Сергій Дацюк Філософ

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ УЛЬТИМАТУМ

10 жовтня 2019, 12:02

Ситуація з розвитком міста Києва традиційно є однією з найболючіших тем в Україні. Київська влада зазвичай була політичним призом або трампліном в українській політиці. Традиційно ані центральна, ані будь-яка наявна київська влада на думку киян не зважала. Відтак склалася сумнозвісна традиція розглядати Київ як фрагмент державного адміністрування, а не як цілісне складне МІСТО.

Востаннє Київ докупи зібрала індустріальна епоха в особі комуно-соціалістичної влади. В ту добу Київ являв собою ціле як індустріальний комплекс, комунальне господарство, інфраструктурний вузол, адміністративне районоване ціле, центр пролетарської культури, науково-освітній центр, середовище формування та існування української суспільної еліти і цілісно описуване символічне ціле, вписане в історію та міжнародний контекст. В єдине ціле його збирали комуно-соціалістичний світогляд, системна партійна політика, планова економіка і заснований на ній Генплан міста.

З часу розпаду СРСР та з моменту набуття Україною незалежності Київ так і не постав як нова постіндустріальна урбаністична цілісність, як модерний центр міського буття.

Здебільшого сучасні міста розвиваються, відповідаючи на виклики часу, збираючись докупи міськими урбаністичними спільнотами.

Однак, Київ був потужно фрагментований новими капіталістичними відносинами, які хаотизували його. Міська влада втратила бачення розвитку міста, як цілісності. І водночас ніде не з'явилося суспільних суб'єктних спільнот, які би збирали місто в ціле в нових модерних умовах. Відтак Київ втрачає ознаки цілісного урбаністичного утворення.

Індустріальна цілісність розпалася, тому що закінчилася індустріальна епоха і відпала потреба у продукції більшості оборонних підприємств, підприємств важкої промисловості, а підприємства легкої та харчової промисловості були приватизовані чи перепрофільовані, а окремі види їх продукції були заміщені на імпортну.

Комунальне господарство розпалось як цілісність, оскільки окремі його фрагменти були приватизовані, значно погіршивши виконання функцій житлозабпезпечення: "Київпастранс" "Київхліб" і "Київмлин", "Київзеленбуд", "Київнерго", "Київкомунгосп", "Київводоканал", банк "Хрещатик". Ці та подібні їм підприємства були почасти або частково привласнені приватними особами. Разом з тим міською владою створювалися підприємства, чиєю метою було отримання прибутку без здійснення інвестицій, які заробляли гроші буквально з порожнечі та ще й вимагали компенсацій з міського бюджету, як от "Киїпарксервіс".

Київ був фрагментований з точки зору транспортної інфраструктури. Магістралі зменшили пропускну спроможність, мости та мостові переходи прийшли в аварійний стан. Втратилася зв'язність міста через витіснення автобусів, трамваїв та тролейбусів так званими маршрутними таксі, які підвищили рівень аварійності, вартість проїзду, зменшивши в такий спосіб мобільність населення міста.

Адміністративне районоване ціле таки чином фрагментувалося, і стало зрозуміло, що така адміністративно-територіальна одиниця як район є зайвою. Натомість виокремилися мікрорайони як спільноти киян, насправді об'єднаних спільними комунальними інтересами: благоустрій, безпека домогосподарств, дошкільне виховання, середня освіта, торгівля, почасти транспортне забезпечення та дозвілля (рекреація та спорт).

Київ як культурний центр фрагментувався і значною мірою занепав. Нові скоробагатьки нав'язали місту свою культуру, інтелектуали були маргіналізовані, відтак в місті сформувалося агресивне обивательське середовище, що вороже ставиться до культурного надбання. І вже через це зупинився розвиток об'єктів культури, а деякі навіть занепали. Разом із тим, всупереч обивательським настроям, у Києві виникли і виживають сучасні культурні середовища, які гуртуються довкола приватних театрів, галерей, кінопоказів.

Науково-освітній центр теж став заручником змін світових трендів. Велика кількість науково-дослідних інститутів повторила долю оборонних підприємств. Більшість вишів втратили конкурентність на світовому ринку, а їх випускники в переважній більшості не працюють за набутою професією.

Київ як інтелектуальне урбаністичне середовище був зруйнований через значну еміграцію та маргіналізацію інтелектуалів та втрату ними суспільного впливу. Натомість мас-культура почала домінувати. Відтак це призвело до руйнації інтелектуальних осередків міста Києва. Владу привласнили люди з бізнесу та люди з телевізора.

