Корупція – як Covid: якщо її нікому не вдалось повністю побороти, це не означає, що з нею не треба боротись
За 2 роки антикорупційні пріоритети в публічній комунікації Президента Зеленського змінювались кілька разів: спочатку він говорив про "посадки" і просив активізуватись простих українців, потім заговорив про усунення корупції в окремих сферах, як-от транспорт, митниця і т.д., а нещодавно вже заявив, що для боротьби з корупцією в Україні є два шляхи: цифровізація та судова система.
Таке враження, що в Офісі Президента шукають швидких рішень і не знають, за що схопитись. Можливо, для когось буде новиною, але насправді усе перелічене є антикорупцією – бо є елементами системи протидії їй. Це – "підручник" з антикорупції з трьома основними складовими: усунення умов, виховання нетерпимості і невідворотність відповідальності. Але "фішка" якраз в тому, щоб усе це вібувалось одночасно, бо в боротьбі с корупцією важливіша не стільки швидкість, скільки системність і незворотність.
І от якраз системність – те, чого бракує антикорупційній політиці останніми роками. Власне, антикорупційна політика як така – фактично відсутня. Але є хороша новина: те, про що говорить Президент, давно прописано в Антикорупційній стратегії.
Наприклад, Президент говорить про "посадки" – це про невідворотність відповідальності, і передбачено в 4 розділі стратегії, що включає посилення та удосконалення механізму притягнення до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності.
Президент говорить про корупцію в конкретних сферах, що має бути найбільш відчутно для громадян, – це про усунення умов корупції в найбільш болючих для людей секторах, і передбачено в розділі 3 стратегії, де на основі опитування громадян і бізнесу визначено 8 блоків-сфер: суд, прокуратура і поліція; державне регулювання економіки, податки і митниця, корпоратизація і приватизація; будівельні, земельні відносини та інфраструктура; сектор оборони; охорона здоров'я та соціальний захист.
Президент говорить про цифровізацію – це інструмент підвищення ефективності системи запобігання корупції, який дійсно є надзвичайно ефективним, бо усуває людський фактор, тому визначений як один 5 ключових принципів стратегії – зокрема, в ній передбачено створення близько 30 різних цифрових інструментів. Так само як робота з викривачами, здійснення заходів фінансового контролю, врегулювання конфлікту інтересів та ін. антикорупційні інструменти, які теж (хто б міг подумати) передбачені в антикорупційній стратегії.
Повторюсь: це все – елементи системи запобігання і протидії корупції, і позитивний ефект досягається тоді, коли всі вони працюють одночасно і злагоджено. Це і є "антикорупційна політика", і саме для її формування та реалізації було створено спеціальний орган – Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК) – та передбачено законодавством необхідність затвердження антикорупційної стратегії, яка має на кілька років вперед визначати, хто, як, коли, які і з яким результатом має здійснювати конкретні кроки. НАЗК розробило антикорупційну стратегію після повного перезавантаження за законом, прийнятий нинішнім парламентом за ініціативи нинішнього Президента – тобто немає підстав сумніватись у розробленому ними документі, у чому ж тоді проблема?
Для того, щоб стратегія стала офіційним дороговказом для всіх органів державної влади, її має прийняти парламент, в якому цей законопроект знаходиться вже рік. Власне, і сам Президент неодноразово висловлював підтримку Антикорупційній стратегії і закликав парламент якнайшвидше її проголосувати. Перед літніми канікулами віце-спікер парламенту Руслан Стефанчук на пряме запитання, коли буде прийнята стратегія публічно озвучив наміри ухвалити її восени: 100% ухвалимо, на це є політична воля, – сказав він. Він також закликав депутатів проголосувати за стратегію на погоджувальній раді 7 вересня. І справді, в порядку денному шостої сесії Верховної Ради Антикорупційна стратегія з'явилась в першій 20-ці законопроектів до голосування. Проте вже в перший тиждень опустилась в самий кінець порядку денного пленарних засідань, тобто фактично – без шансів потрапити найближчим часом в сесійну залу.
Як видно з публічної комунікації, основна причина затягування голосування Антикорупційної стратегії в тому, що за неї немає голосів. Голосів монобільшості, яка приходила в парламент з антикорупційним порядком денним і під прапорами "антикорупційного" Президента Зеленського, який безрезультативно закликає свою ж монобільшість за неї проголосувати. Який найбільш очевидний з цього можна зробити висновок? Або Президент лише говорить про антикорупційну стратегію, а насправді не хоче/не планує її ухвалення, або монобільшість, яку Президент привів в парламент, не підтримує системної протидії корупції настільки, що він не може ніяк на них вплинути.
Ще один висновок можна зробити із нещодавніх публічних виступів Президента Зеленського, в яких він ображається, що Україну називають корумпованою і практично огризається у відповідь після поїздки в США: "Жодна країна світу не є вільною від корупції". Взагалі відповідь в стилі "сам дурак" – не найкраща тактика ведення переговорів і розбудови стосунків в міжнародних відносинах, але для цього в Президента є радники з міжнародних відносин. Важливіше інше – і Президент, і монобільшість, схоже, апелюють до того, що антикорупцію намагаються використовувати для тиску на українську владу. Звідки це береться і кому насправді потрібні реформи писала тут. Але з цього приводу маю наступну геніальну в своїй простоті пропозицію: якщо Президенту і монобільшості здається, що антикорупцію хтось використовує як важіль впливу, – то заберіть в них цей важіль, але: забезпечивши системний прогрес в протидії корупції, а не заперечуючи чи ігноруючи її наявність.
Зрозуміло, що всі законопроекти, які голосує Верховна Рада, важливі. Навіть законопроект про географічні назви або про порядок дострокового припинення повноважень сільських голів, які опинились вище у списку за антикорупційну стратегію. Але це питання пріоритетів: замість того, щоб "винаходити" велосипед кожні півроку, слід реалізувати нормально хоча б те, що вже запущено.
Тим більше, що поки парламент ніяк не збереться з думками, окремі ініціативи вже почали реалізовуватись, як-от в судовій реформі, в цифровізації, в земельній реформі, але цей рух хаотичний і несистемний. Бо зараз незрозуміло: як саме Україна бореться з корупцією? Які будуть наступні кроки: зараз, через півроку, через два роки? Як ми зрозуміємо, що досягаємо результатів?
Виступаючи на конференції YES нещодавно, Президент порівняв ситуацію з ковідом з iPhone, сказавши, що віруси будуть з'являтися щороку нові, і нові вакцини, як зарядки до них, будуть підходити тільки до окремого вірусу. Я продовжу цю оригінальну цитату в контексті антикорупції: корупція – як той же вірус – постійно мутує. І якщо системно не боротись з нею, не запобігати зараженню, не проводити досліджень, не стримувати поширення, не винаходити вакцини, не ізолювати інфікованих, – цей вірус буде лише поширюватись. Але те, що її ще нікому в світі не вдалось повністю побороти, не означає, що з нею не треба боротись. Бо зрештою, кому більше за нас самих це потрібно?
Про те, чому важливо якнайшвидше ухвалити Антикорупційну стратегію писала раніше тут. Думки, висловлені тут, належать автору, і не обов'язково відображають погляди Уряду або будь-яких проектів міжнародної технічної допомоги.
