Розмова з Ф.М. Достоєвським про українську політику. Частина 1.
Роздумуючи про українську політику в контексті сучасної орієнтації правлячої еліти на історичну і суспільну парадигму нашого найбільшого сусіда і його лідерів, в тому числі лідерів думок, не можливо не згадати одного з найвидатніших мислителів Російської імперії Ф.М. Достоєвського.
Радикально русофільська, фактично націоналістична, позиція Федора Михайловича в суспільному дискурсі зовсім не заважає спілкуванню з ним, оскільки Достоєвський цікавий, насамперед, своїм баченням сутності подій і людей, їхніх прагнень і вчинків. Сподіваюсь, що моя розмова з Ф.М.Достоєвським про сучасну українську політику і політиків зацікавить широке коло читачів – від відвертих послідовників реалізації ідеї "русского мира" до тих, хто заперечує навіть можливість шанування будь-чого російського.
- Федоре Михайловичу, зараз в Україні відбуваються арешти політиків ічиновників попереднього уряду. Багато політиків, політологів і журналістів вважають це спланованими діями проти опозиції і роблять висновок, що це є продуманим злодійством, результати якого ретельно прораховані на роки наперед і допоможуть поточній владі закріпити свої позиції і розвинути успіх на майбутніх парламентських і президентських виборах. Враховуючи ваш досвід стосунків із владою, поліцією, перебування у засланні, скажіть, будь-ласка, наскільки таке тлумачення подій з арештами є, на Вашу думку, вірним?
- В большинстве случае люди, даже злодеи, гораздо наивнее и простодушнее, чем мы вообще о них заключаем. Да и мы сами тоже.
- Тобто, це за своєю простотою душевною влада згортає демократичні свободи чи за наївністю своєю, що все і далі буде для неї добре на багато-багато років? Але ж – це, вибачаюсь, не дуже розумно (щоб не сказати – дурість) не помічати, що все не так вже й добре, і що гарантій перебування при владі на багато років, тим більше за відсутності справжніх реформ заради середнього класу, – жодних, і що прості люди теж вже здатні бачити справжні обличчя...і вже бачать, як влада ховається за офіційними новинами і заздалегідь підготовленими неправдоподібними прес-релізами і звітами. Жодних справжніх прес-конференцій, жодного справжнього і відвертого діалогу із суспільством...
- Чтобы полюбить человека, надо, чтобы тот спрятался, а чуть лишь покажет лицо свое – пропала любовь...Глупость, как и высочайший гений, одинаково полезны в судьбах человечества...
- І все ж таки. Доля – долею, а в Україні тим часом продовжує скорочуватись кількість людей, які вважають себе щасливими. Як Ви думаєте має до цього ставитись влада? Їй же має бути за це соромно?
- Человек несчастлив потому, что не знает, что он счастлив; только потому...Человек в стыде обыкновенно начинает сердиться и наклонен к цинизму.
- Тобто Ви вважаєте, що цинічні дії влади, які вона собі часто дозволяє, при чому не тільки українська, а влада взагалі, особливо авторитарна, – це реакція на сором, який вона відчуває за свою неспроможність повести "власний" народ і країну в напрямку справжнього розвитку, за неспроможність гарантувати собі наступну перемогу своїми реальними справами на користь суспільства? Тобто цинізм – як наслідок сорому від ганьби? Але що далі? Що відбувається із владою, або з її конкретними представниками, як діючими, так і попередніми, коли вони вже відчувають і сором (за те що нічого не зробили, хоча могли, або нічого не роблять, хоча можуть) і ганьбу за свої дії і бездіяльність?
- Знайте, что есть такой предел позора в сознании собственного ничтожества и слабосилия, дальше котрого человек уже не может идти и с котрого начинает ощущать в самом позоре своем громадное наслаждение...
- Але що тоді робити народу? Що робити суспільству,коли його лідери починають отримувати насолоду від сорому і ганьби?І як тоді бути з тими шляхетними ідеями і думками, які часто-густо, лунають з вуст політиків, особливо напередодні виборів, політиків, справжні обличчя яких вже всім відомі і дискредитовані, але їх все одно обирають? Як людям ставитись до того або тієї, хто нібито нічого поганого не зробив або не зробила і не робить, і сам або сама є дуже шляхетною і поважною людиною, хоча й, куди подітись,змушений або змушена була брати або зараз бере участь у досить потворних владних діях, але ж він чи вона сама була і є дуже шляхетною, має шляхетні думки, висловлює шляхетні ідеї і цілі?
- Самый уродливый урод – это урод з благородными чувствами...От отвлеченной любви к человечеству любишь почти всегда одного себя...
- Федоре Михайловичу. Хотілося б торкнутися не лише питань влади, політики і політиків, але й суспільства в цілому. Що, на Вашу думку, йому зараз найбільше заважає і не дає розвиватись?
- Прежде хоть что-нибудь признавалось, кроме денег, так что человек и без денег, но с другими качествами мог рассчитывать хоть на какое-нибудь уважение; ну, а теперь ни-ни. Теперь надо накопить денежки и завести как можно больше вещей, тогда и можно рассчитывать хоть на какое-нибудь уважение. И не только на уважение других, но даже на самоуважение нельзя иначе рассчитывать.
