ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ
Що таке гідність? У чому був сенс Революції Гідності?
У грудні 2016 Олександр Морозов спробував дати відповідь на питання, що таке гідність. Але сьогодні ця відповідь має бути доосмислена.
Що таке гідність?
Українська Вікіпедія говорить про те, що "гідність" це цінність всякої людини як моральної особистості, тобто моральне ставлення людини до себе і таке ж ставлення до неї суспільства.
Російська Вікіпедія говорить, що "достоинство" це самоповага як категорія безпосередніх людських цінностей (мораль), так і суспільно застосовуваних людських цінностей (нравственность).
Англійська Вікіпедія наголошує, що "dignity" має вчинковий чи поведінковий аспект ("вести себе гідно"), а також фіксує зв'язок етики, права та політики, який започаткований ерою Просвітництва та концепцією природних і позитивних прав людини.
Німецька Вікіпедія значно соціалізує поняття "würde", присвоюючи йому соціальний статус і вказуючи на відповідність і очікування людиною певної поваги в соціумі до своєї гідності.
Французька Вікіпедія дає філософське розуміння "dignité", цитуючи Канта – "людина не може розглядатися як засіб, а лише як мета". Водночас французи, посилаючись на Рікера і вважаючи, що гідність всіх людей однакова, вона не має ступеню, люди від народженні рівні, тим самим дуже антропологізують гідність, .
Але цього замало, щоб зрозуміти суть революції, яка започаткована Україною як Революція Гідності.
Гідність, перш за все, означає, самість. Гідність є такою, що покладається на себе, а не на рід, колектив, партію, націю, державу, світ чи Бога. Бути гідним це значить бути самозаснованим, незалежним, самодостатнім.
Гідність може приводити до самозречення, самостояння, саморуху чи саморозвитку. Тобто гідність це самовизначення в залежності від ситуації, але таке, яке розвиває самість, робить її, з одного боку, різноманітною, кращою, складнішою, а з іншого боку, незалежною, непідвладною зовнішнім впливам.
Гідність може вести до самозречення. Гідно те, за що покладені зусилля та життя. І негідним є те, що не варте зусиль та тим більше не варте жертовності.
В цьому сенсі підґрунтям гідності є тімос – платонівське поняття, яке означає наявність чогось такого, за що можна пожертвувати своїм життям, тобто вміщає пристрасть у ствердженні гідності.
Саме такий засновок гідності визначає безліч інших змістів, які означені словом "само". Гідність надзвичайно рекурсивна – ми гідні, коли постійно оцінюємо свою гідність, і майже негідники, коли цього не робимо.
Гідність є лише те, що осягнуто самостійно, в своїх уявленнях, комунікаціях, діях, піддано сумніву і знову наново осягнуто. Гідність сама шукає завжди нові уявлення складної самототожності чи переоціненої спільності.
Гідність це також фіксація самовизначення у тотожності розвиваної самості: не хтось мене перевизначає, а я себе перевизначаю; і це не пасивне самовизначення "як є", а активне самовизначення щодо змін на краще. "Бути гідним самого себе" означає бути тотожним собі у своїй неперервній орієнтації на кращі сторони себе. Це самовдосконалення.
А от вже самовдосконалення потребує саморозуміння, саморефлексії, самоосмислення – у загальному вигляді: мудрості. І це означає, що гідність завжди породжує інтелектуальний аспект саморозвитку так само сильно, як аспект самостійної волі, доброї пам'яті та розкутої уяви.
Гідність не тримається лише волею, оскільки вона не є стійкою без свободи мислення, свободи уяви, свободи пам'яті, свободи рефлексії і свободи розуміння. У цьому сенсі внутрішня психічна свобода як засновок гідності має бути цілісною.
Бути гідним самого себе це означає мати волю не лише подовжувати свої мотивації, але і змінюватись до ускладнення, пам'ятати не лише гідне, але і негідне задля досвіду гідності, уявляти не лише очевидне, але і зовсім інакше, щоб гідно зустрічати майбутнє.
В цьому сенсі гідність через осмислену волю породжує поєднання гідної пам'яті про минуле та гідної уяви про майбутнє. Ми маємо бути гідними не лише своїх предків, але і своїх нащадків.
Відтак ми виходимо на узагальнення гідності, тобто уявлення про такий світ, який гідний нас, і щодо якого ми можемо бути гідними. Гідність в своїй універсальності є благородство.
Це не означає, що не потрібно піклуватися про вигоду чи не дбати про свої інтереси. Це означає, що від вигоди та переслідування індивідуальних чи навіть групових інтересів потрібно відмовлятися тоді, коли вони суперечать загальному благу. В суперечності вигоди та інтересів з благом гідно ставати на бік блага, бо тоді ми отримуємо гідну перспективу.
Відтак гідність діє на боці загального блага, і тільки так вона може знаходити рівність між внутрішньою гідністю і гідним за своїми оцінками світом. Гідність це рівність блага зсередини і блага ззовні.
