Найкращий передвиборчий анекдот або "яка розумная цьому альтернатива"?
Чим ближче до виборів, тим частіше пригадується один яскравий анекдот, який, напевно, всі знають, але від цього його цінність є ще більшою...
Підходить син до тата й питає:
- Тату, що таке альтернатива?
- Важко, синку, пояснити двома словами... Ну ось, приклад: ти працюєш на заводі, з місяця в місяць, з року в рік, відкладаєш гроші. Одного чудового дня тобі вистачає грошей, щоб переїхати до села. Ти купуєш з десяток яєць і виводиш з них курчат. Годуєш їх, піклуєшся, вони ростуть і починають нести яйця. Ти робиш інкубатор і всі яйця – туди. І ось в тебе вже тисячі курчат. Ти годуєш їх, піклуєшся...І осі в тебе вже тисячі дорослих курей. І ці тисячі курей починають нести яйця і ти – вже крутий фермер! Аж раптом – повінь, повний п...-ць! Всю твою ферму змиває, все здихає...
- Тату, а де ж тут альтернатива?!
- Качки, синку! Качки!
Що тут ще казати? Здається, нічого...
Всі розуміють, що вибір, який зараз нав'язується суспільству, не має нічого спільного з реальною альтернативою розвитку (а в багатьох сферах – його відсутності), який ми мали всі останні 18 років.
Що ж тепер? Залишається хіба що чекати, що зруйнує ферму "Україна" після виборів – повінь чи землетрус?
Чи дійсно ми маємо альтернативу між "качкою" і "куркою" між повінню і землетрусом і, як колись влучно висловився Лесь Подерв'янський, "повинні любити всіх підарасів, злодіїв, убивць, бо кожний з них – народ, всі богоносці..."?
Залишимо науковий аналіз цього зовсім не риторичного запитання дослідникам, які професійно займаються темою соціогенезу і спробуємо подивитись на нього під, можливо, незвичним для повсякденного життя кутом.
Усвідомлюючи, що людство ще дуже не скоро до цього доросте (або ніколи не доросте), але...якщо навіть гіпотетично уявити, що ми вже живемо в суспільстві, в якому всі навчились любити всіх (і друзів і ворогів), то яким тоді мав би бути практичний прояв народної любові до більшості кандидатів в Президенти, і особливо до тих, хто вже встиг подати себе суспільству в якості майже Богом обраних або принаймні благословенних матір'ю-церквою на цю відповідальну посаду?
Відповідь однозначна. Проявити християнську любов до них – це сказати їм НІ, отже дати шанс замислитись над тим, що вони роблять і як невпинно спливає час, відведений їм для того, щоб зрозуміти і покаятись...Це піти і проголосувати в першому турі за будь-кого, крім тих, хто вже оголошують себе переможцями, і, таким чином, показати будь-кому, хто вийде в другий тур, що мільйони людей бажають іншої влади, не тільки і не стільки персонально, скільки принципово іншої!
Влади, здатної відмовитись від кланового розподілу повноважень і посад і залучити всю свідому частину суспільства до процесу розбудови держави і впровадження змін, які за 5-10 років мають привести Україну до "точки неповернення", після досягнення якої ми вже, принаймні, не будемо стояти перед загрозою втрати не тільки і не стільки держави, скільки фундаментальних прав і свобод людини в ній.
Цього разу ми, звичайно, таку владу не отримаємо, але ми можемо їй довести, що українське громадянське суспільство, не зважаючи на свою молодість, всі розчарування і складності, пов'язані з відходом від радянської системи (яка й досі панує на всіх рівнях державного управління), все ж таки здатне ще раз постояти за свої права.
Як це довести? Хіба Ти ще не знаєш?!
