ЗНИЩИТИ МОДЕЛЬ ЗЛА
Зло незнищенне, бо добро на світлі завжди відкидає тінь. Водночас зло може бути очевидним, простим і малим, а може бути прихованим, складним і масштабним-масовим.
Істота по своїй суті не лише має творити добро, але і сприяти більшій яскравості світла, щоб було краще видно зло як тінь.
Тож творити добро означає не боротися зі злом, а повертати зло проти самого себе – тінь проти тіні.
Боротися зі злом можна лише іншим злом, і це не дуже добре. А от повертати зло проти самого себе означає створювати ситуації, які сприяють оберненню зла проти себе.
"Malum se ipsum devorat" в перекладі з латини означає "Зло пожирає само себе". Водночас зло може пожирати себе лише в ситуації навколишнього добра, сильного світла, коли нічого не приховано, а брехня зла викривається в момент її конструювання.
Маскування зла через брехню, маскування одних злочинів іншими злочинами створює складну і тривалу у часі модель, що генерує зло, а отже стає моделлю зла.
Неможливо знищити зло, але можливо знищити соціальну модель, яка генерує і довготривало зберігає та ускладнює зло.
В чому суть моделі зла всякого імперського режиму?
Суть моделі зла будь-якої імперії полягає в тому, що вона пропонує доступ до блага монолітної єдності, яку уособлює імператор та його сатрапи, в обмін на підтримку такої єдності з боку її підданих.
Свобода в обмін на благо єдності. Такий обмін може бути забезпечений через основну установку імперії на домінування, яка використовує таку єдність. Бо єдність ніколи ні для чого більше не потрібна, окрім домінування. Для решти цілей потрібна спільність.
Але спільність – не єдність. Бо спільність це різномислення, різновіра різноволя і різновідчуття у договірному просторі спільності. Єдність примушує, придушує, захоплює ресентиментом, узалежнює та робить рабом. А спільність вимагає постійно домовлятися і передомовлятися, навіть у стані дискомунікації.
Установка на домінування та експансію імперії неможлива лише назовні, тобто ця установка неодмінно стає тотальною всередині імперії: вона видається за благо, оскільки отримати свій зиск з того сподівається кожний підданий.
Ця модель майже завжди тотожна іншій моделі – підтримки підданими імператора та його сатрапів безвідносно до того, творять вони благо чи лихо-шкоду. Ця друга дійсна модель завжди підмінює першу позірну модель, оскільки імператор та його сатрапи швидко переключаються на власні інтереси, не лише ігноруючи позірне благо, а й використовуючи уявлення про нього для набагато більшого лиха, ніж би воно було без єдності.
Тобто єдність задля позірного блага перетворюється на єдність задля лиха. І це перетворення ніхто не може зупинити, бо влада імператора та його сатрапів в імперії абсолютна.
Модель єдності задля блага одразу ставить питання про те, що таке благо, хто має вирішувати, що таке благо, як бути, коли благо для одних є лихом для інших і т.д. Така модель дуже залежна від уявлень імперії про благо, яке майже завжди є благом імператора і благом його сатрапів.
Отже має бути спеціальний простір, де осмисляється спільне благо. Але цей простір можливий лише в республіці (колективній організації спільної справи). Тобто здається, що найкраща імперія це республіка. Але ж республіка це не імперія, бо в ній немає установки на домінування, а є установка на договір, угоду, спільність (а не єдність).
Отже імперія не може стати республікою за жодних обставин, бо імперію та республіку розділяють установки.
Сила імперії в її єдності. Сила республіки в її спільності.
Слабкість імперії у неспроможності єдності отримати доступ до спільного блага. Слабкість республіки у відсутності єдності і у витрачанні багато зусиль та часу на встановлення уявлень про спільне благо.
Чи має ставати авторитарною республіка під час війни з імперією – це окреме питання, бо все залежить від того, наскільки розвинуте громадянське суспільство республіки. Якщо розвинуте, то єдність абсолютно непотрібна, діє самоорганізована спільність.
В короткостроковій перспективі імперії можуть перемагати республіки. Але в довгостроковій перспективі республіки завжди перемагають імперії, бо республіки швидко змінюються, швидко передомоволяються про зміни своєї спільності.
Імперіям важко змінюватись, бо вони неперервно дбають про домінування. Ось чому імперіям потрібні репресії, війни та революції для змін. Причому якщо немає війн оборонних, імперії породжують війни загарбницькі.
Бунти, революції, репресії для імперій ніяк не розрізняються і є одним процесом змін в імперіях. Досить довгий період без репресій, війн та революцій для імперій смертельний, бо вони можуть бути зруйновані в надто старій і відсталій від життя формі.
Як приховуються орієнтації імперії на лихо і як це має каратися?
Давайте візьмемо одну з найбільш одіозних імперій сучасності – росію. В чому суть її брехні про благо?
Піддані російської імперії вважають, що імператор здійснює експансію заради світового домінування, а його збагачення та збагачення його сатрапів це та ціна, яку платить суспільство за здійснення цієї домінаційної установки.
