''Тюрма не доросте до неба: ще землю їстиме тюрма''

а мало б бути 46 млн. переглядів...

Не побиваюсь за минулим,

побитим шашіллю зневір.

Високі думи промайнули,

в потаймиру – водовир

стражденних літ. Нехай. Не плачу.

Не побиваюсь. Задарма.

Усе, чим жив, сьогодні трачу.

Все рвуть руками обома.

Але ж чи все? Не все. їй-богу.

І гріх казать: все чисто рвуть!

Навічним радості облогом,

обніжком щастя, там, де ймуть

малої віри на безвір'ї

малої ласки серед зла,

квадрат – чотири на чотири -

і окрай чорного стола.

Якраз навпроти, на ослоні

сидить нужденна удова,

і на змозолених долонях -

солоні сльози, як жорства.

І так провадить: зглянься, сину,

руками горе розведи,

бо як не стане України,

тоді не стане і біди.

І в щасті нелюдів пощербне

її державний меч і гнів.

І горе зітреться на мерву.

І відбіжить її синів

невірних потовч-потороччя.

За першим громом – відбіжить.

Хто ж їй води подать захоче?

Закриє очі хто – скажи?

Єси ти сам – з собою врівень,

один на сотні поколінь

високим гнівом богорівен,

хай, може, не ріка, а рінь,

важка занадто. Крик стоустий,

молінь столобих ти рука.

Ступай – майбутньому, назустріч,

і хай хода твоя легка

легкою буде. І не треба

жалких жалінь. І – задарма.

Тюрма не доросте до неба:

ще землю їстиме тюрма.

В. Стус