Сергій Дацюк Філософ

ДИСКУСІЯ ЩОДО КОНСТИТУАНТИ

26 червня 2018, 06:53

Перша дискусія сталася не про те, як нам провести Конституанту чи які змісти мають бути в Конституції, а щодо доцільності самої Конституанти. У відповідь на мою статтю "Початкові проблеми Конституанти" Віктор Андрусів написав свою статтю "Капсула Дацюка і майбутнє України". На Фейсбук відбулася наша пробна дискусія (тут і тут).

Оскільки ми давно і непогано знаємо один одного, у нас вистачило терпіння втриматися в рамках саме експертної дискусії. Звичайно, дуже хотілось би, щоб такі дискусії не переходили на особистості, бо не всі учасники таких дискусій можуть мати позитивний бекграунд відносин, який забезпечить їм можливість експертної дискусії, а не сварку та розбрат.

Я вважаю, що поставлені в статті Віктора Андрусів проблеми серйозні і потребують сутнісного обговорення. І перш за все, хотів би уточнити тезу, яка винесена в заголовок статті, бо мені здається, що вона має звучати так -

Всі ми в капсулах

Я серйозно вважаю, що ті різнобачення, які я описав у згаданій вище статті, стали основою розмежування та капсулювання української експертної спільноти у вигляді груп, які слабко спілкуються одна з одною.

Сталося це через викривлений штучний і нав'язаний олігархами та корупціонерами порядок денний в ЗМІ та через відсутність такого явища, яке було ще навіть на початку 2000-их (круглі столи) і зовсім зникло за часів правління Кривавого Президента. Ми вже давно перестали спілкувати на круглих столах, які могли задавати тематику, відмінну від нав'язаного ЗМІ порядку денного.

В згаданій вище своїй статті, розмежовуючи експертів на технократів, соціократів та гуманітократів, я виходив саме з того уявлення, що вони капсульовані. У кожної з цих капсул є свої переваги і недоліки. Власне це я і сказав у тій статті. Але водночас зауважив, що нам потрібне порозуміння.

Щоб взагалі мати можливість проводити та розвивати будь-який змістовний процес, експертам потрібна не стільки єдність, скільки консенсус, тобто платформа принципового бачення при відмінностях у другорядних та інструментальних речах.

Це означає, що проблема навіть не у тому, що ми в капсулах. Проблема у тому, чи бажаємо ми виходити за межі своїх капсул, щоб порозумітися один з одним.

Наполягання на подовженні такої капсульованості власне і створює ексклюзійну дискусію. Це коли кожна капсула вважає себе ексклюзивною і не бажає вести дискусії з іншими капсулами.

Інклюзивна комунікація починається з визнання простих принципів смислового спрямування і змістовного трафіку між експертами:

1) Не розказувати як усе погано, а намагатися знайти ідеї, бачення та моделі виходу з проблемної ситуації та створення світу, влаштованого більш раціонально та справедливо.

2) Визнання необхідності експертної дискусії у спрямуванні на смисл взагалі, на нові смисли зокрема та на пошук способів їх реалізації;

3) Не переходити на особистості, ставитися один до одного шанобливо;

4) Шукати порозуміння, а не плодити розбрат, уникати смислодеструкцій, тролінгу, хейтерства і т.д.;

5) Вести критику конструктивно, тобто якщо критикуєш одне, пропонуй інше (або навіть інакше);

6) Не "розтекатися мислю по древу", а намагатися вийти на формування чітких тез, а в ідеалі – принципів.

Інакше кажучи, допоки експерти будуть капсульовані і не здатні до смислотворчих фахових дискусій, політики завжди будуть ними маніпулювати, а порядок денний ЗМІ змушуватиме їх обговорювати лише задані там теми.

Нам потрібно вийти за межі наших експертних капсул. Обговорення та творення Суспільного Договору прекрасна можливість це зробити. Конституанта це перевірена історією форма такого суспільного, здебільшого експертного, конструктивного діалогу.

Якщо вивчати історію таких конституційних процесів, то можна побачити, що в кожному такому процесі працювали політики та експерти, які не просто не подобались один одному, а які іноді були вороже налаштовані один проти одного. Але задля долі своєї країни вони змогли об'єднатися, щоб створити конституційне порозуміння.