В той же час уся офіційна політика імперії, усі засоби масової пропаганди імперії спрямовані на те, щоб приховати принципово іншу модель: головна мета імператора та його сатрапів це їх власне збагачення, а спроба корупційного впливу на світ та злочинна агресивна війна це приховування головної мети імператора та його сатрапів.
В росії відомо, що імператор та його сатрапи – крадії, бандити, насильники та брехуни. Але піддані готові прощати їм ці гріхи і брати участь в них, долучаючись до уявної величі імперії, переживання її ілюзорного світового домінування і захоплення тим страхом, який вона сіє у світі.
Саме приховані мотивації дуже важко доводити в судах, про них важко говорити публічно. І саме на цьому має бути зосереджена перша мета післявоєнного суду над росією – викриття дійсних мотивів імператора та його сатрапів. Дійсна мета завжди лишає фінансові, політичні, соціальні та культурні сліди.
Імперська аберація суспільної свідомості росіян полягає у тому, що раз росію бояться, то значить поважають. Це викривлення суспільної свідомості неможливо зробити, поки в самому суспільстві імперії не встановлено режим глобального страху, тотальних заборон на усі і всілякі свободи.
Отже режим страху і неволі є безумовним злочином суспільства, за яке має наставати не колективна відповідальність, а відповідальність еліти. Взагалі росіяни могли би жити ізольовано у своєму страху і рабстві. Але проблема у тому, що російська еліта хоче бути у світі рівною серед рівних. Їй же говорять у світі: ви раби, боягузи, бо сієте страх і рабство у своїй країні.
Тобто відповідальність російської еліти має бути не за якісь окремі злочини, хай навіть війну чи нелюдське поводження у війні, а за масове поширення страху і рабства, перш за все, в своїй країні.
Страх і рабство у відносинах республік з імперіями
Уявлення про свободу дозволяє поглянути світовій еліті на власний страх перед ядерними погрозами росії. Страх ядерного знищення – хоч масовий, хоч у еліти – не є причиною для поблажливого розуміння злочинця, який створює загрозу такого знищення. Бо всякий страх це шлях до рабства, до залежності.
Страх масового ядерного знищення нічим не відрізняється від страху масового знищення Другої світової війни, щодо якої є досвід у світової еліти. Масштаб руйнувань для страху значення не має, бо паралізує волю не масштаб, а зміни та руйнування звичного світу.
Чому з терористом не ведуть переговори? Не лише тому, щоб не виконувати вимог терориста. А тому, щоб показати собі і терористу – яку би загрозу не становив терор, ми були і лишаємося вільними. Основа моральної переваги блага над лихом, добра над злом -прийняти усі наслідки погроз зла.
Якщо з терористами переговорів не ведуть, то чому потрібно вести переговори з ядерним терористом? Або принцип є, або принципу нема. Якщо принцип обмежується ядерним терором, то всяким наступним кроком масового терору стане ядерний. За росією ядерним терором будуть займатися не лише країни, але і окремі групи з ядерною зброєю.
Відтак у світі тотального просування прав людини, демократичних цінностей та свобод, імперське домінування росії, сіяння нею ядерного страху, а, найголовніше, просування установки на збагачення імператора та його сатрапів було би неможливе без міжнародної корупції частини західної еліти з боку росії.
Як знищити довготривале зло?
Довготривале зло ніколи не буває банальним. Довготривале зло мімікрує під банальність, звичайність, повсякденність. Довгого часу завжди достатньо, щоб побачити не лише справжні мотиви зла, але і його спроби приховати себе і видати за добро.
В цьому йому завжди допомагають "релятивісти зла" чи переговірники зі злостивцями під гаслами: "Зрозуміти зло", "У злі потрібно розгледіти частинки добра", "Не все так однозначно", "Давайте припинимо війну і будемо жити дружно", "Давайте до злостивців ставитися по-людськи".
Прикро, що нинішній папа Римський не пройшов серйозний вишкіл соціальної рефлексії і донедавна поширював деякі з цих гасел. Потрібно було ззовні наполегливо переконувати папу, щоб він принаймні побачив, де агресор і де жертва у цій війні.
Політики тим більше зазвичай брудняться у зло, бо їм здається, що так вони збільшують частину своїх прихильників. Політик в ситуації розколу суспільства має переставати бути політиком і ставати моральним лідером – не просто підтримувати рівновагу розколу, а творити нові принципи нової рівноваги.
Відмова від мислення Європи спричинила геть не лідерську, реакційну політику Німеччини та Франції. Сьогоднішні Німеччина і Франція з різних причин виплекали нинішнє зло і дозволили йому вирости до масштабів загрози існування всього світу та цілого людства.
Причому якщо Німеччина якось змогла одуматися вже під час війни, то Франція продовжує бути релятивістом зла. Сам термін "путінферштеєр", що виник в Німеччині, свідчить про наявність соціальної рефлексії в цій країні. Але у Франції відсутні навіть спроби осмислення того, що з країною відбувається. Вочевидь Франція не вивчила уроки Другої світової війни.
