9 липня 2019, 15:34

СУЧАСНА СВОБОДА СЛОВА

Доповідь, прочитана 22 червня 2019 року на III Громадянському лекторії Студреспубліки на тему: "Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати".

Якщо ви подивитися визначення Вікіпедії про свободу слова, ви прочитаєте, що це право на висловлення своїх поглядів та ідей без небезпеки помсти, цензури чи санкцій. На початку XXI ст., особливо у зв'язку з появою інтернету, соціальних мереж, появою блогів, появою тролів і ботів, виникає боротьба не за свободу слова...

Фактично свобода слова в тому її класичному вигляді, як ми її знали і яку ми почули у цьому визначенні, вона припинила своє ефективне існування. Вона більш не працює як така, яка забезпечує свободу слова.

У цьому визначенні немає права формувати порядок денний. На сьогодні, коли у кожного з нас є можливість сказати все, що він думає, оприлюднити будь-яку ідею в інтернеті, ви чудово розумієте, що свобода слова вийшла на інший рівень. І вона більше не гарантується тим, що ви можете в інтернеті сказати, що завгодно і навіть цензури не буде, і помсти може не бути, і санкцій ніяких.

Але кому на фіг потрібна ваша думка чи ваша ідея, коли ви не потрапляєте у порядок денний?! От це потрапляння або не потрапляння у порядок денний стає принциповим для існування свободи слова.

Свобода слова розгортається як принципово новий феномен епохи інтернет-медіа і соціальних мереж, блогів, тролінгу і ботів, вона розгортається як принципова нова якість – здатність формувати порядок денний.

І от у цьому сенсі вперше про порядок денний заговорили природно на Заході, у Сполучених Штатах. Там виникла теорія agenda-setting, тобто установки порядку денного. Починаючи десь із 1922р., книжки Уолтера Ліппмана "Суспільна думка", де він намагався, власне, цю теорію сформулювати у наративному вигляді.

На концептуальному рівні вона була вже сформульована МакКомбсом і Шоу, які досліджували президентські кампанії 68-го, 72-го, 76-го рр., і вони зосереджувалися тоді на наративних аспектах – на інформації, власне, і на тому, наскільки ви поінформовані. Отже, інформація і поінформування встановили початок оцієї концепції порядку денного.

У той же момент було сформульовано важливих два постулати. Перший постулат: преса і засоби масової інформації не відображають дійсність, вони її фільтрують і формують. І другий постулат: сконцентрованість засобів масової інформації на деяких проблемах і предметах примушує суспільство вважати ці проблеми чи предмети важливими. І от цей момент появи засобів масової інформації, він уже тоді принципово змінював уявлення про свободу слова.

Але чим далі тим більше. От скажімо, вже у 93-му році була побудована концептуальна модель, яка вже базувалася не тільки на виборчих кампаніях, а на контент-аналізі засобів масової інформації і групових інтерв'ю. З цього моменту починається така фундаментальна розробка теорії agenda-setting. І проблема переходить уже на рівень контент-аналізу, який уже виходить із доступності аудиторії деякого факту, його аналізу, поширення і можливості викласти інтерпретації цього факту.

У цьому сенсі починається розмежування, розуміння agenda-setting – і agenda-forming, тобто установка чи встановлювання порядку дня – і формування порядку дня. Виявляється, що окрім того, що ми всі якось перебуваємо у просторі засобів масової інформації, де порядок денний для нас уже кимось встановлений, ми маємо ще в контексті свободи слова право формувати цей порядок денний.

Отже, з'являється важливий аспект свободи слова – відхилятися від масово сформованого порядку денного. От це є найголовніша, принципово нова якість або риса свободи слова, яка виникає у зв'язку з переходом від засобів масової інформації, якими були преса (газети, журнали) і навіть телебачення до інтернету – до інтернет-видань, блогів, соціальних мереж. Це важливий момент, який виникає саме у зв'язку з блогерською діяльністю і соціальними мережами. Можливість відхилятися від сформованої, встановленої agenda-setting, тобто такого порядку денного, який уже встановлений засобами масової інформації.