Знайти порозуміння у складних питаннях Суспільного Договору – це значною мірою експертне поле роботи. Вважати, що якісь політики можуть переграти експертів на їхньому полі, це означає не поважати себе як експертів.

Якщо хочте чітку, історично перевірену тезу, то ось вона: революція – це нова Конституція. Поки немає нової Конституції, революція перемогти не може.

Конституція та реальність

Найпотужніше заперечення, яке приводить Андрусів проти Конституанти в згаданій статті, полягає в наступному – Конституція оформляє реальність, а не створює її.

Взагалі в історії бували різні випадки, але все-таки конституція здебільшого формує реальність, а не лише описує наявну. Покажемо схематично.

В результаті Франко-Прусської війни (1870-1871 рр.) Пруссія стала основою не лише Північнонімецького союзу, але і центром консолідації північнонімецьких та південнонімецьких князівств. Конституція Німецької імперії, що діяла в 1871-1919 рр., була конституцією, яка описувала наявну реальність об'єднання Німеччини, хоч це був і тривалий процес. Тобто конституція Німеччини не лише описувала реальність, але і формувала її – реальність об'єднаної Німеччини.

Конституція Італії, початково це Альбертинський Статут, була дарована своїм підданим королем Сардинії Карлом Альбертом 4 березня 1848 року. А коли Італія була об'єднана під керівництвом П'ємонту (1861 рік), вона стала Конституцією Королівства Італії. Тобто знову Конституція описує якийсь початковий процес, але прямо і відкрито формує нову реальність об'єднаної Італії.

Конституція США показує драму чи діалектику між описом та формуванням реальності. Схема така. В 1787 році була прийнята Конституція в Філадельфії як модель реальності, яка пропонувалася для решти штатів США. В тій конституції було визнано рабство (раби називалися "інші люди" – "other persons"). Причому вказувалося, що її статті не можуть бути змінені до 1808 року.

Спочатку штати не хотіли ратифікувати Конституцію. Але з 1878 по 1788 рік відбулася дискусія, нині відома як "Записки федераліста", яка власне і переконала інші штати ратифікувати Конституцію.

Потім, по мірі того, як змінювалася реальність, до Конституції США вносилися поправки. А рабство було відмінено аж лише чотирнадцятою поправкою в 1868 році. В цьому сенсі конституційний досвід взаємодії конституції та реальності в США унікальний – вони встановили загальні правила в такому вигляді, що потім, коли реальність змінювалася, текст можна було корегувати за рахунок правок.

Тобто схема була така: 1) Опис майбутньої реальності в Конституції; 2) Дискусійне переконання штатів прийняти цю початкову реальність і досягнення спільності; 3) Поступова зміна реальності вже на основі спільності та фіксації цих змін в поправках до Конституції.

Французи після Великої Французької революції зробили інакше. Мало хто знає, що з 1791 по 1814 рік французи прийняли 8 (!!!) конституцій, а всього з 1791 дотепер Франція прийняла 16 (!!!) конституцій. Там, де США діяли поправками, Франція діяла новими конституціями. Тобто Велика Французька революція запустила реалізацію такої схеми: зміна реальності – зміна конституції – знову зміна реальності – знову зміна конституції.

Отже зазвичай конституція уже фіксує змінену реальність і започатковує ще більші зміни реальності в позитивному напрямку. Можна виділити спільне у всіх цих розробках конституції, яка супроводжує процес змін: 1) Констатація зміненої реальності у вигляді тексту Конституції як фіксація початку змін і згода на їх продовження; 2) Ратифікації цієї Конституція і дискусійна згода на спільність у подальших змінах реальності; 3) Подальші спільні зміни Конституції протягом певного революційного часу, допоки не завершується революція і не отримується більш-менш прийнятний варіант зміненої реальності та більш-менш стійкий варіант конституції.

Тому постановка питання про те, що було спочатку – нова реальність чи конституція – принципово невірна, бо Конституція виступає водночас і фіксацією змін, і творенням спільності, і спільним творенням нових змін аж до зміни повної реальності.

Сьогодні для нас проблема співвідношення конституції та реальності виступає у вигляді питання – а чи вже у нас в Україні реальність змінилася настільки, що вона потребує нової конституції?