Завдяки антигітлерівській позиції генерала Де Голля міжнародна спільнота закрила очі на колаборацію Франції з Гітлером і дозволила Франції опинитися серед переможців у Другій світовій війні. Але проповідуваний у Франції напередодні і під час тогочасної війни релятивізм зла нікуди не подівся і сьогодні.
Якщо тоді це було "Зрозуміти Гітлера", то сьогодні це стало "Зрозуміти Путіна". Непокаране зло завжди повертається. Незасуджений релятивізм зла впевнюється у своєму праві на існування.
Незалежно від наявних фактів допомоги Україні з боку Франції, все одно французька еліта має бути покарана за релятивізм зла після російсько-української війни.
Отже окремим напрямком України має бути розслідування політичної підтримки злочинному імперському режиму у вигляді так званих "путінферштеєрів" – тих, хто прагнув зрозуміти путіна увесь час здійснення ним злочинів.
Тобто розслідування міжнародної корупції з боку росії по відношенню до західних політиків та бізнесменів має бути окремим процесом покарання росії за її злочини проти людства.
Війна бінарна. У війні немає третьої сторони чи третього стану. Пацифізм та релятивізм у війні завжди виступають на боці агресора.
Мобілізація мови та культури на війну
Мова сама по собі не є ні доброю, ні злою. Добрим чи злим може бути мовлення, комунікація, наратив, дискурс.
Якщо мова мобілізується агресором на війну, то це не означає відмовлятися від цієї мови жертві чи решті світу. Подібно до того, коли ворог використовує свої ракети для ударів по інфраструктурі, то це не означає відмовлятися від використання ракет супроти агресії.
З культурою складніше. Культура чи актуальна творчість може бути повністю мобілізована агресором на війну, включаючи навіть її носіїв-творців-інтелектуалів, які з тих чи інших причин не дистанціювалися та не поїхали в еміграцію.
Водночас це не означає відмовлятися повністю і від культури. СРСР свого часу зробили велику дурницю, коли після другої світової війни відмовилися видавати та вивчати сутнісних філософів Ніцше та Хайдеггера через мобілізацію філософії Ніцше чи філософа Хайдеггера у війні як гуманітарного потенціалу нацистської Німеччини.
Більше того, навіть "Майн кампф" Адольфа Гітлера варто було видавати в СРСР для того, щоб читачі читали і бачили інтелектуальну ницість його як письменника.
От і сьогодні філософа-рашиста Дугіна теж потрібно видавати, щоб було видно відсутність у нього оригінальних фундаментальних ідей, вторинність, ресентимент, ненависть до західної культури та універсальний нігілізм в прагненні занурити світ у Ніщо. Причому видавати потрібно мовою оригіналу.
І від радянських символів варто відмовляти лише тоді, коли вони не становлять художньої цінності.
Якщо радянська телеведуча в росії Ангеліна Вовк мобілізує "Хрюшу" та "Степашку" на війну, то ці символи потрібно не забороняти, а створювати їм культурну опозицію, політично викриваючи позицію заклику українських воїнів до капітуляції як агресію у злочинній війні росії.
Заклик агресора до миру чи до мирної капітуляції жертви є продовженням агресії.
Створення ситуації "Malum se ipsum devorat" в культурі можливе лише в дієвій опозиції до зла, перетворюючи його на добро, обертаючи його проти самого себе, а не знищуючи його.
Культура, мобілізована на війну, тобто навіть залучена на бік зла, не перестає бути культурою, бо може бути поміщена в контекст добра нашими активними діями.
"Хрюша" і "Степашка" вчили дітей добру. Їх мобілізація на війну на боці агресора не робить їх злими.
По мірі того, як агресор мобілізує на злочинну війну культуру і гуманітарний потенціал, війна стає все більше культурною і гуманітарною. І таку культурну чи гуманітарну війну потрібно вести гуманітарними засобами, а не шляхом вандалізму.
Отже вандалізм в культурній війні завжди виступає на стороні агресора.
Перемога у війні культур означає створення культури післявоєнного світу, яка нівелює примітивні коди війни і творить культурні коди складніші, ніж довоєнні.
Що таке добро і зло в конструктивістському розумінні?
Конструктивістське добро це ускладнена в мірах кожної епохи модель рівноваги множини мотивацій-інтересів-бажань, щодо якої спеціальними зусиллями мінімізуються можливості її партикулярного використання задля групових та/чи індивідуальних цілей.
Якщо такі зусилля перестають здійснюватися, виникає модель зла. Таке зло в сенсі моделі виникає як світове зло, тобто коли універсальну модель світу починають використовувати партикулярно, і окремі партикулярні використання стикаються одне з одним.
Якщо зло діє довго, воно надто ускладнюється і стає масовим, породжуючи війну. І проти нього може діяти лише таке ж складне і тривале добро, обертаючи зло проти самого себе модельним чином. Не добро бореться зі злом, а модель зла долається моделлю добра.
Війна не долає зло, а породжує лише умови для його подолання. Зло війни здебільшого розчиняється у моделі повоєнного світу, яка має бути складніша за модель довоєнного світу.
І створення такої складної моделі добра – окрема від самої війни робота.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