Ми підходимо до важливого моменту. Ми тепер дивимося, як відбувається формування порядку денного. Виявляється, що цей порядок денний формується на 3-х рівнях. Роджерс і Дірінг виявляють 3 типи порядку денного, або 3 лінії формування порядку денного.

Перший рівень – суспільний порядок денний.

Другий рівень – порядок денний засобів масової інформації.

І третій рівень – стратегічний порядок денний, який презентують політики, політичні партії і ЛОМы або українською ЛСД, лідери суспільної думки, лидеры общественного мнения.

Ефект впливу порядку денного на аудиторію принципово залежний від масованості. Умовно кажучи, якщо ми маємо в Україні масовану інформацію, комунікацію з боку т.зв., я їх так називаю, гібридних телеканалів... Що таке гібридні телеканали? Ось дивлюся, що ви молоді, добре, розкажу вам.

Колись, уявіть собі, на телебаченні були не тільки новини і ток-шоу. На телебаченні були кінофільми, доволі цікаві; зараз воно теж є, але їх нема на гібридних телеканалах. На телебаченні, ви не повірите, але були дитячі програми, розважальні програми, які були не обов'язково пов'язані з гумором – були інтелектуальні, особливо за часів Перебудови, інтелектуальні розважальні програми, на телебаченні були наукові програми, на телебаченні були програми, присвячені, умовно кажучи, ідеологічній складовій, яка підіймала певні страти або сектори, наприклад, був "Сільський час", була програма "Служу Советскому Союзу", були програми специфічні за типом дії, наприклад, програма, яка відшуковувала людей, які втратили один одного, дозволяла їм зустрічатися в прямому ефірі – сльози, це все дивилися, тобто були такі політтехнологічні навіть програми.

Зараз відбулася сегментація за рахунок того, що з'явилися гібридні телеканали, де є винятково новини і політичні ток-шоу, ну або розмови з експертами, які мало чим відрізняються від ток-шоу. І всі ці телеканали спрямовані на одне – agenda-setting, тобто на встановлення порядку денного з боку домінуючих наративів і дискурсів. Якщо 5-6, а в Україні навіть до десятка гібридних телеканалів один перед одним сказали вам, що важлива лише перша, третя і шоста тема, то, скоріше за все, що всі будуть обговорювати першу, третю і шосту тему. А якщо ви запропонуєте якусь там другу чи четверту – це нікому не буде цікаво, тому що це не встановлено як порядок денний.

Виявляється, що ви можете піти на телеканал, але ваша свобода слова буде обмежена рамками теми, рамками того, що буде запитувати журналіст, і вам не дадуть відхилитися. Я сам влаштував декілька конфліктів в прямому ефірі, коли мене змушували відповідати agenda-setting, тобто відповідати сформованому чи заявленому порядку денному. Коли мені не давали можливості вискочити за ці межі, я влаштовував конфлікти і так із двох каналів, із "112 Україна" і з NewsOne вдалося просто піти у прямому ефірі, спричинивши тим самим скандал. От цей момент, неможливість відхилитися від встановленого порядку денного, неможливість самостійно формувати порядок денний є надзвичайно важливим для сучасних медіа. І в цьому їх головна загроза для не тільки теперішніх, але і для майбутньої України як такої.

Тому що є 2 принципово різних рівня, навіть от ці 3, що я вам назвав, вони ще у кожному поділяються на 2, так би мовити, рівні. 1-й – це наративний рівень порядку денного, де вам розповідають, чому це важливо, вам розповідають історію. І є 2-й рівень, т.зв. теорія фреймів або теорія смислу. Це коли цей наратив поміщається в контекст цілого – ситуації України, майбутнього України, ситуації в Європі, ситуації в світі. Тобто мають бути ці події, які надаються, чи цей наратив, про який ми говоримо, поміщений у більш широкі рамки контексту або контекстуально більш широкі рамки, має апелювати до цілого.