Я вважаю, що ситуація протягом часу з 2004 року, а особливо протягом часу з 2014-го року, суттєво змінилася.

1) Вийшов на історичну арену та оформився новий суб'єкт – українська громада, тобто ті, хто зробили дві революції 2014 та 2013-2014 років, створили добробати та стали волонтерами для захисту України у війні з Росією, здійснюють позадержавну боротьбу з корупцією, здійснюють позадержавну боротьбу з олігархами, формулюють порядок денний, відмінний від порядку денного олігархічних ЗМІ. Ця зміна не унормована в конституції, де досі є згадка про абстрактний народ і немає згадки про дуже конкретну громаду.

2) Найбільші корпорації та корпоративні об'єднання давно стали монополістами в економіці, корумпували владу, досягнули дискурсивної монополії в ЗМІ – це олігархи. Ми кожного дня про це сперечаємося, але конституція нічого не говорить про роль та унормування крупних корпорацій.

3) Україна в результаті агресії Росії втратила Крим та ТОТ ДЛО, змушена була укласти "Мінські домовленості", де діюча українська влада вдалася навіть до торгівлі конституційним суверенітетом (обіцянка зовнішнім силам певного змісту української конституції в обмін на припинення війни), що є явним перевищенням повноважень. Конституція в нинішній редакції не дозволяє ані унормовати цю нову війну, ані зафіксувати окупацію, ані відновити територіальну цілісність.

4) Світ змінився – змінилося співвідношення держави, території та нації, змінилися ідентичності, змінився та розширився обсяг прав та громадянських свобод, змінилися технології влади та комунікації, але Конституція нічого цього не враховує.

5) Ну і зрештою найголовніше – нинішня Конституція не працює, тому що заснована на ній держава не працює: не працює ефективно корумпований Президент, винятково через реалізацію реформ за чужими зразками та через реалізацію лобістських законів працює здебільшого корумпований Парламент, де вже більше 2 років немає парламентської коаліції, погано працює Уряд, будучи в зовнішньому управлінні, приймаючи рішення в інтересах олігархів та перерозподіляючи тіньові фінансові потоки, не працюють корумповані суди, не працюють навіть новостворені антикорупційні органи.

Тобто нам потрібно перезаснувати державу в новій Конституції, де ми маємо створити нові моделі співжиття та закласти нові позитивні перспективи.

Чи маємо ми право закривати на все це очі і говорити, що ось настане якась ще більш нова реальність і аж тоді ми змінимо Конституцію?

Я вважаю, що ми не маємо права це робити. Тому Віктор Андрусів не правий.

Тим більше, що дискусія, яка розгорнулася у суспільстві і про народну Конституцію, і про Суспільний Договір свідчить про це однозначно.

Нова Конституція має описувати уже змінену реальність і моделювати ще більшу зміну реальності на позитивну перспективу в умовах договірної спільності. І ця договірна спільність і стане тим, що зафіксує вже змінену реальність та ще більше її змінить.

Середній клас, нація та громада

Друге потужне заперечення, яке наводить Андрусів. "Спочатку в суспільстві мають виникнути організовані групи меншості з новими інтересами. Ці групи розвивають свої організації через розбудову спроможності (наприклад, аналітичний центр), мобілізацію ресурсів (наприклад, внески), і створенням широкої політичної платформи своїх інтересів. У нашому суспільстві ми бачимо, що такою групою є середній клас, чиї інтереси абсолютно не вживаються з корумпованою пострадянською реальністю Порошенка чи Тимошенко. І сьогодні цей клас є не організований та слабкий. Наш Інститут бачить своїм завданням створення аналітичної спроможності для такого класу, а за його відсутності чи неактивності, створення спроможності для тих груп, які дійсно живуть інтересом трансформації. Без повстання середнього класу, чи іншої політичної групи, не можливі жодні суспільні трансформації..."

Виходить так, що Україна дійсно має зачекати, допоки Інститут майбутнього не сприяє посиленню середнього класу чи якихось інших груп трансформації, які потім повстануть та трансформують Україну. Тому нам пропонують усім відмовитися від Конституанти.