Генплан остаточно перестав діяти як інструмент розвитку міста. Києвом почали управляти інвестиційні цикли, головними елементами яких є дерибан земельних ділянок, привласнення комунального майна, хаотична забудова. Вагомим чинником хаотизації Києва є також його столичні функції, позаяк центральна влада повсякчас розглядає його як власний уділ.

Також Київ завдає дедалі більшої шкоди довкіллю, поглинаючи під забудови природні об'єкти – ліси, парки, водойми. Це погіршує якість життя киян та зменшує інтерес до Києва за межами України.

Київ нагально потребує створення середовища, що мислить місто як єдине ціле, як символічну модель зв'язності минулого та майбутнього, як стратегічну модель світової мережі. Саме це середовище може запропонувати модель сучасної структури управління мережевою самоврядною Київською Агломерацією.

В символічному сенсі Київ перестав бути столицею однієї з республік СРСР, як раніше перестав бути "матір'ю міст руських" через закриття історичного проекту "Русь", не без проблем зберігає свій статус як місце, де хрестили Русь. У символічному сенсі Київ так само втрачає статус "міста-героя", який йому надали в роки Великої Вітчизняної війни, бо його не переосмислено в сучасній Україні стосовно Другої світової війни з включенням контексту боротьби бійців ОУН-УПА за незалежність України. Київ залишається столицею незалежної України з негідним статусом місцевого самоврядування, тобто таким який втратив статус міста з Магдебургським правом.

Три стратегічні моделі міста Києва

Що таке місто і з чого варто починати роботу з містом з точки зору цілого чи стратегії?

На нашу думку, місто це не будинки, не вулиці, не квартали, не райони, не дороги, не парки, не мости і навіть не береги річок. Місто це передовсім спільнота городян, яка мислить місто як ціле, осмислює його в усіх можливих дійсностях, бачить перспективи його багатопланового розвитку аж до того, щоб бути центром світу і центром людства.

Місто вперше втілюється у тих моделях, якими мислить ця спільнота. Відтак саме означення, чи, наприклад, назва закону про місто вже говорить про модель. Закони з назвами "Закон про самоврядне місто Київ", "Закон про столицю", "Закон про світове місто" – це не просто різні назви, це принципово різні моделі, які дуже недовго можуть співіснувати в якості кентавра чи гібрида. Рано чи пізно має буди обрана одна з цих моделей.

Тобто ще до розробки закону про місто у нас має бути уявлення про стратегічну модель міста. Сьогодні ми можемо описати три основні моделі міста.

Перша модель – місто як столиця держави, де основним і домінуючим нормативним документом є закон про столицю. В цій моделі міська громада обслуговує центральну владу і використовує функцію столиці як свої інфраструктурні та фінансові переваги. Столиця – це слобода центральної влади. Це та модель, в якій ми значним чином живемо сьогодні.

Друга модель – місто як урбаністичне утворення з міським самоуправлінням, де головним є міський статут, а відносини з центральною владою є договірними, причому центральна влада сплачує місту всі затребувані видатки на обслуговуванням ним столичних функцій.

В цій моделі, рано чи пізно, підрахувавши високий рівень видатків на використання древнього міста задля столичних функцій, центральна влада може прийти до висновку винести столицю за межі міста Києва: в Бориспіль, Білу Церкву, Бровари чи наново збудоване місто. В цій моделі місто Київ є самодостатнім утворенням (для себе і для країни), де час ніби спинився, але життя продовжує своє повільне існування. Такими, до речі, є багато столиць Європи, які існують як самодостатні, замкнені всередині країни, але не динамічні міста.

Як продовження цього процесу в рамках другої моделі, Київ може вийти за межі існування урбаністичного ядра, урбанізувавши також міста-супутники, поступово і послідовно перетворюючись на міську агломерацію. Суб'єктом такої агломерації має бути не центральна влада, і навіть не міська влада, а громади. Тобто міська агломерація має бути продуктом перехресних угод громад міста з громадами міст-супутників.

При цьому урбаністичне ядро з середмістям має постати як основа складної агломеративної моделі інфраструктурної експансії. Агломерація це найбільш примітивна урбаністична експансія – територіальна та інфраструктурна. Вона необхідна, але не є межовим уявленням. Водночас можна поставити питання про інші типи експансії міста.