Цим займається теорія фреймів Мінського. І от ця теорія фреймів поділяє кожний із цих пунктів, що я вам згадав – суспільних ЗМІ і стратегічних – на 2 таких великих рівні: наративний і смисловий. Так от, проблема в тому, що смисловий рівень в принципі відсутній на українському телебаченні, хоч на якому з телеканалів. І от ця неспроможність задати контекст цілого, позбавляння права будь-кого, хто може виразити свою думку, задати це ціле – це є другий момент.

Знову згадуємо визначення, я додавав можливість формувати порядок денний. Тепер я додаю ще 2 аспекти: можливість формувати порядок денний на наративному і другий аспект – смисловому рівні. Давайте тепер із вами знову спочатку задамо визначення свободи слова. Це новітнє, от це просунуте. Свобода слова – є право на вільне вираження особи або спільноти (це принципова річ, такого визначення немає ні в російській, ні в українській Вікіпедії, воно є тільки в англо-американській), отже, на вільне вираження особою або спільнотою ідеї або думки без небезпеки помсти, цензури, санкцій з можливістю формувати порядок денний на наративному і смисловому рівні.

От я вам дав уже доконане визначення більш сучасного, більш складного уявлення про свободу слова. Таке воно є на сьогодні. І саме з т.з. так зрозумілою свободи слова ми можемо констатувати, що в Україні нема свободи слова в аспекті можливості сформувати порядок денний на наративному та смисловому рівні. Відтак, нас чекає небезпека в цьому плані. Якщо ви згадаєте ті 3 прецеденти, про які я говорив, то у нас з вами є винятково порядок денний, який сформований засобами масової інформації.

У нас з вами немає суспільного порядку денного. А де він формується? Він формується громадянським суспільством. От такими спільнотами, як ви; такими спільнотами, як клуби, такими спільнотами, як громадські організації, які працюють; добробати, волонтери – усі ці люди не допущені до телебачення. Вони не мають можливості формувати і показувати свій порядок денний.

І третього рівня у нас нема. У нас немає стратегічного порядку денного. Ми не говоримо про нові концептуальні ідеї, ми не говоримо про нові установки, ми не говоримо про нові засоби, ми не говоримо про прогнози, сценарії розвитку подій. Ми не пропонуємо соціальні інновації, ми не говоримо про соціальні інновації – нічого цього в Україні нема.

Відтак, ми маємо велику проблему – відсутність 2-х важливих пластів порядку денного і позбавляння права громадянина на рівні як особи або спільноти формувати порядок денний на 2-х рівнях.

Отже, ми не маємо, як мінімум, 4 аспекти. По першому рівню: суспільний порядок денний – і там наративний і смисловий рівень. І стратегічний порядок денний: там наративний і смисловий рівень. Комусь може здатися, чи є наративний рівень на рівні стратегії. Є, обов'язково. Тому що стратегія – це не лише той концепт, який ви придумаєте. Стратегія – це спосіб розгортання, це сценарний аналіз, сценарне моделювання. Тобто там наративи є обов'язково. Стратегія без наративів фактично не може бути здійснена. Не може бути доведена. Ви не можете побудувати стратегічний сценарій, стратегічний план. Сам план є певним типом наративу. Тому, якщо хто збирається критикувати, чи є наративним стратегічний порядок денний, навіть не беріться. Тому що він там точно є.

Ми переходимо з вами до важливого моменту: яким чином діють засоби масової інформації сьогодні?

На думку західних дослідників є 2, умовно кажучи, способи заставити вас щось подивитися, прочитати – це інтерес або невизначеність, тобто якщо поставити вас в ситуацію невизначеності, то вам можна втюхати, що завгодно. Саме ці 2 аспекти з т.з. дослідників обумовлюють необхідність орієнтації глядача, читача, користувача інтернету, ламера, читача блогу, учасника Facebook'у на рівні постів або коментатора. Або ж навіть троля-засранця чи бота, який взагалі під підозрою, чи є він жива істота. І от ми з вами потрапляємо у цій двомірний простір управління порядком денним, перш за все, на наративному рівні.