В принципі це була б робоча схема, якщо б у України був час чекати. Адже навіть Велика Французька революція призвела до прийняття конституції задовго до того, як середній клас там став сильним і спроможним до змін. Історична правда полягає у тому, що у Франції був великий процес Просвітництва, який зумовив спільне смислове бачення представників слабкого середнього класу та представників старого правлячого класу, що і дало їм можливість здійснити революцію та прийняти революційну конституцію.

В Україні теж був своєрідний процес Просвітництва через блоги та соціальні мережі з 2004 року донині, але він був значно обмежений дискурсом українських олігархічних ЗМІ та російською інформаційною війною. Тому в Україні ми маємо спиратися на вузький прошарок слабкого середнього класу та на експертів-інтелектуалів, залучаючи лише тих представників старого правлячого класу, які готові стати на позицію громади, відмовившись від співпраці з олігархами та корупціонерами.

Яка суспільна сила має стати джерелом змін?

Суспільна трансформація дійсно є результатом дії організованих колективних інтересів. Але в різних цивілізаціях, в різні історичні часи ці колективні інтереси організовувалися по-різному: варни-касти, політії, стани (сословия), класи, самоврядні громади.

Чому взагалі виникають класи? Ви ніколи над цим не думали? З досить непростої причини. Станові радикальні поділи традиційного суспільства, з одного боку, успадковують низьку вертикальну мобільність (відсутність соціальних ліфтів), з іншого боку, ці перегородки посилюються радикально зростаючою диспропорцією майнового стану, яка виникає в період початкового накопичення капіталу.

Саме уже в жорстко розділеному на класи суспільстві упосліджений клас здійснює організований та осмислений протест, що з історичним часом призводить до знищення цих перегородок та до контролю за капіталістичними монополіями. Але найголовніше – до лібералізації закріплених в конституції прав.

Так зникають (розчиняються) антагоністичні класи і залишається чисто метафоричний їх аналог – середній клас. Але це лише допоки все ще існує індустріальний лад. В постіндустріальному суспільстві за умови подальшої лібералізації класи зникають взагалі. От навіть прекаріат це вже зовсім не клас, а нестійкий і непевний соціальний прошарок. Так само як власне і самоврядні громади, що починають контролювати держави та корпорації, не мають чітких меж.

Саме тому в сучасному суспільстві домінують громади, а не класи. Але це ще не все. Бо може скластися враження, що на місце класів приходять нації – етнічні чи навіть політичні. Це теж не так, особливо на початок XXI століття, коли зв'язок між державами, націями та їх територіями розривається, і нації підвисають у невизначеності свого статусу та своєї ідентичності.

В реальності не існує ні класів, ні нації, ні громад. Це є уявні чи, скоріше, сконструйовані спільноти. Але вони важливі як щоденний плебісцит, тобто повсякденно відновлювана установка на певний зміст спільності. Відтак в конструктивному плані перемагає та спільнота, яка надає більше свободи. В конструктивістській конкуренції перемагає саме громада. Тобто лише одна з цих спільнот перспективна – громада, а решта спільнот – класи та нації – глибоко архаїчні і тому програють.

Чому це так? Класовий та національний змісти виключають один одного, оскільки виходять зі взаємного примату один над одним. В класовому підході інтернаціональне більш важливе, ніж національне. А в національному підході нація більш важлива, ніж класи, які в неї входять. Зміст громади не надбудовується над класовим чи національним, він не намагається їх інтегрувати, він намагається надати їм рівні можливості для самовизначення.

В українській Вікіпедії зазначено, що поняття "громада" є унікальним і не може бути поставлене у відповідність іншим словам, на які його зазвичай перекладають, – політія, община чи community. Більше того, в англійській Вікіпедії є окреме поняття "hromada" як унікальний український термін, що "означає не тільки соціальний зв'язок деяких людей, але і в більш широкому сенсі символічну єдність будь-якого територіального населення або всього національного суспільства".

Громада як символічна єдність суспільства, можливо навіть не територіального, а мережевого, можливо скоріше самоврядного, ніж жорстко державного, надає громадянину вільний вибір будь-якої простої чи складної ідентичності, сподіваючись на його активний прояв своєї соціальної позиції, благородства та громадянської доблесті. Якими мотиваціями буде живитися ця активна позиція громадянина для громади не так вже і важливо. Громада дає можливість проявити і символ віри, і класовий інтерес, і національну свідомість і громадянську доблесть, без їх антагоністичного протиставлення і взаємного послаблення.