Третя модель – світове місто, включене в мережу світових міст, де відбуваються міжнародні події, включене в щільну міжнародну комунікацію, в міжнародний розподіл праці і світовий ринок робочої сили, в міжнародну систему фінансового і інвестиційного управління, генерує інновації світового рівня і само здійснює світову експансію в інші міста і навіть цілі країни. Тобто третя модель реалізує інші типи урбаністичної експансії – інтелектуальну, інноваційну, технологічну, соціо-культурну, зокрема, стилістичну та способу життя, зрештою цивілізаційну.

Третя модель є або розвитком другої моделі, або навіть самостійним напрямком стратегічної роботи рефлексивного міського середовища, яка дозволяє уникнути (оминути) другу модель. В будь-якому, разі друга і третя модель радикально відрізняються за сукупність цілей та межових уявлень.

Перша Адміністративна модель, яка нині існує, є наслідком індустріального етатизму, коли держава несла відповідальність за проектування, розвиток і господарювання в місті, а міська громада була повністю упосліджена відповідно до соціалістичної моделі економіки та держави. Однак після падіння соціалістичного ладу почали виникати конкуруючі і самоорганізовані середовища: спочатку політичні, потім бізнесові, соціо-культурні, а нині і самоорганізовані групи за ще більш різноманітними ознаками. Вони мають різні конкурентні бачення, як має бути влаштоване міське середовища. Неспроможність їх домовитися між собою як єдина міська громада дає можливість зберігати перевагу одержавленої моделі.

Друга Самоврядна модель виникає як мрія, меншою мірою як теоретичне уявлення на тлі революційних суспільних трансформації, постання руху громадської самоорганізації, активізму соціальних груп та ініціатив, механізмом поширення яких слугують нові засоби цифрової комунікації, зокрема соціальні мережі. Друга модель, хоча і не ізолює нас від світу, але замикає нас у власній локальній парадигмі "місто-держава".

Третя Інтелектуально-інноваційна модель виникає як інтелектуальне уявлення, засноване на аналізі сучасних основних урбаністичних утворень, вплив яких сягає далеко за межі їхніх країн чи континентів, тобто так званих "світових міст". Це міста, де відбуваються світові події, де є представництва крупних транснаціональних корпорацій, які включені у світову функціоналізацію економіки та політики і є засновками світобудови людства.

Саме там найбільше цікаве, продуктивне і привабливе, драйвове та інноваційне життя, саме там шукають свою долю фахівці, авантюристи, генії та звичайно туди прагнуть потрапити туристи. Третя модель виводить нас у вищу лігу світових урбаністичних центрів.

Перша модель існує вже давно, вимагає подовження тренду, екстенсивних зусиль та ресурсів з боку держави, бізнесу та суспільства. Для неї майже нічого не потрібно змінювати, про що свідчить прийнятий днями у першому читанні закон про Київ.

Друга модель потребує зусиль самоорганізованої міської громади у відстоюванні прав на самоврядування і рівноправної суб'єктної позиції у стосунках з державою. Водночас друга модель позиціонує місто всередині країни.

Третя модель потребує інтегрованих зусиль громади, держави та інтелектуальних середовищ зі світовими амбіціями.

Проблема розрізнення цих моделей полягає у тому, що з другої моделі може виникнути третя як розвиток ініціативної активності міської громади. Але з першої моделі в принципі не може виникнути ані друга, ані, тим більше, третя моделі. З цієї наявної моделі виникає лише занепад.

Проблемна ситуація міської політики та ультиматум активних киян

Закон про столицю, який черговий раз приймається в Україні в 2019 році, розроблено в рамках винятково першої моделі. Його розроблено таким чином, що кияни можуть вплинути хіба що на інструментальні дрібниці, але не на вибір стратегічної моделі, яку вже представлено в цьому законі.

Розробники закону посилаються на європейський досвід, але зовсім не враховують ту обставину, що нормативні документи про міста-столиці в Європі розроблялися при активній участі столичних міських громад, більше того, саме столичні міські громади визначали модель розвитку своїх міст.

Якби ж хоч державна влада мала стратегічну компетенцію і хоч в якійсь ситуації, наприклад, у війні Росії з Україною, підтвердила її, то на таку владу можна було б сподіватися у процесі стратегування та багатопланового розвитку міста. Але, нажаль, ми бачимо щодо Києва лише мотивацію політичної доцільності для влади, її прагнення застосувати суто адміністративні важелі стосовно київської громади, архаїчні орієнтації на функціональний підхід з некомпетентним та нещирим посиланням на "європейський досвід".