Як діють олігархічні засоби масової інформації? Двома способами. Перше, вони створюють інтерес, а це значить, що ви вічно будете говорити про мову, про соціальний захист, про тарифи на споживання: тобто вони їх не будуть знижувати, але вони вічно про це будуть говорити, от така дивна історія, тарифи ніхто не знижує, "Роттердам+" не припиняє діяти, а ми про це вже декілька років говоримо. Виникає питання, а на фіга ми про це говоримо? Це ж дуже просто взяти і ліквідувати "Роттердам+". Але ні, "Роттердам+" є, і ми вже декілька років поспіль говоримо про це. Тобто фактично, чому ми не можемо нічого зробити? Тому що у нас немає от цього моменту, який на рівні теорії фреймів, у нас немає осмислення. Тобто немає можливості сказати: "І що ви говорите, коли "Роттердам+"?... А ми говоримо про те, що треба щось робити з цим олігархом!"

Грубо кажучи, ви маєте в прямому ефірі сказати, що має задіяним бути Антимонопольний комітет або припинене його існування, або відповідальність Уряду за ці всі речі. Але ви не можете в ефірі цього сказати, тому що вам не дозволяють мати от це – як рівень смисловий, ви не можете сформулювати. Ну і що з того, що "Роттердам+" – це погано, що за цим? Який контекст? Вам не дають можливості це сформулювати, тому що скажуть: "Не формат!" і покажуть, що ви не можете про це говорити. Тобто на рівні вашого інтересу вами управляють.

Другий момент. Коли для вас створюють невизначеність – це коли вам розповідають про небезпеки, яких нема, про перестороги, на яких можна не зважати. Вам говорять про речі, які ніби здійснені, але вам відтягують їх здійснення. Ви пам'ятаєте таке, де хоч де-небудь, в якій-небудь країні, коли вибори оголошені, а люди, половина учасників оголошених виборів взагалі не знають, чи відбудуться вибори-2019? Це яскравий приклад створення невизначеності. Тому що тільки в ситуації невизначеності вами можна маніпулювати.

Так само візьміть будь-яку проблему, яка виникає. Якщо засобам масової інформації вдалося викликати у вас невизначеність, це означає, що вами можна маніпулювати. Тобто вас можна змістовно орієнтувати серед цієї невизначеності. От ці важливі аспекти сьогодні складають загрозу для нинішнього, тобто теперішнього і майбутнього України.

У цьому контексті я вже декілька років веду великий експеримент. Як от у Солженіцина, бодалося теля з дубом. Так от, я бодаюся з нашими засобами масової інформації. Поки що 10:0 на користь засобів масової інформації. Ну не можу я переламати цей порядок денний.

Умовно кажучи, є дуже невелика аудиторія, там у мене щось біля 22 тис людей, які сприймають той порядок денний, який я пропоную, причому на наративному і навіть на смисловому рівні. Але от ці 22 тис, вони не можуть зламати порядок денний, який задають засоби масової інформації, вони не можуть зламати agenda-setting. Їх не допускають до формування agenda в принципі. І от ми з вами опинилися в ситуації, коли навіть ніби свобода слова є, засоби масової інформації є, ви можете говорити що завгодно. Але в реальності ви не говорите, тому що те, що ви говорите, витісняється масованою пропагандою, інформуванням і навіть, скажімо так, "винесенням мозків" з боку олігархічних засобів масової інформації. І от неможливість зламати це приводить до того, що фактично ми потрапили в замкнуте коло.

До чого це призвело? Нас з вами це призвело до електорального шоку. Тобто коли громадяни просто зрозуміли, що ніяким чином цей порядок денний зламати не можна, і що вони зробили – вони взяли і проголосували за, умовно кажучи, атрактор, такий момент, який буде змінювати систему несподівано для самої системи, за політичний серфінг. Ми вибрали Зеленського, не знаючи ні хто він, ні що він, ні яку політику він буде проводити. Наше суспільство от так опирається неможливості формувати порядок денний. Воно ніби відповідає олігархічним засобам масової інформації: раз ви не дозволяєте і не даєте нам можливість формувати порядок денний, ми будемо діяти таким чином, тобто ми будемо ламати вашу систему.

Зараз, під час парламентських виборів ми знову переживаємо електоральний шок. Маса проплачених експертів засилаються на телеканали з однією думкою: довести, що не тільки молоді і гарні, але треба і старичків, бо вони чогось важать. І люди слабко на це реагують. Тобто вони поки що хочуть йти до кінця, вони хочуть зламати цю схему. Тому що вертикальні соціальні ліфти виявилися повністю заблоковані. Одні й ті ж експерти на телеканалах, одні й ті ж політики, які нічого в принципі зробити не можуть. І ми опинилися в ситуації замкнутого кола, в герметичній ситуації, де війна є, але, направду, вона не ведеться, перетворена на якісь абсолютно безсмислені обстріли, а переговори про мир перетворилися, так би мовити, на вічні переговори. Тобто Мінський процес – це процес вічного говоріння "ні про що", який нічим не закінчується. От це створення ситуації невизначеності. Зверніть увагу.

Знищення вертикальної мобільності спричинює ситуацію невизначеності. Запровадження Мінського формату, Мінських перемовин – це запровадження ситуації невизначеності. Коли нашим хлопцям не дають воювати, відвойовувати свою територію, і вони сидять, гниють в окопах і тільки зрідка відбуваються бої – це також ситуація невизначеності. Коли жоден політик не може відповісти на питання, як ми відвоюємо чи заберемо собі Крим і Донбас – це ситуація невизначеності. Коли ми багато років поспіль говоримо про "Роттердам+", але нічого в принципі зробити не можемо – це ситуація невизначеності. Усі ці речі – це речі маніпулятивного порядку. Створення пряме і безпосереднє засобами масової інформації ситуацій невизначеності, в якій нами з вами можна маніпулювати, тобто, з т.з. теорії, здійснювати орієнтацію; причому, наративну – не смислову.

Але нам заборонено робити ще і смислову орієнтацію: нам заборонено казати, що олігархи – це зло, і вони мають бути знищені; тобто ми можемо спробувати їх розгрупувати, демонополізувати, якщо будуть опиратися, фізично знищити – ви не можете з цим меседжем вийти на телебачення. Не можете: вам не дадуть, або засміють, або накличуть на вас десяток експертів, які будуть говорити, що це заклик до, умовно кажучи, кровопролиття, це громадянська війна і т.д. Ви жодним чином не можете поставити це питання! Ні на наративному рівні, ні на рівні смислів. От це є проблема.

Тому ми маємо засоби масової інформації, зокрема телебачення, зокрема гібридні телеканали, які перетворилися на справжню небезпеку, найбільшу загрозу для самого існування України. Тому що ситуація невизначеності в геополітичному плані для країни закінчується погано – вона закінчується розпадом країни. Ми втратили Крим, ми втратили Донбас... Сьогодні Порошенко почав гру на втрату Західної України. Тобто поступово-поступово ми втрачаємо території України, ми не спиняємося...

Тому що в нас нема площадки, де ми можемо говорити, за великим рахунком. Нам за важливе видають речі актуальні, а не стратегічні. Не ті, які ведуть до смислу Європу, до смислу світу, до смислу майбутнього, тобто на 10, 20, 50, 100 років вперед – ми про це говорити в принципі не можемо... Ми можемо говорити про інновації, і це інша річ. Тобто нам говорять, що ці речі є, але не дозволяють говорити про інновації, якими ці речі можна знищити.

До чого це призвело? Що навіть прийшли молоді хлопці, які говорять, в принципі, ну десь вони почули, десь вони прочитали про державу у смартфоні... Починаєш їх розпитувати: "Розкажіть що таке держава у смартфоні? От хоча б для прикладу, приведіть приклад". Ну що, починають говорити: "Ну, це коли всі послуги у смартфоні". "Які послуги? Які саме послуги?" – "Ну, ви десь хочете отримати справку". Ну яка мені на фіг справка?! Хіба в цьому сенс?!