При цьому класовий зміст диктує представнику класу історичну необхідність діяти за власними класовими інтересами в повсякденності. А нація взагалі породжує особливий прошарок людей – націоналістів – які, наприклад, здійснюють диктат в українській повсякденності для кожного потенційного українця: починають нав'язувати іншим ті чи інші культурні норми, визначати, наприклад, хто є українцем, чому потрібно говорити українською та як треба любити Україну. Тобто, ані клас, ані нація не є спільнотами вільного самовизначення. Вони є здебільшого примусовими спільнотами. Як в класовому суспільстві є державна диктатура класу, так і в національному суспільстві є суспільна диктатура націоналістів.

Натомість громада це спільнота, яка сподівається на вільне волевиявлення своєї громадянської доблесті. Громада не примушує до соціальної активності. Вона нічого не робить з тими, хто пасивний – вона не репресує їх.

З точки зору різниці між ексклюзією та інклюзією ситуація виглядає так. Клас найбільш ексклюзивна спільнота – мова йде не лише про антагоністичні класи (наприклад, пролетаріат та буржуазію), але і про середній клас, який є хоч і розширеною, але все одно ексклюзією. Так само абсолютно ексклюзивною є етнічна нація. Розривно інклюзивною є навіть політична нація, де виникнення ексклюзій веде до періодичних революцій чи реформ.

Єдиною неперервною основою інклюзії є громада як своєрідна монада – мала (монада) та велика (монада монад) одиниця соціального світу. Відтак громада – це сьогодні найвища форма свободи самовизначення. Саме тому її, а не абстрактний мовчазний народ, потрібно розглядати як основний суб'єкт історичної та футурологічної дії, основний суб'єкт конституційного права, основне джерело влади, основну інклюзивну одиницю структури топологічної організації цивілізаційної спільноти Україна. Основним суб'єктом процесу Конституанти має стати інтелектуал на позиції громади. Основним елементом конституційного змісту має бути громадянин, що входить до громади.

Зрештою потрібно мати власну мислительну гідність. Хай інші нації та цивілізації вибирають як свою основу, що собі хочуть. А Україна має вибрати громаду.