Гідність дуже обмежено може походити з міфів, з релігій, з ідеологій чи з доктрин, але лише з таких, які не забороняють інакше та сумнів. Відсутність сумніву це шлях негідника. Бути гідним це постійно сумніватися у своїй гідності, і постійно шукати вищої гідності.
І в цьому є фундаментальна особливість гідності – вона оцінюється як вартісне самостійно, зсередини себе, коли мова іде про індивідуальність, чи зсередини спільноти, яка усвідомила свою складну спільність.
Гідними не можуть бути розколоті роди, нації, держави, цивілізації, бо їх гідність фрагментована. Наприклад, гідність етнічної нації протистоїть гідності політичної нації, і вони не можуть бути поєднані, допоки гідність цілого не буде переважати гідність частини.
Гідність також виникає у певному виборі способу свободи. Це моральна і лише потім етична установка всередині свободи на активність. Адже, маючи свободу, можна абсолютно вільно вибрати пасивність і сите рабство, це звично і безпечно.
Гідність як самореалізація є активною, тобто означає свободу як активну самореалізацію себе як такого, що обирає свободу діяти. Гідність означає, що свобода активна і спрямована на подальше звільнення, розширення свободи.
Отже бути гідним означає бути "гідним тієї свободи, завдяки якій отримана та підтримується ця гідність". Тобто гідність це неперервне самозвільнення.
Нарешті останнє суттєве і можливо найбільш важливе. Гідність це право на власне щастя. Тобто це право не просто на щастя, як записано в Конституції США, а право на щастя саме за власними уявленнями. Ніколи європейське щастя не стане щастям українським, бо воно не виборене власними зусиллями, а отже не може бути гідним нас пасивних і таких, що шукають собі чужого захисту чи чужого вирішення своїх проблем.
Для гідності ми маємо випрацювати свої уявлення про щастя. Це точно не можуть бути критерії ООН (ВВП на душу населення, тривалість життя, кількість років освіти). Наше уявлення про щастя має бути складнішим, ніж щастя будь-кого в світі (наприклад, 5 чи навіть 10 критеріїв). Більшість критеріїв нашого щастя мають бути оригінальними і не мати економічно-числової операціоналізації. Деякі з цих критеріїв мають бути незрозумілі іноземцям, щоб на наше щастя було менше претензій.
Три проблеми розуміння гідності індивіда та колективу
В цьому контексті виникає три проблеми розуміння гідності в контексті як індивідуальності, так і колективності – проблема самоуправління, проблема самозахисту і проблема самофінансування.
Проблема самоуправління означає вибір адекватної для епохи форми управління собою і своєю спільністю. Досить довго це була держава з усіма її варіаціями: охлократія, демократія, олігархія, імперія, автократія чи навіть диктатура (тиранія чи деспотія) і автаркія. Гідне самоуправління є така форма, яка щонайбільше може ставити питання про рівновагу усіх і потрібність кожного.
Такою епохальною формою самоуправління є звичайно самореалізація кожного у гармонії з Суспільством, Природою та Людством, об'єднання у громади задля безпосереднього самоуправління життєзабезпеченням, об'єднання громад у республіку задля управління на рівні інфраструктурних умов співжиття.
Таким чином гідність це баланс між самореалізацією кожного, самореалізацією громад та самореалізацією республіки. В такому розумінні ні держава, ні народ не потрібні. Держава це негідники, які спираються на пасивний, а тому негідний, народ.
Відтак для прояву гідності не потрібна ані демократія (вироджена політія), ані олігархія (вироджена аристократія), ані деспотія, тиранія, диктатура чи автократія (вироджена монархія), де гідність жорстко ієрархізована, фрагментарна і обмежена.
Гідність є у громадянина. У представника народу зазвичай гідності немає, бо народ це просто абстрактна сукупність людей, де негідників більше, ніж гідних. Тому гідність є чеснота громадянська.
Німці в цьому контексті зробили дуже принципову інновацію – вони поставили право на гідність вище, ніж право на життя. Нам потрібно піти далі – розширити гідність на цілу спільноту. Тобто не лише окремий громадяни має найвищу установку на гідність, але і ціле суспільство має найвищу установку на гідність.
Проблема самофінансування також є непростою. Отримувати дохід від праці чи від підприємницької діяльності це не означає продаватися. Тобто продаватися можна лише тоді, коли в ситуації отримання доходу жертвують принципами гідності.
Так само як споживати задля задоволення достатніх потреб не означає жити в споживацькому світі. Споживацтво настає там, де воно стає самостійною мотивацією, яка підкорює мотивацію саморозвитку, співробітництва та благородства.
Отже заробляти на життя чи споживати гідно означає робити це так, щоб це дозволяло зберігати свою гідність і породжувати гідність інших.
Самофінансування колективності знову ж таки має базуватися не на державному розподілі чи олігархічних в своїй основі субсидіях (подачках чи відкупах), а на співволодінні та співуправлінні спільним надбанням, виділяючи кожному республіканську частку, а не базовий дохід. От саме така активна форма співволодіння, коли здійснюється при цьому співуправління, суттєво відрізняється від концепції базового доходу, який було винайдено на Заході.
Проблема самозахисту завжди потерпає від питання цінностей. Саме спрощений підхід до гідності є ціннісним. Для спрощенців гідність завжди заснована на цінностях, тому в їх спрощеній уяві потрібно захищати міфи, релігію, культуру, мову і т.д.
Але цінним є те, що вже визначене як цінне. Це так би мовити стара гідність.
Нове чи інноваційне ніколи не може бути цінним, бо воно ніколи не буває оціненим. Тому потрібно будувати самозахист не на цінностях, а на нових складних принципах. Оце є гідним гідної людини та гідної спільноти.
Насправді захищати потрібно оновлені принципи, які поєднують минуле і майбутнє. Причому нащадків потрібно захищати не менш завзято, ніж предків. Захищати потрібно гідний світ, загальне благо, мораль у повсякденному житті – у вигляді принципів, які це все узагальнюють в контексті спільного співжиття та спільного саморозвитку.
Ми можемо як завгодно засмічувати своє мислення потворами гібридності, але це все від лукавого: гідність не гібридизується. Якщо ми не спроможні зрозуміти складність чого-небудь, ми говоримо це гібрид. Ну от як автомашина це гібрид коняки та воза, але ми ж розуміємо, що негідне розуміння.
Гібриди існують лише в спрощеному мисленні, негідному мисленні. Тому ніякої гібридної війни не існує. Всі нові війни на етапі їх виникнення здаються гібридними. Але це не означає, що не потрібно воювати гідно у тій війні, яка здається гібридною.
Жорстка оцінка Євромайдану та Революції Гідності
Тепер постфактум можна точно сказати, що Євромайдан переміг, а Революція Гідності програла. До влади прийшли негідники, а ми пішли на компроміс – Євромайдан в обмін на Революцію Гідності.
Ми скористалися досягненнями Євромайдану, отримали асоціацію і безвіз, наші діти тікають у Європу, а ми маємо війну, яку не хочемо гідно визнати війною.
Ми переклали відповідальність за війну на наших зовнішніх партнерів та союзників. Ми навіть ганебно зафіксували в Конституції перекладення відповідальності за Україну на ЄС та НАТО.
Ми не скористалися досягненнями Революції Гідності, бо не захотіли продовжувати цей дискурс, не змогли втілити наслідки комунікації у ньому і не зробили зусилля, щоб надати перевагу йому над іншими дискурсами.
Ми отримали олігархічне телебачення, яке транслює негідні наративи, негідні настанови, негідні оцінки і негідні приклади.
Ми вважаємо, що не можемо перемогти Росію, бо так нас переконало олігархічне телебачення. І в чому тут гідність?
А якби так міркували наші діди та прадіди під час Другої світової війни? Ви думаєте, що жити під нацистами було би краще, ніж жити під комуністами?
Якщо ви так думаєте, то скоро можете це спробувати. Бо є багато тенденцій, які ведуть до цього. Сивобородий дід Армовір завзято киває головою: "Хай все буде, як було! Петлюра прийде – на бій підніме; Бандера прийде – порядок наведе".
Ми вважаємо, що реформи якось ідуть, бо в необхідності реформ нас знову переконало олігархічне телебачення. Ми вважаємо, що українці нездатні до інновацій, бо вони вміють лише запозичувати чуже, особливо в соціальній сфері.
А якби так думали в 20-30-ті роки ХХ століття наші прапрадіди? Чи мала би Україна бодай примарний шанс збудувати свою незалежну культуру та мову? На чому б ми тоді будували нинішню незалежну Україну?
Ми негідні своїх предків. Ми негідні Небесної Сотні. Ми негідні тих, хто вірив, що перемога здобувається на полі битви, і поклав за це своє життя.
Ми негідні коли обираємо у владу негідників. Ми негідні тому, що знову намагаємося закрити очі на фальсифікацію виборів, яку готує влада.
Ми ж добровільно відмовилися оцінювати те, що відбувається в Україні, критеріями гідності. От тоді, в квітні 2016, і відмовилися.
Ми негідні тому, що допустили контрреволюцію проти Революції Гідності. Коли ми говоримо про контрреволюцію в Парламенті в квітні 2016 року, то ми також говоримо і про відхід від ідей Революції Гідності і про збереження при владі негідників.
Але ми звичайно можемо так і не вважати, оскільки у нас війна і потрібно підтримувати владу, "бо Путін нападе".
Вибір власних негідників в обмін на те, щоб не прийшли чужі негідники. Це поганий вибір.
Кращий вибір завжди є. Просто ми не завжди його гідні.
Гідний вибір це інновації, це зміни, не дивлячись ні на що і не дивлячись ні на кого.
Ми можемо завершити Революцію Гідності. А можемо не завершувати – хай все іде, як іде.
Це вибір. Наш вибір.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