- Отже, ви стверджуєте, що найбільшою перешкодою на шляху розвитку є тиранія грошей? А як щодо тиранії влади – може в цьому головна перешкода розвитку? Чи може головна перешкода – в природі людини, в бажані одних бути підкореними, а інших – підкоряти? Багато суспільств і людей свідомо погоджуються на різні форми тиранії – від тиранії в родині або на роботі до тиранії в державі. Чому це відбувається? Чому з одного боку з?являються тирани, а з іншого – раби, і чому люди, які мали досвід життя у вільному суспільстві, можуть так легко від цього відмовитись?
- Люди и созданы, чтобы мучить друг друга...Тирания есть привычка, обращающаяся в потребность...Человек – деспот от природы и любит быть мучителем...Но и мученик любит иногда забавляться своим отчаянием, как бы тоже от отчаяния...Нет заботы беспрерывнее и мучительнее для человека, как оставшись свободным, сыскать поскорее того, перед кем преклониться...
- Виходить так, що від суспільства і народу нічого не залежить, а лише від лідера чи групи лідерів? Захоче лідер стати тираном – стане і основна маса людей залюбки підкориться і заради добробуту (або ілюзії добробуту) буде миритись з тиранією або, навіть, її любити. З іншого боку, захоче лідер повести народ шляхом справжнього розвитку – то й цим шляхом люди, підкорюючись, підуть теж, з терпінням долаючи перешкоди і негаразди непопулярних, але справжніх реформ? Чи, все ж таки, стійкий суспільний успіх, ефективність і справедливість стосунків суспільства і влади, людини і суспільства, людини і влади, і справжній розвиток вільного суспільства як такогоне можуть бути досягнуті примусовим шляхом, а лише тільки еволюційним розвитком і "визріванням"?
- Надобно же, чтобы всякому человеку хоть куда-нибудь можно было пойти. Ибо бывает такое время, когда непременно надо хоть куда-нибудь пойти...
- Федору Михайловичу, можливо, не зручне запитання, але воно дуже цікавить читачів.Вам належать такі слова: "он должен был считать себя чрезвычайно умным человеком, как и вообще все тупые и ограниченные люди"; "дура с сердцем и без ума такая же несчастная дура, как и дура с умом без сердца"; "есть люди, которые в своей раздражительной обидчивости находят чрезвычайное наслаждение и особенно когда она в них доходит (что случается всегда очень быстро) до последнего предела; в это мгновение им даже, кажется, приятнее быть обиженными, чем не обиженными"; "а неприятно, когда глупый человек, которого мы прежде любили, может именно за глупость его, вдруг поумнеет, решительно неприятно"; "у женщин случаи такие есть, когда очень и очень приятно быть оскорбленною, несмотря на все видимое негодование"; "я постоянно считал себя умнее всех, которые меня окружают, и иногда, поверите ли, даже этого совестился. По крайней мере, я всю жизнь смотрел как-то в сторону и никогда не мог смотреть людям прямо в глаза"; "я тысячу раз дивился на эту способность человека (и, кажется, русского человека по преимуществу) лелеять в душе своей высочайший идеал рядом с величайшей подлостью, и все совершенно искренне"; "все они, от неуменья вести дело, ужасно любят обвинять в шпионстве". Скажіть, будь-ласка, Федоре Михайловичу, яких саме політиків України або Росії ви характеризували кожним із цих висловлювань?
- Есть вещи...о которых не только нельзя умно говорить, но о которых и начинать говорить неумно...
- І все ж таки? Звичайні люди, можна навіть сказати, більшість людей, і не тільки в Україні, дуже не люблять і лають політиків (і, до речі, бізнесменів теж), називають їх бандитами, злодіями і брудними людьми, а саму політику – брудною справою. Особливо читачі і коментатори Української Правди люблять поливати всіх політиків,майже всіх блогерів і також багатьох журналістів брудом – роблячи це або просто як свою роботу (це ще можна зрозуміти), або як хобі. Виходячи з Ваших попередніх висловів, Ви, напевно, також підтримуєте жорсткі оцінки? Як Ви, в принципі, відноситесь до поділу людей і суспільства на політиків і не-політиків, а діяльності і професій – на брудні і не брудні? Чи може суспільство на такому ґрунті якісно розвиватись?
- Если бы только могло быть (чего, впрочем, по человеческой натуре никогда быть не может), если б могло быть, что б каждый из нас описал всю свою подноготную, но так чтоб не побоялся изложить не только то, что он боится сказать и ни за что не скажет людям, не только то, что он боится сказать своим лучшим друзьям, но даже и то, в чем боится подчас признаться самому себе, – то ведь на свете поднялся бы тогда такой смрад, что нам бы всем надо было задохнуться.
- Тоді давайте спробуємо навпаки – знайти позитив. Ви висловлювали такі думки:"развитой и порядочный человек не может быть тщеславен без неограниченной требовательности к себе самому и не презирая себя в иные минуты до ненависти"; "уединенное и спокойное сознание силы! Вот самое полное определение свободы, над которым так бьется мир!";"сострадание есть главнейший и, может быть, единственный закон бытия всего человечества". Чи можете Ви, Федоре Михайловичу, в українській або російській політиці назвати відомих людей, включаючи так звані "нові обличчя", діяльність яких була б побудована на цих фундаментальних з Вашої точки зору законах і визначеннях?
- Я знаю все. Но не знаю ничего хорошего...
- А як щодо такої Вашої думки: "чем более мы будем национальны, тем более мы будем европейцами (всечеловеками) ". Ви справді так вважаєте чи це жарт?
- К сожалению, правда почти всегда бывает не остроумна
Кінець першої частини. Далі буде.