Коментарі — 17
бун _ 28.06.2018 16:38
IP: 213.174.4.---
бун:
Перепрошую Ленін відкинув суспільство на декілька тисяч років.
бун _ 28.06.2018 16:37
IP: 213.174.4.---
Mike_Kharkov:
Майк, я з вами погодився б. Але діло спочатку не в народі, а у вузьких спеціалістах, які тупо не виконують своєї роботи. Це не моя з вашої подачі справа приходити до висновку, що Ленін своїми декретами відкинув країну на кілька років назад. На прикладі сфері Права це дуже добре пояснює ваш земляк і фб друг Костянтин Соловйов. Про безвідповідальність гуманітаріїв з НАНУ вже говорять всі. Я не знаю чому ми, технарі, маємо виконувати їхню роботу. А треба всього лиш розробити відмову від ленінських допотопних суспільних інститутів, повернувшись хоча б у 1913р. з поправкою на сьогодення. А тоді вже апелювати до народу.
Mike_Kharkov _ 27.06.2018 23:46
IP: 35.235.227.---
бун:
...Логічно неможливо пояснити, чому всі вдають що в Україні хоча б за останню тисячу років не вироблено нічого, аналогічно названим країнам, і все треба починати з чистого аркуша.
" І сто, і двісті, і більше років наш інтелігент тільки те й робив, що творив усе спочатку. То була сама тільки ілюзія творення. Хто доробляв свого віку, бачив провалля зразу ж позаду себе, а той, що тільки-но приступав до роботи, бачив ще провалля під ногами попереду. Наша історія – це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції." Стус -"Феномен доби".
Все дуже логічно можу пояснити, робив це багато разів – нарід ще не усвідомив, що більше жити нема чим, все марить колишнім черноземом як росіяни нафтою. Це така природня пастка, яка колективно не може бути усвідомлена.
Mike_Kharkov _ 27.06.2018 23:29
IP: 35.235.227.---
Може мені слід перечитати ще раз, але я не второпав змісту слова "громада". Це хто?
Я не можу поки собі уявити дещо колективне, що може бути вище за інтелектуала, що щиро намагався осмислити дійсність (а якщо інтелектуал-науковець є т.м. делегатом гомади, то як він отримав повноваження?). Громада, як на мене, є уособленням традицій, тобто, тим, що. їх зберігає аби вижити при умові що умови змінюються не швидко. А якщо швидко? бо саме так є в Україні? тоді колективний захист стає реакційним, він боронить старе шляхом вбивання нового. Це рефлекс, природний.
Тут, здається, слабка ланка концепції "громада". І тому потрібно відокремити того "інтелектуала" від громади. Як "looking forward" від команди, як вчителя від учнів. Слід визнати ієрархію у знанні, нерівність. А методом подолання нерівності визнати навчання, і все стане на свої місця.
Вячеслав Джунь _ 27.06.2018 12:02
IP: 37.53.139.---
Це якийсь пронос слів за невизначеності думки...
Robin Bobin _ 26.06.2018 20:13
IP: 35.235.226.---
Елена Величко:
Сьогодні дивилась повтор, як редактор УП говорила Прем"єру про необхідність Плану та робочих місць, говорила давно – а актуально в Україні це все завжди. Усе, що написане необхідне, АЛЕ ДЕ НОВІ Робочі місця та для молоді? Що сьогодні не треба жити? Вже молодь не може ОФЙІЦІЙНУ роботу знайти, то що усі молоді поїдуть, то для кого оце все буде? Скільки можна нічого не робити та знущатись з людей?
Десятиліттями тільки розмови про транші МВФ та комісії від МВФ та про "успішних", що їм усе дали та нас усіх "взули" на сотні мільярдів. КОЛИ нарешті в країні ЩОСЬ БУДЕ РОБИТИСЬ для людей?
мля... разве не видно, что после "революций", народ нищает и как то добровольно, не в цепях и вонючих трюмах, едет работать или в Европу, или в США, или в Россию.
- Украина попала на рабство.
Елена Величко _ 26.06.2018 20:07
IP: 46.201.91.---
Сьогодні дивилась повтор, як редактор УП говорила Прем"єру про необхідність Плану та робочих місць, говорила давно – а актуально в Україні це все завжди. Усе, що написане необхідне, АЛЕ ДЕ НОВІ Робочі місця та для молоді? Що сьогодні не треба жити? Вже молодь не може ОФЙІЦІЙНУ роботу знайти, то що усі молоді поїдуть, то для кого оце все буде? Скільки можна нічого не робити та знущатись з людей?
Десятиліттями тільки розмови про транші МВФ та комісії від МВФ та про "успішних", що їм усе дали та нас усіх "взули" на сотні мільярдів. КОЛИ нарешті в країні ЩОСЬ БУДЕ РОБИТИСЬ для людей?
Robin Bobin _ 26.06.2018 20:05
IP: 35.190.198.---
Dezdechado:
Не видумуйте велосипед. Зробіть як у Польщі з поправками на місцевий колорит. Тим більше що моделі дуже схожі.
Чем же они схожи!?
- тем, что наши там пашут на поляков, как люди второго сорта.
Dezdechado _ 26.06.2018 19:46
IP: 104.155.5.---
Не видумуйте велосипед. Зробіть як у Польщі з поправками на місцевий колорит. Тим більше що моделі дуже схожі.
Oleg Chemerchenko _ 26.06.2018 16:47
IP: 35.235.226.---
Є на різомі цікаві думки. Наприклад, у Олега Бондаря: "...нужно Договориться ВСЕМ авторитетным людям об Общих Принципах Совместной Жизни, то что сделает население Нацией..." Але ж якщо капснути "ВСЕМ", то відчуваємо відразу, як твердження стає Істиною. Але про то, хто є цими авторитетами – нехай вже кожен собі думає... Але авторитетів визначити досить просто – достатньо провести перепис населення, в рамках якого запропонувати кожній людині назвати 7 персонажів з життя або фільмів/книжок, тощо... А потім взяти шапку час частотного розподілу, – ото й будуть національні авторитети. Цікаво, хоч хто-небудь з живих туди війде?
Oleg Chemerchenko _ 26.06.2018 16:18
IP: 35.235.226.---
Почитав обидві дискусії, цікаво. Перше враження – як і раніше немає чіткого визначення термінів, які використовуються під час дискусії. А коли ми намагаємось домовитись про щось, залишаючись кожен із своїм словником – нічого крім шуму не виходить.

