Інакші вірші

Ви навіть не знаєте, наскільки поезія – це ганьба.

Ганьбитися треба розкуто, хай навіть потім прийде журба

За те, що не зміг чи не захотів

Знайти отих нових та незнайомих слів,

Які западають в душу, які несуть з собою незвичне щось,

Незвідане, нове, інше, інакше, хоч би й хаос.

*

Поезія ллється, коли дихає душа, а у душі буває довгий передих.

Поезія, як і війна, – ліки не лише від зморшок і справа не лише молодих.

Молодому не треба брати участь у грі старих,

Треба робити свою гру і не оглядатись на них.

Думайте інакше, пишіть інакше, грайте і вигравайте свої вірші,

Бо свої інакші вірші – не гірші, ніж інші.

*

Люди, які не читають вірші,

Повсякчас пропащі.

Бо не бачачи, як дихають душі інші,

Ми змінюємось не завжди на краще.

Без прози можна якось обійтись, але без складної поезії, без патії як любові

Важко буде мислити, важко буде жити повсякчас у своїй мові.

Хочеться бачити у віршах складні, важкі, непідйомні одразу смисли,

Хочеться розплутувати вірші, а не читати наративи, римами стислі.

Хочеться сутнісного драйву, а не лірики, епіки, пасторалі, побуту.

Хочеться еротики, а не лише почуттів, хочеться духу, а не добробуту.

*

Я їх читаю іноді і не бачу у них руху проти течії.

Вони верзуть старезні міфи, а не творять якісь свої.

Вони бажають подобатися і звуть коритися мові.

Вони вчать ненависті, хоча мають вчити любові.

Війна не виправдовує злості, бо у світі завжди війна.

І якщо так, то з поезису лише гасла робить тоді вона.

*

Господи, поможи!

Вороже, збережи

Усіх тих, хто лізе поперед батька в пекло, звідки нема вороття,

І придумує замість старих нові кайдани, щоб знову паплюжити життя.

Як їх стримати від дурниць, як вийняти з голови сміття,

Щоб в комплексі жертви не падали ниць, викликаючи лише співчуття,

Щоб уникали ненависті почуття, що постає з бідкання та ниття,

Щоб перемоги чи зради передчуття не змушувало їх потім до каяття чи забуття,

Щоб не плекали одне на всіх примусове майбуття,

Щоб просто лишали різноманіття буття?

Як зробити це до пуття?

Якби ж знаття...

*

...Не поет, хто пам'ятає

Та ятрить народні рани,

Щоб усім на вільні руки

Якісь нові надіть кайдани...

*

Так ось же вони зі старих слів – інакші слова.

Правда має переосмислюватись, щоб була жива.

Думайте, дбайте про інакше, ніж про те, що уже було.

І тоді буде може не добро, але точно не нинішнє зло.

Може б і я, пишучи вірші уявою, до раю б не захотів.

Створив би собі власний уявний світ,

Де всім, хто ниє та бідкається, відкрив би дорогу до інших світів,

А творив би з тими, хто має уяву здолати старих міфів гніт.

*

Я не вмію писати вірші, я не думаю, що поет.

Я вже чую, як кривляться мастодонти і кричать "Геть!"

У цьому власне і є весь ретельно приховуваний секрет,

Бо поезія триває, поки вона – "Ганьба!", а не "Геть!".

Я не мушу вчиняти за поетичними метафорами гонитву

І можу плювати на розмір та нормативність сталого ритму.

Але, з філософії вляпавшись в поезію, я нормам не присягатиму.

Перестаньте злити мене архаїкою, бо ігноруватиму.

*

Поезія – це не послух авторитетів, не резонанс юрби,

Не визнання, не прихильність, не епатаж, а бунт і готовність до ганьби.

А інакше навіщо кочовряжити мізки? Щоб любили свої?

Щоби вилися навколо самиць чи самців рої?

Щоби їздити та торгувати собі любов по мирних світах,

А не жити отут серед війни у розбомблених хатах?

Не буває любові вічної у своїх.

Та й любов у чужих – це також гріх.

*

Поезія – то не еквілібристика слів і взагалі не слова.

Поезія – то питання, на які відповідей нема.

Приступаючи до поезії, варто зняти патріотичні шати.

І поки не впізнаєш себе як себе, не треба нікуди рушати.

Поезія постає з усіх дотичностей,

Але без занурення в них.

Поезія – це его без ідентичностей,

Яке дивує та б'є під дих.

Лікуй себе, а не інших. Поете, зцілися сам,

Бо поки ти хворий, зійдеш на пси чи будеш дулі давати псам.

*

Тому поезія – то незручні питання, і тому вона – ганьба.

І ганьбитися треба чесно, бо поки триває ця стидоба,

Триває життя, зміна самості, роду, спільності, а не біблійні Жнива.

Змінює інших лиш той, хто змінюється сам, у кого душа жива.

Хто не вперся в стелю, хто не знайшов меж,

Хто не дійшов до краю і не бачив тих веж,

Які стоять над невизначеністю та пустотою,

Той не зустрівся з ганьбою і не був собою.

Хай хтось навіть думає, що він поет і його шанують інші,

Але вірші про інакше – то інакші вірші.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.