяють розуміти конкуренцію та поєднання різних порядків денних – громадського, ЗМІ та впливових політиків.
В ексклюзійному порядку денному важко просувати інклюзійний порядок денний, і навпаки. Тобто інклюзія та ексклюзія мають критичні чи межові рівні, коли змінити установки дуже важко, якщо якийсь інший порядок денний домінує.
Якщо узагальнити розуміння порядку денного, то це будуть – питання, які обговорюються; проблеми, які вирішуються; дії, які здійснюються. Отже порядок денний це здебільшого якісь активності, які потрапляють в зону нашої уваги.
В порядку денному з установкою на інклюзію відбувається стимулювання активності за рахунок просвітництва – побільше обізнаності, а не лише поінформованості. Знання це дані, що логічно та теоретико-системно викладені, мають практичне застосування і вбудовані в певну картину світу. Інформація це дані, які довільно викладені з чисто суб'єктивною концентрацією уваги на якихось моментах.
Відтак ексклюзійна установка порядку денного має екзистенційний зміст – не потрібно твоєї активності в актуальному порядку денному, все буде вирішено без тебе, сиди, спостерігай, розважайся і насолоджуйся.
На противагу їй інклюзійна установка порядку денного має інший екзистенційний зміст – потрібен твій вибір актуальності питань, проблем, дій, потрібна твоя активність для здійснення цих дій, не сиди, включайся в спільну дію.
Отже, другий конструктивістський постулат.
Інклюзійний (солідарний, ускладнюючий, розвитковий) та ексклюзійний (фрагментарний, дегенеративний) порядки денні можуть перебувати в стані конкуренції.
Причому в ситуації антагоністичної конкуренції "фрагментаристського порядку денного" та "солідаристського порядку денного" в Україні перший переважає і виступає як "домінуючий порядок денний", а другий – як "альтернативний порядок денний".
В ситуації антагонізму ексклюзійного та інклюзійного порядків денних у кожної з двох установок є свої інструментальні підходи.
Ексклюзія завжди поєднує два процеси – привілеювання одних і сегрегацію інших. Вона відбувається на тлі обскурантизму та термінаризму. Але окрім цього вона має ще і контрінклюзію – критику будь-яких спроб солідаризації як популізму.
Інклюзія поєднує інші процеси – просвітництво та солідаризацію. Вона відбувається за рахунок десегрегації та депривілеювання страт, активізації громадянського суспільства, створення платформи єдності. Вона має також контрексклюзію – критику будь-яких спроб фрагментації суспільства як його дегенерації.
Отже ексклюзія ніби каже інклюзії – ви наївні, профани та популісти. А інклюзія ніби каже ексклюзії – ви здирники, глитаї та дегенерати.
Третій конструктивістський постулат.
В процесі конкуренції порядки денні з різними установками мають контрстратегії знищення один одного.
У мене немає ні часу, ні бажання соціологічно та політологічно обґрунтувати ці постулати. Тож українські студенти-гуманітарії можуть тут написати не одну курсову та дипломну.
Україна в контексті конструктивістської теорії "встановлення порядку денного"
В Україні ми маємо порядок денний, де сьогодні конкуренція ексклюзії та інклюзії відбувається дуже широко. Причому контрстратегії ексклюзії проявлені дуже випукло в олігархічних ЗМІ (на телебаченні), а контрстратегії інклюзії існують здебільшого в Інтернет-виданнях та в соціальних мережах.
В той же час, критична налаштованість громади в Україні проти ексклюзії настільки потужна, що її не можуть повністю обмежити навіть олігархічні ЗМІ та подекуди навіть олігархічна парламентська коаліція. Установки на контрексклюзію в Україні – це завоювання двох революцій.
Контрінклюзія в Україні просувається штучно і через корупційне фінансування. Наприклад, зумисне і явно корупційним чином запускаються псевдоінклюзійні процеси – типу "Нові лідери", де відкрито транслюється установка на екслюзійність (з установками "станьте новими олігархами" чи принаймні "станьте новими олігархічними політиками"). Також відкрито ведуться контрінклюзійні кампанії (проти популізму) – ось недавній текст. Відкрито на українському телебаченні сьогодні проводиться політика привілеювання одних та сегрегації інших політиків, експертів та журналістів. Там же відкрито олігархічний порядок денний ЗМІ відмежовується від громадського порядку денного за рахунок уникнення небезпечних для олігархів та їх політиків тем, питань, проблем.
Все це блокує можливості просування солідарного порядку денного та створення інклюзивного суспільства в Україні.
Отже виникає питання: де саме можливо створити солідарний порядок денний – в соціальних мережах, в ЗМІ чи в стратегічних комунікаціях політиків?
Поки що ЗМІ та комунікації політиків це завдання не поставили. Тому соціальні мережі, як би їх не критикували і принизливо не обзивали, залишаються єдиним громадським середовищем, де солідарний порядок денний може виникати.
Яка найкраща політична стратегія щодо порядку денного у фрагментованій країні з явними процесами сегреграції та привілеювання?
Найкраща стратегія – це звичайно інклюзія з відсутніми установками на сегрегацію та привілеювання та з нерадикальними, тобто помірними, установками на десегрегацію та депривілеювання. Радикалізація десегрегації та депривілеювання, як це пропонує Радикальна партія чи нові радикальні політичні лідери, – не на користь солідаризації суспільства.
Отже сьогодні нам потрібні не нові лідери, які вписані у привілейоване олігархічне середовище. Нам потрібні не радикальні лідери, які пропонують прості та радикальні шляхи фрагментації суспільства, десегрегації та депривілеювання як соціальної помсти. Сьогодні нам потрібні лідери, які би помірними кроками десегрегації та депривілеювання пропонували солідарний порядок денний і тим самим створювали б інклюзивне суспільство.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