Тому пропоную прописати на знаменах для початку чіткі тлумачення термінів "Конституанта", "Суспільний договір", "Громада". Бо навіть у автора статті з одного боку відсилка до Wiki, з іншого "...базове нерозуміння – що таке Суспільний Договір..."

Доречи, пане Сергію, пропоную взагалі відмовитись від терміну "СД", дискусія стане суттєво активнішою. Бо маніпуляції з термінологією відверто дратують людей.
Oleg Chemerchenko _ 26.06.2018 15:05
IP: 35.235.227.---
..."В українській Вікіпедії зазначено, що поняття "громада" є унікальним"

Стаття, що розташована за адресою uk. wikipedia. org / wiki / Громада,
не містить терм "унік"...
Janko Askatasuna _ 26.06.2018 14:31
IP: 35.235.226.---
"конституція здебільшого формує реальність, а не лише описує наявну"-Це ТАК!
- Не дискусія,коли кожен описує паралелльну реальність. 1.Україна не має Конституції (як і держави:лише симулякри). Це властиво не тільки Україні...А США,,Швейцарія не хочуть експортувати свій досвід.2. В Україні ВЖЕ Є громада українців (це НЕ формальне). Як і є навіть громада прихильників "політичної " нації. Хоч обидві неоднорідні,з різних причин. 3. Громади можуть бути як територіальні,так і мережеві.
Проблема у світоглядних позиціях,а відтак у визнанні (!!) базових цінностей.
Tutsi Opion _ 26.06.2018 12:21
IP: 35.187.32.---
Так и развалится Украина, не успев определится к кому притулиться и с какой страны списать конституцию.
бун _ 26.06.2018 12:04
IP: 77.123.160.---
Конституції Німеччини, Франції, США писалися на основі певних консенсусів, які вже склалися в суспільствах. США – це напрацювання Мейфлауера, Німеччина – це Лютеранська Реформація, Франція – Вольтер та ін. Логічно неможливо пояснити, чому всі вдають що в Україні хоча б за останню тисячу років не вироблено нічого, аналогічно названим країнам, і все треба починати з чистого аркуша.
Tutsi Toto _ 26.06.2018 11:12
IP: 35.235.227.---
Очередной "бред сивой кобылы". Ну сколько можно изобретать веолосипед, за нас всё решают штаты и не нужно им мешать, а то может раскрытся много негативных и преступных фактов про нашу нынешнюю власть, что могут сбыться слова Путина про потерю Украной государственности, хотя народ уже давно покидает эту тонущую посудину Украина, не дожидаясь полного коллапса.
Елена Величко _ 26.06.2018 11:10
IP: 46.201.37.---
Все ж треба сказати, що "громада" – це є вираження суспільного інтересу. Й саме співвідношення ОСОБИ та громади як приватного та суспільного має значення. У нас усе спотворюється, адже при "соціалізьмі" ми вже мали "суспільний інтерес", що поступово монополізувався певними силами та управлявся через штрейбрехерів. Тому важливо описати саме ОСНОВУ – то суспільно-економічну систему, що дасть свободу індивідууму розвиватись в своїх та громади – країни – інтересах. В нас вже зараз склалась ситуація, що інтерес держави та громадянина – громади не ототожнюється, а ототожнюється з інтересом кількох осіб. ТОБТО, без вираження та втілення ЕКОНОМІЧНОГО інтересу вільної людини НЕМОЖЛИВО скласти позитивний розвиток та перезаснувати відносини. Якщо 30 років в нас нищили промисловість як навіженні та приХватизовували не дивлячись, що навкруги – то ПЕРШИЙ КРОК – то підняття гідності людей через ПЕРЕРОЗПОДІЛ, в існуючій системі НЕМА про що говорити, бо саме ця система нищить гідність та робить рабів.
Корупція1155 Уряд реформ337 Україна та Європа955 Aтака Путіна1123 Свобода слова550
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter