Вічні Майдан та Антимайдан
Історія України останніх років це історія Майданів та Антимайданів.
Майдан це благородні дії заради прогресивних змін для всіх. Антимайдан це глитайські дії заради консервації чи охорони наявної ситуації в інтересах частини своїх – регіону, клану, партії, певного руху з певною ідеологією. Причому Антимайдан завжди намагається видати свою партикулярну позицію за позицію для всіх.
Тобто Антимайдан завжди видає себе за Майдан. І коли вони стоять поруч – Майдан та Антимайдан – навіть учасники подій, які довго прожили тут, не завжди можуть розрізнити, на чиєму боці добро чи зло. Лише явна брехня і явно зловмисні дії Антимайдану викривають його природу. Але явно це проступає лише в кризовій ситуації. Впродовж більш-менш мирної конфронтації це не так очевидно.
На перший погляд здається, що саме Майдан неодмінно породжує Антимайдан, і Антимайдан не має власного буття. Але коли Майдан отримує поразку раз за разом, то виникає підозра, що не все так просто з самим Майданом.
Роберт Пенн Уоррен в своєму романі "Уся королівська рать" (1946) описує концепцію світу, де зло і добро переплетені дуже тісно, і лише нашими діями ми можемо його розрізняти, кожен раз стаючи на той чи інший бік. Саме там звучить відома фраза цинічного ліберального популіста Віллі Старка "Ти маєш зробити добро зі зла, тому що його немає більше з чого зробити".
Цей принцип став основною умовою збереження цієї гойдалки Майдану-Антимайдану в Україні: зло вічне і сильне, а добро тимчасове і слабке. Тому зло завжди повертається само і надовго, а добро можна проявити надзусиллями і на дуже нетривалий час.
Я думаю, що Україна має серйозні проблеми як з інтелектуалами, так і моральними авторитетами, бо надто радикально небезпечним є життя на фронтирі. Саме тому ми не можемо робити Майдан сам по собі, ми постійно змушені робити Майдан з Антимайдану.
Звичайно, з точки зору логіки, це нісенітниця – адже не може виникати те, що є похідним раніше того, з чого воно нібито має походити. Але в реальному житті – Майдан стає недосяжним ідеалом, який існує у свідомості всіх – і тих, хто служить Майдану, і тих, хто служить Антимайдану.
В цьому сенсі, всі ми якоюсь мірою "майдануті", тобто заточені на публічне протистояння на боці власнодум зрозумілого добра. Ця майданутість можливо єдине, що дозволяє нам поважати себе. Бо все так погано і безперспективно, що лише тимчасове напруження на Майдані дає нам можливість хапнути чистого повітря, щоб потім знову на довгі роки зануритися у лайно з головою.
Антимайдан – теж завжди за добро, але лише за добро для власного кола, хай це буде навіть етнічна нація, середній клас, олігархи як корисні для країни, корупціонери як необорне зло перетворень. Тобто Антимайдан побудований власне на концепції Уоррена – потрібно будувати хоч якесь добро на необорному злі, бо оборне зло можна відвернути, оскільки воно таке саме ненадійне як і непевне добро чи пасивне добро.
Україна постійно намагається робити Майдан з Антимайдану, бо творення Майдану чистими засобами добра практично стало неможливо. Уявіть собі сьогодні стрункі шеренги "менеджерів 144 реформ", на лобі яких написано "ми робимо добро зі зла", і які зараз щиро дивуються, чому на них падає тінь корупції-на-крові. Адже особисто вони, чорнороби реформ, працюють на перспективу і до тієї корупції відношення не мають. Але так склалося, що вони змушені підтримувати необорне зло, щоб і далі робити добро з цього зла.
Це моральний глухий кут. Це безперспективна концепція. Бо вона побудована на внутрішньому визнанні права на існування необорного зла: раз існує необорне зло і з нього можна робити добро, то хто ми такі, щоб цьому опиратися. Особливо катастрофічною стає така концепція, коли вона береться на озброєння в ситуації диктатури, байдуже якої – консервативно-тоталітарної чи прогресивно-авторитарної.
Диктатура веде до активізації суспільних дій щодо соціальних змін. Але якщо немає інтелектуальних концептів перспективи, на яких діє диктатура, немає концепції оборного зла через радикальне революційне добро, немає моральних авторитетів, які стримують диктатуру, то зло диктатури стає безмежним.
Україна вагітна диктатурою, але Україна не готова до диктатури. Замало довіри політиків до інтелектуалів, занадто скурвлені моральні авторитети, занадто безкарне зло, яке встигло вже впевнитися у своєму вічному поверненні і не знає засі.
В цьому сенсі "зась" це інтелектуально-моральна межа, український ментальний архетип, неюнгівський структурний архетип фронтиру, який завжди був у нашій історії. Тобто наші предки говорили, що глитаї завжди мають знати "зась", бо інакше їх піднімуть на вила. Фактично диктатура ставала в цьому сенсі заручником "бунту засі", але, будучи інтелектуально і морально непідготовленою, призводила до руїни. Диктатура упереджувала бунт, але не витримувала масштаб викликів, які передували бунту.
Майдан не вміє творити "зась". Майдан продукує безкарність Антимайдану, тому Антимайдан повертається.
Проблемою Майдану залишається невміння зберігати свою ідентичність у протистоянні з Антимайданом. Дивно, важко і нестерпно болісно спостерігати, як швидко скурвлюються вчорашні майданівці, як стають на бік того, що ще недавно самі ненавиділи, як виправдовують корупцію-на-крові, як все частіше виправдовують мир-без-перемоги.
Добро потрібно будувати на відмові від зла, на власнодум зробленому дієвому виборі революційного добра, на очевидному, демонстративному і почасти символічному покаранні зла. Безкарність зла вбиває добро, але довга безкарність зла нищить саме розрізнення добра та зла.
Україна пережила вже декілька циклів Майдан-Антимайдан-Майдан-Антимайдан, тобто коли Майдан досягає певних успіхів у сфері загального блага, але далі це загальне благо консервують, приватизують і починають використовувати саме представники Антимайдану. Ми і далі приречені переживати ці цикли, допоки не зрозуміємо просту річ – щоб необорне зло не поверталося, йому потрібно дати в морду.
Після першого Майдану Помаранчевої революції російський політтехнолог Гліб Павловський сказав, що "революції треба дати в морду". Ми в Україні декілька разів бачили, як революції давали в морду. Але ми жодного разу не бачили як "революція дає в морду контрреволюції".
Проблемою нинішнього етапу боротьби Майдану та Антимайдану став моральний релятивізм, що демонструється так званими ботами. Явище ботства (ботовства, ботизму –?), все ще навіть не просто не описане в Вікіпедії, але навіть і концептуально незрозуміле. З точки зору наявного в Вікіпедії уявлення, бот це програма, яка виконує дії через ті ж самі інтерфейси, що і користувач-людина.
Перенесення уявлення "бот" з комп'ютерних програм мережі Інтернет на власне самих людей приблизно зрозуміле. Боти це люди, які заохочені матеріальною мотивацією та запрограмовані на здійснення дій по підтримці певного політика чи політичної сили, яка, як правило, не спрямована на суспільне благо.
Боти здатні творити моральні вчинки, але не за покликом душі, а тоді, коли їм це вигідно. Якщо їм вдається здійснити моральний вчинок, вони хизуються ним. Боти не є моральними виродками, бо моральні виродки в глибині душі знають, що вони аморальні. Боти принципово позаморальні, вони не здійснюють морального вибору між добром і злом, тобто вони позбавлені людської подоби. Тому боти знаходяться не лише поза державними законами, вони знаходяться навіть поза звичаями громадянського суспільства.
Інакше кажучи, ботство це інфернальна позиція. Диявол любить грішників, але боїться ботів, тому карає їх найбільше.
Майдан породив добробати та волонтерів. Антимайдан відродив глитаїв та породив ботів.
Добробатівці та волонтери це ті, хто за покликом душі став на позицію добра. Глитаї та боти це ті, хто продав душу за право не розрізняти добро і зло у виконанні заданої глитайської програми.
Волонтери сумніваються у виборі між добром та злом, вони постійно знаходяться у пошуку, вони сперечаються та важко випрацьовують рішення. Боти ніколи не сумніваються у спрямованості власних дій на добро та на загальне благо. Боти зазвичай лише виправдовуються та переконують інших у власній правоті.
В нинішньому протистоянні Майдану та Антимайдану б'ються добробатівці та волонтери, з одного боку, з глитаями та їх ботами, з іншого боку.
Від перемоги у цьому двобої залежить доля України.
Розрізняйте добро та зло! Обирайте бік добра!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