Мені потрібно, щоб в мене був електронний парламент у смартфоні, де я міг би віддати цифровий голос у будь-який момент без всяких виборів. Мені потрібен електронний президент, дії якого я би бачив. Мені потрібен державний бюджет, який виконується онлайн, хвилина в хвилину, щоб я міг вас сволочей усіх контролювати. Мені потрібен електронний уряд, який надає послуги функціонування відкрито, де я з чиновником взагалі не зустрічаюся. Я послав запит – і через певний час я маю отримати на нього позитивну відповідь, тобто результат. Не відписку. 10 відписок на місяць – і чиновник звільняється.

Все! Чіткі правила, ось що мені потрібно. Але вони про це розказати не можуть. Чому? Тому що на телебаченні їм обговорити це не дадуть. От у цьому сенс. Вони десь вичитали інновацію, вони не знають, в принципі, що таке, а вони поговорити про неї не можуть, тому що, умовно кажучи, я з ними навіть зустрітися не можу, щоб розказати хоч, що вони мають на увазі, коли кажуть про цю "державу в смартфоні". От це є проблема, от це є фундаментальна проблема, в якій ми з вами загрузли.

Тому я маю додати ще до цього деякі речі. Окрім можливості формувати порядок денний на наративному і смисловому рівні, право доносити інновації (не просто ідеї і погляди, а інновації, тобто технологічно розроблені ідеї і думки, які мають форму соціального продукту) – вам не дадуть стільки часу, тому що він дорогий на телебаченні.

Ви можете це зробити на YouTube'і, але YouTube має обмежене використання, яке протистоїть у дуже неширокій аудиторії. Інакше кажучи, користувачі YouTube активні не більше, ніж 500 тис на всю Україну, от так склалося. А особливо по соціально-політичній тематиці. А особливо по інноваціях – їх ще менше: не більше 50 тис; уявіть собі, не більше 50 тис людей, які здатні щось слухати про соціальні інновації!... Навіть в інтернеті ви не маєте можливості доносити інновації. І це ще один важливий аспект свободи слова – право формувати аудиторію, яка сприймає інновації.

Ще раз, у те визначення, що в нас є, ми повинні додати право формувати аудиторію, яка сприймає інновації. Це значить аудиторію мислячу. Аудиторію, яка має певну освіту, аудиторію, яка підготовлена. От цього всього ми на сьогодні з вами не маємо. Відтак, ми ходимо по колу. Ми за свободу слова сприймаємо можливість говорити, де завгодно і що завгодно. Це не так... як мінімум, це не так.

Ну, і фактично завершаючи свій такий нетривалий виступ, хочу звернути вашу увагу, що ці теорії слабко представлені в Україні, про них практично не знають, ці теорії не обговорюють. І маса т.зв. експертів, які виходять і розповідають вам про свободу слова навіть не підозрюють про існування всіх цих теорій. Ситуація справді катастрофічна.

Повний текст доповіді з запитаннями та відповідями див. тут.

powered by lun.ua

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео. Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова? Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність...

Тим, хто ще вірить в незалежність України

Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України. 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України...

ВИРВАТИСЯ З ЦИКЛІЧНОГО ЧАСУ

Життя в соціальному часі – мистецтво, яке має дуже мало спільного з досвідом, хіба що наш досвід постає з митарств по світу, і ми змогли пізнати різні соціальні часи, живучи різним часом в різних місцях з перевагою різного соціального часу...

КРИЗА ДЕРЖАВНОСТІ

Не впевнений, що взагалі маю писати. У мене зникла солідарна позиція, Я майже ні з ким не можу солідаризуватися – ні з націонал-патріотами, ні з проросійськими силами, ні з компрадорами, яких сьогодні більшість...

ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу? Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики...

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ЧОТИРИ КІМНАТИ

За роки просування слова "стратегія" ми досягли неабияких успіхів. Тепер практично кожен експерт своє бачення називає стратегічним, виконавча (!) влада проводить стратегічні сесії (стратсесії), Президент затвердив чергову Стратегію національної безпеки України, а Парламент навіть збирається провести парламентські слухання по темі стратегічного розвитку України...