Повернення районування міста, двовладдя в місті (міський голова та КМДА і державна виконавча міська влада) – це все підхід "розділяй і владарюй", за якого про жодне місцеве самоврядування в місті мова не йтиме. Потрібні чи не потрібні райони в місті, які саме, скільки, де мають бути їх межі – це має вирішувати міська громада. Але в будь-якому разі цього не може диктувати закон і це не може встановлюватися будь-яким іншим адміністративним чином.

Наше стратегічне прагнення полягає у тому, щоб відстояти другу модель, торпедувавши першу, маючи на меті згодом перейти до третьої моделі.

Наведемо найбільш потужний аргумент проти першої моделі. Київ став засновком існування держави в часи Київської Русі. З того часу Київ пережив більше десятка різних держав та квазі-державних утворень. І де ті держави? А Київ є і досі. Тому Київ це більш складне, більш стійке, і більш тривале цивілізаційне утворення, ніж будь-яка держава. Зводити роль Києва лише до функції столиці, як це робили попередні і робить нинішня влада, це велика помилка. Багатопланово розвивати Київ чи навіть просто управляти ним з позиції держави неефективно ані для держави, ані для Києва.

Скажемо простіше владі з позиції громадян – не лізьте своїм обмеженим мисленням та мотиваціями політичної доцільності у таку річ як давній Київ.

Кияни декілька разів брали участь в загальноукраїнських революціях, але майже ніколи не влаштовували широкомасштабну муніципальну революцію. Кризова ситуація в Києві настільки очевидна, що муніципальна революція не лише назріла, а її необхідність є перезрілою. Якщо не здійснити запропонованих стратегічних кроків і подовжити тренд інертного адміністрування міста і законодавчого тиску на нього з боку центральної влади, то міське середовище вибухне громадською протестною активністю.

Сергій Дацюк,

Костянтин Матвієнко

Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика"

powered by lun.ua
Коментарі — 7
Mike Olexandriv _ 13.10.2019 12:51
IP: 35.235.227.---
"Якщо не здійснити запропонованих стратегічних кроків і подовжити тренд інертного адміністрування міста і законодавчого тиску на нього з боку центральної влади, то міське середовище вибухне громадською протестною активністю."

Якщо громади існують реально, а не формально, вони будуть тиснути на владу знизу. І саме це змінить підхід до адміністрування міста
Віктор Совщак _ 10.10.2019 20:50
IP: 35.235.226.---
А що реально Що відбувається на самом деле Громада вибрала і все Закінчилися її повноваження А мер чи депутати – твори Бог волю Куди жаловаться? І де контроль – немає і по закону немає То при адміністраціях буде хоч яктись вплив хоча і це під питанням Тобто питьання народовладдя це утопія
Влад Дорошенко _ 10.10.2019 16:45
IP: 35.235.227.---
Вся надлишкова балаканина – від Костянтина Матвієнко, але це вже його ріст порівняно з попередніми його повідомленнями в блогах. Вся сутність 3х моделей міста – від Дацюка.
В мене лише питання, які струмені слави Київ принесе Україні?
Володимир Дмитрович _ 10.10.2019 15:59
IP: 35.235.227.---
Леонид Шкляр:
А про Бонн чув? 😊
Костянтин Матвієнко _ 10.10.2019 15:52
IP: 35.235.227.---
Леонид Шкляр:
Питання перенесення столиці третьорядне, за умови повноцінного самоврядування для Києва
Леонид Шкляр _ 10.10.2019 13:11
IP: 35.235.227.---
Забагато слів. Деякі міркування видаються цікавими і конструктивними. Варто до них дослухатися. Проте моделювання, страгевуання – це одне, а реагування і поточне управління – дещо інше. Не варто моделі протиставляти одна одній як конфргннтуючі сценарії. Треба здійснювати модернізацію еволюційно, а не революційно! Ніяких муніципальних революцій! Досить! Ну і жадоба перенести столицю в інше місце – ну це просто за межею здорового глузду! Я щось не чув щоб хтось переносив столицю з Парижа, Лондона, Рима чи Мадрида! Не кажучи вже про москву! Як тільки починають човгати місцем розташування столиці – все, далі можна не читати! Але я дочитав і зробив висновки!
Andriy Demydenko _ 10.10.2019 12:55
IP: 35.235.227.---
Це те саме, як з басейновими радами, що об'єднують власників ресурсу. Їм дозволили лише дорадчі функції, а розпоряджається всім уряд, який не відповідає за результат. Давайте об'єднувати зусилля!
Зеленський2 Aтака Путіна1199 Україна та Європа1071 Донбас3 Корупція1303
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter